Розділ 8

Кирило

Якщо моя щедра пропозиція на вперте дівчисько не подіє, то тоді... тоді все одно її доб'ю. Вікторія вже занадто багато знає, а подружка у неї з язиком без кісток.

Помічниця у задумі втупилася в стелю моєї машини. Гаразд, дам їй трохи часу зважитися. Вона напружено дихає, від чого її груди піднімаються під тонкою тканиною кофти. Ось тільки сумно і приречено зітхала, як щось змінюється у ній. Підкидає вище підборіддя, стискає кулачки, напускаючи войовничий вираз на обличчя. Мені безумовно цікаво за нею спостерігати. Є в ній щось таке потішне, часом миле, і вражає, що й шипи у цьому зворушливому створінні проявляються.

Хоча ні. Нічого в ній потішного! Це я сиджу у забрудненому взутті після торта, а не вона. Віці дуже пощастило, що від неї знадобилася допомога. От кому не щастить, то це мені. Особливо з родичами, які змовилися проти мене.

- Ви розумієте, що брехати погано? Нас можуть розкрити? - після паузи, першим чую від неї занепокоєння.

- Твій колишній більше брехав, ми ж тільки на користь, - тисну на хворе.

Вікторія тихенько схлипує, притискаючи долоні до грудей.

Ні, ну я нічого не розумію в цьому житті!

Яким треба бути бовдуром, щоб проміняти свою вірну дівчину, готову на все заради нього? Гаразд би хоч мав щось привабливе, та я й того не помітив. Самий звичайний хлопець, худорлявий, непримітний, у боргах і кредитах. Але зміг закохати в себе гарненьку дівчину, а потім і начальниці закрутити голову.

Отже, колишній моєї помічниці не такий вже простий. На вигляд ніякий, а он чого витворяє. Навіть я себе так не поводжу, нехай і змінюю часто коханок, але ніколи не даю обіцянок, які не збирався виконувати. Втім, все одно не допомагає. Рано чи пізно вони лізуть на голову.

Вікторія піднімає на мене великі сірі очі, зворушливо змахуючи довгими віями.

- Напевно, мені варто спробувати, - нарешті я чую щось більше, ніж просто питання.

- Звісно, треба! І коштувати це буде чимало.

- Але як мені тоді бути з Мариною? Ми разом живемо, а я, як ніби зрадниця…

Ох вже ця міцна жіноча дружба.

- Марина про тебе нітрохи не турбувалася. Навпаки, відмінно поливала лайном, щоб скоріше отримати твою посаду. Ти впевнена, що її думка важливіша за справжню мету?

- Ні, не впевнена. Але руку з мого коліна приберіть!

Тьфу ти, як моя рука там опинилася? І сам не помітив, як потягнуло взагалі не туди.

*****

Віка

Бос прибирає руку, та все одно не спокійно. Такі відчуття, що він мене вже тричі роздягнув на просторому задньому сидінні в розкішній машині. Ще трохи й згорю від збентеження, а йому хоч би що, посувається ближче.

- Чи вірно розумію, що ти згодна належати мені на термін договору? — запитально вигинає брову.

- Належати? - від обурення з мене виривається писк.

- У тому сенсі, що твої обов'язки і права набагато розширяться. Сама зрозумій, навіщо б я платив за повітря?

Ах, ну так, ми вміємо рахувати грошики. Ніколи не збиралася зв'язуватися з багатими засранцями. У них же сумління немає, що хочуть, те беруть.

Згадався Вітя... він мені здавався іншим, чесним, безкорисливим…

Ех, не розбираюся я в чоловіках.

Бєльський хоча б не приховує, що він нахабний негідник. Не стелить м'яко, щоб потім скинути на болісне дно. У моєму випадку, це краще, не хочу більше на щастя сподіватися. Хочу потім повернутися у свій відділ, хочу стати незалежною з пристойним доходом і особливо бажаю дізнатися, що Вітя пошкодував про свій вибір. Навряд чи він до мене повернеться, але нехай хоча б усвідомлює, кого втратив.

- Я згодна, але зі своїми умовами, - вдихаю повітря глибше, наважуючись майже на все.

- Які ще умови? Це я наймаю тебе, мені і висувати для нас правила.

Бєльський невдоволено бурчить, але у мене залишилося моє «майже» невирішеним.

- Зрозумійте, для мене це важливо. Я не якась легковажна дівчина, щоб... е-е... виконувати навіть... - запинаюся, бо складно говорити про це з начальником, тим паче з Бєльським. - Навіть акробатичні трюки з вами, зближуватися на одному ложі, допускати вас до потаємних святинь. Без почуттів не можу, а моє серце навічно розбите.

- Вікторіє, ну ти й дивачка! - бос прикриває рот долонею, плечі трясуться.

Я йому про важливе, а він... Безсердечний!

- Просто сказала б, поки не плануєш зі мною переспати.

Поки?

Де в моїй промові пролунав натяк бажання на майбутнє? Треба ж, яка зарозумілість у деяких.

- Гадаєш, я збирався? - випереджає мій гнівний випад. - Ні. Заборонено до кінця договору переходити на близький контакт. Навіть не здумай випрошувати! Мені потрібна вірна помічниця і фіктивна пара, яка швидко розуміє і виконує роль. З рештою у мене завжди все гаразд. Розібралися з твоїми потаємними святинями? - ніби дражнить, повторюючи за мною.

- Так, тепер я спокійна, - брешу, звичайно, довіри до начальника немає. - Друга моя умова - аванс повинен бути половиною всієї суми. Мені працювати за копійки заради повітря якось не хочеться.

А! Нехай знає, що зі мною обіцянки не прокотять.

Бєльський гмикає, і з прищуром розглядає мене, ніби заново. Напевно, вважав зовсім вже наївною простачкою. Знаю, що така частково і є. Але не для Кирила Олексійовича.

- На картку отримаєш ввечері. І ще всі витрати, зрозуміло, за мій рахунок. Нам доведеться з'являтися на публіці, бувати на званих вечорах. Купівлю одягу і всіх необхідних речей, я беру на себе. Отже, починаємо з завтрашнього дня.

- Ось так відразу?

- А ти збиралася ще у відпустку сходити?

- Хоча б на пару днів взяти відгул, - сумно зітхаю, знаючи, кого там побачу.

- Так, дай подумаю, - бос з серйозним виглядом чеше чоло. - У моєї помічниці завтра відгулу немає. А у моєї фіктивної дівчини, майже нареченої, і вихідних не буде. Вистачить соплі намотувати на кулак через дурня. Приїдеш і відразу до мене. Якщо хто запитає про нас, то бентежся, як ти вмієш, розповідай, що щаслива і ду-уже закохана.