Розділ 48

З корпорації ми їдемо раніше. Про всяк випадок, уточнюю, нічого нам за це не буде? Кирило запевняє, що все під контролем. Ну звісно, як завжди. Хіба у Бєльського буває інакше?

- Сьогодні ми покатаємося і, можливо, додому не доїдемо, - бос інтригує в дорозі, поглядаючи на мене тим самим темніючим поглядом, від чого я мимоволі починаю дрібно тремтіти й смикатися на сидінні.

- До твоїх батьків поїдемо? - намагаюсь вгадувати.

- Ні, зовсім в інший бік.

Я так розслабилася на початку поїздки, що вже не збагну, куди нас несе по дорозі.

- Краще б нам потрапити додому, я ж з собою нічого не брала…

- Угу, - гмикає, але якось занадто весело. - Це, справді, проблема, Вікторіє. Але хіба ти могла заздалегідь знати, що я тебе візьму та вкраду? 

- Крадеш мене?

- Найнахабнішим чином. Якщо що, мені зовсім не соромно. Я ще з самого ранку тебе вкрасти збирався.

От цікаві у нас стосунки... Начальник безсовісно заманив і відвозить у невідомому напрямку. А я посміхаюся в передчутті, чинити опір не хочеться. Мені здається, Бєльський став для мене останнім і єдиним чоловіком, кому можу ще довіряти. Адже він же й сам не повірив Маринці, він зі мною, і що ще потрібно доводити.

Перед виїздом з міста, Кирило дає мені сісти за кермо. Сьогодні ми знову їздимо на розкішній Феррарі. З обережністю рухаюся, хоча траса майже порожня. Кілька поворотів, Кирило показує, куди під'їжджати. І ми опиняємося біля величезних воріт, уздовж яких гордовито вишикувалися величезні сосни.

Нас пропускають на територію. З розмов начальниці персоналу, розумію, що вони чекали, Кирило встиг для нас забронювати гніздечко.

- Ой, матуся рідна!

Це я побачила гніздечко, до якого ще довелося по території проїхати.

На огородженій місцевості від усіх сторонніх очей... розташувалося ціле бунгало зі скляним фасадом та імітацією цілковитого злиття з природою. Я ще не все встигла розгледіти. Але вже приголомшує басейн з прозорою стіною, що нависає, ніби над прірвою. Затишні плетені гойдалки, гамаки між ялин. Квіткові доріжки виглядають, як справжній шедевр від флористів. Всюди відчувається дивовижний аромат. І непомітно з'являються на столику келихи з вишуканими закусками на таці. Мене все приводить у неабиякий захват.

- Тут затишно, - Кирило теж розглядає територію. - Не вистачає океану і пальм. Але то нічого, ми туди ще обов'язково поїдемо, як тільки вийде вирватися у відпустку з корпорації.

- Для мене потрапляння сюди і так вже можна порівняти з чарами, - чесно зізнаюся, без перебільшень.

Нічого ж собі, яка навколо краса!

- А на планеті ще стільки місць дивовижних, взагалі закачаєшся, Вікторіє.

Ото вже не знаю. Коли зі мною поруч Кирило, мені будь-яке місце зносить дах. Ми зі дзвоном вдаряємося келихами, стоїмо в обнімочку, мені вже добре-добре, краще не буває. Нехай так частіше крадуть, я повністю згодна.

Після перекусу ми вирушаємо всередину бунгала. Інтер'єр розглянути не встигаю, бо незручно щось розглядати під час божевільних поцілунків, які стрімко перетікають у палаючу пристрасть. Варто нам залишитися наодинці, як бажання назовні прориваються. Кирило гарчить, стягуючи з мене нетерпляче одяг, а я розпалююсь, як сірник, немов ось-ось і згорю, якщо хто-небудь з нас раптом перерветься...

Травневий вечір трохи віє прохолодою, Кирило накидає мені на плечі свій піджак. Вечерю нам приносять з декількох страв. Одна іншої смачніше, пробую від кожної страви потроху, а більше сміюся та базікаю з невгамовним у жартах чоловіком. З Кирилом може бути весело, цікаво, часом зворушливо до мурашок. Мені не треба вигадувати, про що говорити. Все виходить само собою, легко, невимушено. І в такі моменти, я точно усвідомлюю, що мені його не замінить ніхто…

Загадувати страшно. А втратити Кирила, ще страшніше. Адже в ньому я бачу цілий всесвіт, неважливо якого розміру, але в цьому нашому Всесвіті дуже хочеться залишитися назавжди.

Після вечері виникає незручність, ну як у мене може бути. Кирило налаштувався затягнути нас у басейн з підігрівом. Купальник я, звичайно, не взяла. І хіба цим зупиниш Бєльського, який вкрав прямо з роботи дівчину? Підхоплює на руки, сміється і несе.

- У воді нас ніхто не побачить, та й стемніло вже. Чи гадаєш, я довго б дав тобі плавати в купальнику? Та я б спочатку його з'їв, а потім мою смачну дівчинку, - ох, як загарчав при цьому обіцяючи, і стрибнув у воду разом зі мною.

- Ось як звикну, перетворюся на безсоромну дівчину. Буду всюди ходити в тій відвертій червоній сукні, дупою крутити, на пляжах роздягатися…

- Е, ні, - перебиває погрози, - лише зі мною показуй всю красу. Іншим чоловікам повибиваю очі, якщо тільки зайве щось побачать. Ти моя, Вікторіє. Краще мене не дражни. Бо я ж звірію від ревнощів через тебе!

Цілуємося, плаваємо, знову на поцілунки зриваємось. Уздовж басейну запалилися маленькі ліхтарики, і яскраві зірки розсипають навколо блискуче мереживо. Очі у Кирила горять якимось особливим блиском, відображаючи у темних райдужках половинку місяця. Вдихаю глибше повітря, яке ніби просочилося духами з романтики. Божественним здається місце, в якому є тільки ми, і, напевно, вибиратися в реальність не захочеться.

Ми підпливаємо до бортика басейну з відкритим оглядом на схил. Я взагалі боюся висоти, але зараз мені нестрашно. Кирило обіймає мене ззаду, лагідними дотиками знову розбурхує, змушуючи стогнати від задоволення.

У думках чомусь спливає те, що я не стала відразу питати. А може, і не варто... але я все ж наважуюся це вимовити вголос.

- А чому ти не засумнівався в мені? Як так відразу зрозумів, що Маринка наговорювала в помсту?

Руки Кирила перестають блукати по моєму тілу, вкладаються на талію. Він мені дихає в потилицю, проводить носом по волоссю, відповідаючи не відразу.

- Зазвичай, я можу уявити різні версії. Але після слів батька... не зміг. Тільки подумав про тебе, яка ти у мене чиста, ніжна, неповторна. Зрозумів тоді - ось ти і закохався, Кирило! Мені стало боляче уявляти, що ти могла б бажати іншого…