Розділ 6/2

Несповна розуму, сусідка моєї помічниці підстрибує, від чого клаптик рожевої тканини на її грудях піднімається вище. При цьому вона голосно верещить, як радіє, що зможе мене пригощати і проводити разом час.

А як я цьому радію... Господи, ну чому зі мною твориться чергова дупа?

Більше ніж упевнений, дивакувата подружка подавала сигнали Вікторії. Так і тягне полізти за нею під ліжко, дістати або зробити щось інше... Стоп, досить. Не за тим я сюди з хворою головою добирався через все місто.

Іду за гучною і балакучою дівчиною на кухню. Хотів запитати, де саме кухня? Поки ми в комірчину прийшли з холодильником і пічкою. Потім дійшло, що це і є у них кухня. Тепер завдання поміститися на хлипкому табуреті, коли над головою висить шафка, зачіпаючи мій лоб.

От дідько. Чудово ж розпочався мій вихідний після корпоративу.

- Вам чайку? - солоденьким голоском пропонує сусідка, і повертається до мене боком, піднімаючи стегно. Нічого не зрозумів, ну нехай краще чай.

- Можна. То ти кажеш, що Віка поїхала? Виходить, кинула тебе одну за квартиру платити? - для підтримки розмови закидаю вудку.

Спостерігати за тим, як намагається мене спокусити дівчина, ніколи. Набираю в телефоні завдання для водія. Він швидко сюди добереться, і так відчуваю, зможе допомогти.

Тим часом сусідка торохтить:

- Уявляєте? Вона мені сказала: “Марино, більше нічого не хочу. Бос жахливий дістався, хлопець зрозумів, яка я дурна, і кинув. Краще поїду, не тримає мене нічого”.

- Так вже й дурна? - хмикаю я, продовжуючи вести листування.

- Я вам більше по секрету скажу, - сусідка переходить на шепіт, що дивно, якщо ми в квартирі одні. - Віка тільки на вигляд хороша, насправді та ще стерво. Ну мені більше нема з ким жити, жила з нею. А я ніколи не пропускала роботу, завжди на все готова заради вас. Це я про роботу.

Цікаво вона говорить про роботу, в той час як облизує губи і лягає об'ємними грудьми на стіл. Посуваю до себе вафлі, поки не розчавила.

- З Вікою не так, вона вас могла підвести або чимось нашкодити. Напевно не знаю, але раптом її хлопець кинув недарма? Він же міг зрозуміти, що на неї не можна покластися. А на мене можна, на мене хоч зараз!

- Угу, розумію, - киваю на все.

В руках тримаю чашку з гарячим чаєм. Сподіваюся, допоможе. Ще трохи й Марина приступить до доказів, як вона на мене або під мене «покластися» зібралася. Голодну дівчину зупинити нелегко, тим паче навіжену.

Водій відписався, що на місці.

У мене два варіанти пограти в хованки з Вікторією. В обох я планую виграти. Хоче гратися, ну добре, будь ласка. Щоправда, недовго їй залишилося.

Але сталеву витримку помічниці не можна знімати з рахунків. Як таку божевільну сусідку можна терпіти? У мене вже почався нервовий тик від її дурної балаканини і різнокольорових очей.

Пишу водієві, що чекаємо ще десять хвилин і переходимо до другого варіанту. Більше я просто не витримаю. Навязливі духи Марини навіть у чай і вафлі вбралися.

Засікаю час. Вже зовсім скоро ми з втекачкою зустрінемося.

***

Продовження є, гортайте далі:))