Глава 8

- Цікаво, а коли у Лєни дитина народиться вона теж знайде причину, через яку "не вийде" приїхати?

- Мала-а-а, - Діма обійняв мене, - ну не переймайся ти так. Не приїде твоя мама на весілля та й не приїде. Зате з татом не зіткнеться і не буде жодних непорозумінь. Подивися на це з такого боку.

- Може ти правий, - я глибоко зітхнула. - Але ж вона обіцяла, що приїде! І те, тільки на день, тому що “ в Річарда багато роботи”. Вони що сіамські близнюки? Смертельно розділитися на день-другий?

- От і не переймайся. Мама чи ні, а з таким ставленням не варта того, щоб ще й нерви через неї псувати. Давай краще спати. Завтра рано вставати, сама ж говорила.

Рано вставати. Так. Він правий. І в будь-якому випадку, скільки не лайся і не психуй, нічого не зміниться. Ми не станемо від цього частиною маминого життя, досить значною для того, щоб вона відірвалася від свого іспанського чоловіка і приїхала на день розділити з однією з дочок весільне свято.

Промаявшись кілька годин, я в якийсь момент все ж таки заснула, але о п'ятій двадцять підірвалася як від поштовху. Вимкнувши будильник, до сигналу якого залишалося ще десять хвилин, поскакала в душ. Потім засмажила традиційні вівсяномлинці, приготувала каву.

- Чого мене не будиш, м? - зайшов у кухню Діма.

- Саме збиралася, - озвалася я.

Швиденько поснідавши, ми зібралися і попрямували до Лєни. До нашого приїзду сестра вже, звісно, ​​була на ногах та на зв'язку з організатором весілля. Слідом за нами незабаром прибули батьки Влада – приємна та бадьора пара трохи за п'ятдесят і Андрій, його друг та шафер зі своєю дівчиною Інною. Ми встигли трохи поговорити перед тим, як приїхали Ліка, Лєнин перукар-стиліст, оператори та візажист.

Почалися збори та фотосесія. Якщо Лєна, яка кілька років пропрацювала фотомоделлю, почувалася перед камерою легко і невимушено, то я відчувала себе дерев'яною та незграбною і дуже боялася зіпсувати сестрі спільні кадри.

Зрештою збори були завершені. І виглядала сестра просто казково. Складна зачіска підкреслювала її тонке обличчя з високими вилицями, на щоках грав ніжний рум'янець, очі здавались бездонними, а губи просто мрією кожної дівчини, яка йде до косметолога з тією різницею, що в сестри вони натуральні. Біла "русалоча" сукня ідеально сиділа на її стрункій фігурі, підкреслюючи витонченість вигинів, діамантове кольє змушувало шкіру таємниче мерехтіти в теплому світлі ламп.

Приїхав тато. На щастя, він зумів сховати своє ставлення до бізнесменів заради Лєни і завжди поводився з Владом, який належав до них, спокійно і доброзичливо, як і належить батькові.

Спостерігаючи, з яким захопленням на незворушному обличчі Влад дивиться на Лєну, я ледве стримувала сльози щастя. Емоції переповнювали мене. Подумки я знову і знову просила, щоб у сестри все склалося ідеально і вона була щаслива у шлюбі.

Надворі яскраво світило сонце. По синьому-синьому небу весело бігли білі хмари, гнані легким вітерцем, що з'явилися наче на замовлення, щоб полегшити спеку. Ми приїхали до місця проведення церемонії, де вже чекали інші гості та ведучий. А потім я стояла збоку від вівтаря і дивилася, як Лєна та Влад обмінюються весільними клятвами та кільцями, дуже намагаючись не розплакатися, як моя бабуся на моєму випускному зі школи.

Мама обмежилася повідомленням з побажанням щоб все пройшло добре, але не спромоглася зателефонувати і я їй теж не стала. Це вже занадто. Усьому має бути якась межа. Добре, що Лєну закрутила підготовка і сама церемонія і їй було не до думок про байдужість нашої батьківки та сум через них.

Вкотре за сьогодні вирішивши, що вже тепер обов'язково розповім мамі про те, що думаю про її вчинок, я зробила глибокий вдих  і нагадала собі стежити за виразом обличчя. Тільки й не вистачало, щоби камера спіймала мій кислий вигляд.

- Можете поцілувати наречену, - оголосив ведучий і Влад, ніжно обійнявши Лєну за талію, м'яко торкнувся її губ своїми.

Ми всі зааплодували. Настав час привітань і я приготувалася допомагати сестрі з букетами квітів.

Раптом Лєна здивовано подивилася на когось. Простеживши за її поглядом, я побачила Тарновського, що наближався до нас, з величезним букетом півоній в руках.

- А…

- Добрий день! Вітаю, - Тарновський з усмішкою простягнув Лєні букет і дівчина машинально взяла його. - Владиславе, Єлено, - сліпуче посміхнувся він сестрі та її чоловіку, який насторожено підібрався, мабуть прийнявши його за суперника, - перепрошую, що без запрошення, але я не міг не привітати сестричку Альони з таким важливим днем.

Я почула, як Влад повільно видихнув. Мовляв не суперник, відбій тривоги.

- Дякую, - теж усміхнувся, простягаючи руку Тарновському.

– Дан.

- Влад, - вони обмінялися рукостисканням.

- Нехай ця іграшка вас порадує, - Тарновський простягнув Владу ключі з брелоком "порше". - Я бажаю вам щастя. Бережи її, зрозумів? Ганяй обережно!

- Обов'язково, - трохи зніяковівши, відповів Влад. - Дякую, Дан.

Ми з Лєною обмінялися поглядами. Мабуть, у нас обох був однаково розгублений вираз обличчя.

- Альоно, ти нас не познайомиш? - процідив крізь зуби Діма, підійшовши до нас.

- Богдан познайомся, це Діма, мій хлопець. Діма, це мій керівник, - тремтячим голосом пробелькотіла я.

- А я думав, що наречений, - глузливо посміхнувся Тарновський, простягаючи Дімі руку.

Той її не потиснув. Просто стояв трохи попереду мене, буравивши Дана злим поглядом. Фиркнувши, той прибрав руку і переключився на тата.

- Доброго дня, Давиде Миколайовичу, - простягнув йому руку. - Можливо, ви мене не пам'ятаєте... Я старий друг Альони, а тепер так вийшло, що ми працюємо разом.

- Та ні, чому ж, пам'ятаю, - тато потиснув його руку у відповідь.

Я подумки видихнула. Тато Дана бачив максимум пару разів і в курсі деталей нашого розриву не був. Ми в той час натягнуто спілкувалися через наш з Лєною переїзд, та й загалом, хто б почав розповідати татові про таке?