Розділ 50

Віка

Наступні кілька днів проходять напрочуд без особливих пригод. Ну, якщо не брати до уваги, що Кирило після зустрічі з друзями повернувся з підбитою вилицею і заляпаною кров'ю сорочкою, але задоволеним таким, з героїчним блиском в очах. Я злякалася, звичайно. А мій безстрашний бос посміявся тільки, кажучи, що вдало з бандою зібралися, частіше б так з вогником відриватися.

На моє полегшення, кров виявилася взагалі не його. І до певного розуміння - покохала любителя кулаками махати. Але цим мене вже не здивуєш, вистачило бійцівського шоу двоюрідних братів на культурній виставці художниці.

Та рано я розслабилася... насолоджуючись тим, як ми зустрічаємося, більше не ховаючись під маскою фіктивності. Хоча статус “нареченої” поки що несу. Про договір не заїкаюся, і не зрозумію, він ще є чи немає його? Для чогось же мене наймали.

Після минулого невдалого досвіду страшнувато стрибати повністю у вир. Тим паче Бєльський, він же такий помітний мачо, на нього дівчата постійно задивляються. І навіть при мені примудряються спокусливо оченятами блимати та дупами виляти. Всередині себе хвилююся, ревную, адже шалено кохаю його, незважаючи на всі побоювання.

І ось поки я намагаюся сама себе осаджувати, Кирило не полегшує мені завдання.

- Так треба, Вікторіє. Не переймайся, найняті люди все зроблять, доставлять речі в цілості й схоронності до мене.

- І навіть кілька днів не дали на збори?

- Ну навіщо тобі ці кілька днів? Ти мого друга погано знаєш, якщо йому щось терміново горить, то краще не зволікати. У моїй барлозі тобі буде краще, кохана. Ближче до мене!

Переварюю те, що відбувається, вражено кліпаючи. Кирило наводить ще багато аргументів, різні причини називає. Поводиться переконливо. Але ж я-то знаю хитрого боса... Чим він більше намагається переконувати, тим підозріліше виглядає.

Перевірити все одно не зможу. Ось тільки я вважала, що у мене є квартирка, нехай не моя і тимчасова, але все ж куточок для особистої безпеки. Тепер і те забрали. Різко треба з'їжджати. На мої пропозиції пошукати ще варіанти, Кирило шумно пирхає і згрібає в обійми.

- Нікуди не відпущу. Ти моя!

В один вечір я стала знову бездомна. Але при цьому не самотня дівчина. Переїхала до коханого в розкішні апартаменти обживатися. Раніше я до нього лише в гості ходила, і то відчувала незручність. Ніяких більше гостей, і начебто не залишається шляху назад.

Можливо, мені здається, або, насправді, Кирило крок за кроком готує мене до чогось більшого та безповоротного…