Розділ 10

Заходжу з кавою, чоловіки замовкають. Брат боса з насупленим виглядом коситься на чашку, а Кирило Олексійович з голови до ніг сипле сяючими посмішками. Ще трохи й у мене почнеться передозування від чарівності начальника. Зараз весь з себе турботливий, а потім як загарчить наодинці. Чи то мені не знати.

Довго Михайло засиджуватися не став, покинув наше гніздечко задумливий і похмурий.

- Тепер буде трястися, що його відправлять замість мене, - задоволено посміхається мій бос.

- Куди відправлять? - не можу стримати цікавість.

- Якщо будеш погано намагатися, і ти там опинишся. Повір, тобі там не сподобається.

- Ви наші потреби не порівнюйте. Мені скрізь буде простіше, я ж не спадкоємиця батьків-олігархів.

- Зате маєш гострий язичок.

На що він взагалі натякає?

Та я... я чемпіонка з такту і скромності. Ще з влучності, що важливіше для спілкування з нахабними босами.

- Вікторіє, можна назвати, що ми тренувалися на моєму старшому братові, - далі бос переходить до того, що його хитру душу хвилює. - Начебто повного провалу немає. Але ти повинна більше продумувати роль. З сьогоднішнього дня будемо разом готуватися. Інакше знову почнеш нести дурниці про наші традиції.

- Ну, знаєте! - пирхаю я. - Традиція з подачею кави хоча б схожа на реальність. А ваша вигадка з цими... рольовими іграми? Тьфу, соромно навіть називати. Ніхто з людей так не робить.

- Ніхто, в сенсі, твій колишній? Гарне ім'я, підходить йому, - сам собі киває зі схваленням.

- У мого колишнього є ім'я - Вітя.

- Домовилися, буде Вітя Ніхто. Але тільки спробуй з ним зійтися до кінця договору. Навіть не думай, що мене можна кинути, - впізнаю начальника, вимагає з погрозами, і поруч не валяється чарівність.

Якщо Кирило Олексійович хоче мене залякати, то даремно старається. Моя самооцінка і так на самому дні.

- Досить наді мною насміхатися, - шморгаю носом. - Мене скоріше проковтне його дракониха Кіра, ніж... колишній хлопець близько підійде. Вона охороняє його і ненавидить мене. Невже незрозуміло, що я Віті не потрібна?

Погляд боса зараз схожий на втомленого психіатра на довгому прийомі. Має бути навпаки, я не псих!

- Мені взагалі з твоєю проблемою мало що зрозуміло. Навіщо він був тобі потрібен? Ти дивна, Вікторіє. На всю голову дивна.

І про це я чую від того, хто найняв мене стати для нього фіктивною дівчиною.

Ще перевірити треба, кому слід лікуватися.

Замість робочих обов'язків бос змушує мене складати списки наших захоплень, важливих подій, подробиць з біографії. Йому, бачте, потрібно знати все. А я повинна вивчити за двох і в будь-який момент вміти підказувати. Зовсім не дивуюся, знаючи Бєльського. Вже він-то не буде забивати собі мізки тим, що мені подобається, про що я мрію і що я люблю. Прикро, що і Вітя не дуже-то цікавився.

Через годину Кирило Олексійович збирається на нараду і мене бере з собою. Раніше мені не доводилося там бувати, хіба що на загальних зборах для співробітників або прочуханках у рекламному відділі.

Разом виходимо. На моє щастя, в коридорі нікого. Найбільше хвилює, що в будь-яку мить бос може що завгодно викинути. Адже він зібрався доводити всім права на мене.

До ліфта проходимо спокійно. Тихенько видихаю. Ще трохи поживу.

- Кирило Олексійович, добридень. Сьогодні ще не бачилися, - противний гугнявий голосок я б впізнала, не дивлячись. - Дуже рада вас бачити.

- І тобі добра, Кіро. На нараду поспішаєш? - починає світську бесіду мій бос.

- Так, спізнюємося вже, - вона опускає очі на годинник, а я подумки її штовхаю довгим носом об стіну.

Всередині все стискається, але вигляду показувати не можна. Хочеться кричати і нарешті посмикати її за елегантно укладене волосся. Вона злодійка! Мого хлопця вкрала! На мене шипить, зате перед Бєльським корчить з себе люб'язність.

Як раптом рука боса до мене полізла на талію. Впевнено так полізла, власницькі обійняла.

- Не хвилюйся, квіточко. Нарада швидко закінчиться, і поїдемо на обід у ресторан, - з ніжністю говорить мені бос і добиває тим, що цілує легенько за вушком.

У Кіри витягується кінське обличчя, ніздрі роздулися, в очах суцільний жах.

- Ох, ти мене розпещуєш, Кирило.

Не відводячи погляду, посмішку тягну. Нехай крадійка не думає, що розмазала мене в нуль, хоча так і є.

Подальше мене особливо веселить.

Приїжджає ліфт. Кирило Олексійович турботливо пропускає мене, заходить сам і виставляє вперед руку.

- Кіро, з нами не можна. Ми з Вікторією хочемо усамітнитися, ну ти розумієш. У нас стосунки. Почекай інший ліфт або пройдися пішки, - нахабство Бєльського зараз мене тішить як ніколи.

- Але ж як це? Чого ви від-дразу не казали? - червоніючи, наче томат, вона розгублено заїкається.

На що Кирило Олексійович їй просто махає під закривання стулок у кабінці.

Ух, не знаю, як далі справа піде. Та деякі моменти мені вже подобаються.

Ой, не ті, не ті, що заборонені.

Прибираю застиглу руку начальника з талії. Ніхто не дивиться, а йому аби лапати.