Глава 7

- Богдане, я хочу відпроситися у вас на завтрашній день, - попередньо зробивши пару глибоких вдихів, випалила я.

– А причина? - коротко кинув він, дивлячись так, що я ризикувала перетворитися на крижану статую. Шаленієш, що на “Ви”, так? Бісися далі! І тільки спробуй не відпустити…

- Весілля… У Лєни весілля цієї суботи. А завтра багато чого потрібно перевірити і підготуватися… - забелькотіла я, як підліток у кабінеті директора школи.

- М-м-м, твоя сестра виходить заміж, - з усмішкою сказав Тарновський. - Добре, йди, звісно. Але тоді тобі доведеться виділити час для внесення поправок за звітом у понеділок, врахуй це.

- Якщо вони будуть потрібні, виділю. Дякую, що відпустили, - солодким голосом проспівала я і вийшла з кабінету.

Поправки! Ха! Думаєш, що таки знайдеш до чого причепитися, так, Тарновський? Дуже й дуже навряд, якщо вже в тебе це досі не вийшло. Тому що ні до чого там чіплятися. Ні до чого! Адже незважаючи на організований тобою дефіцит часу, я вилизала його. А ще, так для загального розвитку, я вже не те дурне двадцятидворічне дівчисько, яке вміє тільки з підносом по залі бігати. Давно вже не воно. Тепер я доросла. І професіонал. Не рівня тобі, звичайно, але свою роботу вмію робити добре.

О дев'ятій ранку п'ятниці я вже була вдома у Лєни. Сестра разом зі своїм нареченим Владом жила у світлій і просторій квартирі на двадцятому поверсі нового будинку, що знаходився в житловому комплексі, що потопав в зелені, в центрі столиці. Тут же вони удвох збиратимуться завтра вранці та робитимуть весільну фотосесію та відеозйомку. Звичай проводити передвесільну ніч окремо від нареченого Лєна, звичайно ж, проігнорувала так само, як і решту. Молодша сестра завжди робила тільки так, як хотіла і вважала за потрібне, чим викликала в мене захоплення. Я сама так не могла. Практично ніколи.

- Приві-і–іт! - відчинивши вхідні двері, сестра обійняла мене. - Я така рада, що ти вирвалася!

Вкотре мені стало соромно за те, що я була готова залишити сестру напередодні такого важливого дня просто тому, що не хотіла ні про що просити Тарновського. Нехай навіть суто фізичної допомоги від мене і не потрібно.

- Ходімо каву пити? У нас тут внизу кав'ярню пару днів тому відкрили, офігенну. Там так все смачно, просто захитаєшся. Я боялася не влізти в сукню, але зупинитися не могла, - заторохтіла сестра. Взувши сабо, вона взяла до рук сумочку і ми вийшли із квартири.

- Це ти й не влізти? - засміялася я. - Та ти не втопишся в ньому тільки тому, що передбачливий дизайнер зробив застібку на шнурівці.

На нервовому ґрунті через підготовку до весілля Лєна схудла на п'ять кілограмів. Звучить не вражаюче тільки якщо не враховувати, що дівчина важила всього п'ятдесят два кілограми при зрості сто сімдесят п'ять сантиметрів.

- Ой, я вже все набрала назад, - за звичкою, що склалася за її майже шестирічну модельну кар'єру, відмахнулася сестра.

- Ага, звісно, ​​- я закотила очі.

Ми зайшли до ліфта і зі швидкістю світла спустилися на перший поверх. Пройшовши вестибюль, вийшли у спекотний сонячний день. Повернули ліворуч і опинилися перед скляними дверима симпатичного та модного закладу. Він був в стилі лофт зі стінами з неоштукатуреної червоної цегли та меблями в кремових та коричневих кольорах.

- Добрий день! Зробіть нам, будь ласка, два лате, а до них дайте ось це, ось це, ось це й ось це, - сестра почала вказувати пальчиком на десерти, що апетитно красуються на підсвіченій жовтими лампочками вітрині.

Через пару хвилин після того, як ми сіли за столик, на ньому матеріалізувалися дві керамічні чашки з ароматним лате та чотири тарілочки з десертами.

- Розповідай, як минув перший тиждень, - сказала Лєна. - А то по телефону все нормально та нормально, а виглядаєш так, ніби й ночі в офісі проводиш. Що ця ідіотка, все дістає тебе?

- Та ну її, - відмахнулася я, - Є новини важливіші: "Джинікс" все-таки продали, Лєно...

- Як, уже? - сині очі сестри здивовано округлилися, а потім ображено примружилися. - І ти мовчала!

- Тому що в комплект до цієї у мене така новина, яку телефоном не обговорюють.

- Новий господар, що тебе звільнити вирішив? Ну і нехай іде нафіг тоді разом зі своєю поштою.

- Ні, Лєно, не вирішив, - перебила я, - Принаймні поки що. Але справа не в його рішеннях, а в тому хто він. Ти ніколи не повіриш, але мій новий бос це Дан.

- Що ще за Дан? Ні, почекай, - Лєна змінилася в обличчі, - Що, цей Дан? Твій Дан?

- Ніякий він не мій і ніколи не був, - пробелькотіла я. - Але так. Той самий Дан Тарновський.

- Очуміти! І…, - вона сповільнилася, - І що?

- Чесно? - я відпила каву, - Уявлення не маю! Він поводиться так, ніби це я його покинула. Чіпляється на рівному місці. Неочевидно звісно, але чіпляється. Або це я собі все вигадую, а він просто ставиться до мене як вимогливий начальник до підлеглої.

- Угу, - хмикнула Лєна. - Давай з цього місця детальніше!

І я переказала їй події минулих чотирьох днів, починаючи з власного падіння в ліфті, що ледь не сталося, і закінчуючи тим, ак Тарновський мене відправив переодягатися через пролиту на спідницю каву.

 - Я все вигадую, так? - уточнила наприкінці розповіді тому, що мені й самій зараз здавалося саме так. Що видаю бажане за дійсне.

- У нього до тебе щось є, - сказала Лєна. - Може бути банальне козляче власництво, а може, ностальгія якась... Судячи з того, що він так швидко розлучився, мабуть формула "гроші до грошей" так і не принесла щастя. І, може, усвідомлення якесь прийшло ... Ну, в будь-якому разі, так йому і треба, - вона зробила паузу, щоби теж відпити кави.

- Але питання тут не в ньому, Альоно, - проникливі очі сестри вперлися в мої. - Питання в тобі. Якщо припустити, що він, наприклад, безпосередньо підкотить, то ти що?

- Відмовлю. А якщо не відчепиться, то звільнюсь. У мене Діма. Але навіть якби я не перебувала у стосунках, то точно б не дала другий шанс колишньому. А тим більше тому, хто проміняв мене на гроші.