Розділ 9

Віка

Повернувшись додому, не стала нічого казати Маринці. Поки не придумала, як це все піднести. Правдою з нею не можна ділитися, вона здатна розпустити плітки. Перенервувала, міркую погано. Вирішила, що хоч удома поки відпочину. Єдине повідомила, що не можу звільнитися, бо терміново гроші потрібні.

Зате від Марини наслухалась, як бос нею захоплювався і мало не на побачення запросив. Ото вже слабо віриться. Кирило відгукувався про мою сусідку з нервовим здриганням.

Ну то й зрозуміло, куди нам до тих красунь, що отримують доступ до його прегарного чоловічого тіла?

Отже, бачити в нас дівчат Його високість не збирається. Зате як прикривати його зад, то швидко знайшов, кого загнати в пастку. Найдивовижніше, що вибрав мене для своїх розважливих планів.

Найгіршого боса не можна знайти. Такий нахабний, виверткий, владний. Наче справжній варвар, ось він хто.

Полегшало мені тільки тоді, коли побачила у телефоні надходження грошей на карту. Як заглянула, так і впала на ліжко з розкритим ротом. Зі мною стався новий шок. Я в житті ще стільки грошей не бачила.

Треба радіти або боятися?

Тепер мені взагалі відступити не можна. Якщо не впораюся, то бос мене десь закапає.

Відразу в голові відкрилося багато можливостей, куди можна витратити гроші. Мрія про особисту машинку все ближче! Частину відразу ж відправляю батькам, нехай куплять братам і сестрам обновки та іграшки. У мене дуже багатодітна родина, я найстарша серед сімох дітей. Батьки віруючі, тато священик у маленькій церкві. Не той у мене випадок, щоб гроші просити у батьків, вони й самі чекають на допомогу від мене.

Зранку ми з Маринкою виїжджаємо в офіс разом. Всю дорогу мені доводиться вислуховувати, на яку вона хоче сісти дієту і що я з нею повинна за компанію. Вже не звертаю уваги. Подруга частенько любить скиглити вранці. На обідній перерві вона забуде, і почне кидатися в буфеті на свіжу випічку з кремом.

- Віко, ти ж не забудь про мене нагадати Кирилу, - на першому поверсі Марина смикає мене за рукав.

- Навряд чи б він тебе забув, - навіть не сумніваюся, знаючи її вміння набридати.

- Ясна річ, адже я вродлива дівчина. Все одно натякни про мене!

Ну і як такій пояснити, що бос тимчасово зайнятий? Не ким-небудь, а мною на час договору.

Ох, ну і влипла ж я.

Рятуюся від подальших прохань, тим, що мені терміново треба у приймальню до приїзду боса. Марина залишається біля ліфту базікати зі знайомими з нашого рекламного відділу. Махаю дівчаткам, вітаючись, і біжу в інший бік до сходів.

Зовсім трохи пробігаю і застигаю на місці…

Там, куди мені потрібно пройти, стоїть Вітя. У своєму улюбленому картатому піджаку, волосся зачесане назад. Здається, не голився два дні. Він теж помічає мене, погляд не відводить, а я все шукаю в його очах каяття, визнання, яку він зробив помилку.

Вітя робить один крок до мене. Щось таке важке в горлі стискається.

Невже попросить пробачення? А може, повідомить, як мене не вистачало, і вже кинув кінську начальницю?

- Привіт, Віко.

Киваю, бо не знаходжу сил відповісти.

Після того нещасливого корпоративу, з легкістю не зможу з ним вітатися. Адже раніше б я з посмішкою сказала «Привіт», поцілувала б його у колючу щоку, поправила комір.

- Ти вже заспокоїлася? - задає нове питання, причому, так спокійно і рівно.

- А ти як думаєш? - вичавлюю з себе.

Вітя відкриває рот, і тут мене грубо відштовхують убік до стіни.

- Мене зустрічаєш? Ну йди до мене, коханий, - Кіра кидається до мого колишнього хлопця. - Підемо, а то тут плутаються різні співробітники під ногами, - і веде його за собою.

Вітя навіть не озирнувся. Він просто взяв і пішов. Ну як я могла заспокоїтися? У грудях пече від образи й приниження. Часто моргаю, намагаючись сльози прогнати.

Отже, плутаюся під ногами у них? За що так зі мною?!

У приймальні мене вітають відчинені двері. А я більш за все сподівалася, що трохи побуду сама до приходу начальника. Після зустрічі з Вітею мені треба ще налаштуватися. Адже знала, що буде боляче і складно.

Проходжу до свого робочого місця. Чутно голоси не з кабінету Кирила Олексійовича, вони лунають з кімнати для розваг. Сподіваюся, він там не точить пилку для мене.

Заглядаю повідомити, що помічниця прибула.

- Вітаю... - обриваюся на першому слові.

У кабінеті бос не один, а з братом.

Що робити? Ой, мамо!

- Ну нарешті, моя дівчинка приїхала! - на мене йде з широкою крокодилячою посмішкою Кирило Олексійович, розорюючи руки. - Все сама, та сама, скільки пропонував тобі водія?

Він не пропонував. Бреше все! Я двома автобусами добиралася, тричі ноги віддавили.

- Пробач, що затрималася, - поки мій максимум, хоча б згадати, що треба перейти на «ти».

- Не пробачу, ти ж знаєш. Просто так не пробачу, - згрібає мене ручищами й обіймає. 

У його брата, Михайла, падають з носа окуляри.

*****

- Ми не одні, ну незручно ж, - ховаю палаюче обличчя, притуляючись до чоловічого плеча. М-м... тягну носом, мимоволі вдихаючи приголомшуючий аромат парфуму начальника.

Ще не знаю, як звикнути до ганьби, але гроші вже отримала. Батько б змусив мене за таке два тижні цілодобово молитися.

- Вона у мене сором'язлива, ну я ж казав, - бос дбайливо тягнеться з мене знімати курточку.

- Кхе-кхе, - відкашлюється Михайло Олексійович. - Я багато чого можу зрозуміти, але ви ближче пізнали один одного лише тиждень тому. Чудово пам'ятаю той день, коли братові прислали нову помічницю. Ніякого натяку тоді не помітив на ваше зближення. Вікторіє, ви серйозно разом?

Погляд у Михайла взагалі такий чіпкий, допитливий. Та й сам він виглядає більш стриманим, суворим і собі на думці, ніж його молодший брат, безтурботний красунчик і любитель авантюр.

- Мені навіть не віриться, що ми разом, - на видиху мружуся, щоб Михайло не засік переляк.

Через щілинки підглядаю. Що там?

- І мені не віриться, - підхоплює Кирило. - Ми спочатку сприйняли один одного не дуже привітно, а потім щиро розговорилися, сходили після роботи на побачення. І я тоді зрозумів! Так, прокинувся поруч з Вікою і зрозумів - ось, на кого я чекав стільки років. Більше від себе не відпущу!