Розділ 26

Ізабелла

Я повернулася додому. І все мені, здається, таке до болю рідним. Наші спільні сніданки з Кирилом на кухні. У вітальні спільний перегляд фільмів.

Я дивлюся і так сильно серце стискається.

Мені зараз так хочеться, щоб сказали, що: «Ізабелла, це все брехня. Тебе ввели в оману. І Кирило ніколи не був замішаний у продажі тих акцій.»

Але лише я так хочу, щоб так було, але насправді правда є тою, якою є. І вона до біса є болючою. І як б мені не хотілося цього визнавати так воно і є.

Кирило Ді Лаурентіс поранив мене і дуже сильно.

Я навіть не знаю чи зможу його пробачити коли небуть. І навіть коли ми будемо знаходитись в одному домі, в одній кімнаті, в одному ліжку я не знаю, що буде.

— Ізабелло, ти приїхала нарешті, — з теплими обіймами зустрів мене Амрит.

— так, сама не можу повірити, що повернулась, — з легкою посмішкою на обличчі промовила я. Як не дивно це від мене чути, але я рада бачити Амрита.

— якби тебе сьогодні тут не було, то дідусь завтра б вже змусив мене підписати папери.

— вони так швидко готові передати Sarte вам? — Я була здивована, як вони так швидко готові це зробити.

— можливо, якби ви з Кирилом були одружені більше ніж рік, то вони б не готували папери так швидко. Але є така ситуація.

— звісно, справи дуже складні. Я вже уявляю керування своєї сестри. Це найгірше, що може трапитися, — Амрит почав загадково усміхатися. — що?

— твоя люба сестра більше не акціонер Sarte. — ого. А це як так сталося? Мені тепер цікаві подробиці.

— що? Це як так сталося? — здивовано запитала я.

— я не знаю, що вона натворила, але її акції тепер у моїй владі. — позаду Амрита проходив Кирило. Без футболки. Все ж таки, мій чоловік, хоч я на нього зла і ображена, але він красивий. І гарячий додав мій мозок. Я затримала погляд на Кирилу. На секунду, а можливо і більше, бо він глянув на мене і посміхнувся.

От, чорт зловив. Тільки ти, Ізош, могла так попастися. Тільки ти.

— обережно, Амрите, а то ще тебе змусить Олексій на ній одружитися. — покепкував з Амрита Кирило.

— не тільки тобі змушувати когось одружитися, — сказала я.

— не дай бог, мені такого щастя. — відмахнувся Амрит.

— запитаю дещо, — став біля нас Кирило. Він навіть став трохи ближче до мене. Не треба було мені на нього так дивитись, можливо він б зараз загадково так не усміхався.

— питай, — сказала я на повному серйозі і трохи відсторонено.

— відколи це ви двоє так почали балакати? Гм, Ізабелло? — затримав на мені свій погляд Кирило, немов хотів прочитати там відповідь.

— знаєш, Кириле, ти наша найбільша спільна тема розмов. Я планую зробити твоє життя настільки нестерпним, що попросила допомоги у твого кузена.

— ти ж це не серйозно? — запитав Кирило не вірячи мені.

— ще й як, любий, — сказала я натягнуто посміхаючись.

— так чи інакше, я б тут був. Чи б дзвонила Ізабелла мені чи ні. — а це я вже не розумію.

— проясни, — сказала я.

— коли ми троє жили в одному будинку після вашого весілля, то я за вами слідкував і доповідав вищим органам, тобто нашому дідусеві Кирилу. Потім ви переїхали і до вас вже не ставилися з застереженням. А зараз коли правда вийшла на ззовні, дідусь не дуже вірить, що ви будете жити разом у кімнаті і тим більше спати на одному ліжку.

— так, ось чому ти мене так дратував! Не дурно. Я все відчувала. — та Амрит Ді Лаурентіс, ще той довбаний агент під прикриттям.

— тому, кохасики, не створюйте проблем ні мені, ні собі. Хоча, – Амрит на мить задумався, — це будуть суто ваші проблеми, бо знаєте заберуть у вас Sarte і воно перейде до мене. — одним куточком губ посміхнувся Амрит. Та я його зараз прибʼю.

— Амрите, а знаєш, що ти отримаєш? А нічогісінько. Зрозуміло?

— не гарячкуй, невісточко, мені не потрібно Sarte. Це просто для вас мотивація невелика. Все, я пішов мені з вами скучно стало. — і залишились ми з Кирилом.

— і як це буде?

— ми будемо спати на одному ліжку ось як буде. — сказав Кирило і пішов.

І що це було? Я нічого не зрозуміла.

Я важко видихнула пішла до бібліотеки. Я не знаю, як Кирило здогадався сказати нашому архітектору, щоб він ще зробив бібліотеку.

Бо одна з моїх мрій ідеального дому —це бібліотека.

Хоч і я дуже люблю свій дім у якому зараз живе батько з сестрою і Регіною, але там не було бібліотеки.  А тут є.

Але перед тим, як я візьму читати книгу я маю зателефонувати батькові і дізнатися, що ж такого натворила Олександра, що акції тепер у Амрита.

— алло, — одразу підняв слухавку.

— алло, тату, як ти?

— добре, а ти як? Я чув, що натворив Кирило. Ізабелла, тобі необовʼязково залишатися в домі з ним лише через Sarte. — ага звісно. Я повірила.

— якби я не хотіла бути в цьому домі мене б не було, — але звісно це не так. Цей будинок це останнє і водночас перше місце, де б я хотіла бути. Одно час я хочу тікати від Кирила і не бачити його ніколи у своєму житті, але я хочу бути тут. — тату, чому акції Саші у Амрита Ді Лаурентіса?

— Кирило надіслав мені докази того, що підстави на Sarte організовувала твоя сестра, — а я цього не знала.

— а 5% акцій Амриту ти сам віддав? — запитала я і батько мовчав. Цікаво. — тату!

— я пообіцяв Кирилу нічого тобі не казати. — знову він. Ну начувайся, Кириле Ді Лаурентісе. — я вибила трубку і зі швидкістю світла понеслась в кабінет.

Я зі всією силою гримнула дверима, що коли я зайшла в кабінет Кирило трохи перелякано, трохи здивовано дивився на мене. І слава богу, що він у футболці і нічого мене не відволікатиме.

— Ізабелло, щось сталося? — схвильовано запитав. Сталося. Кирило стався мені на голову.

— про що ти просив мого батька мені не казати? Я зараз питаю спокійно, тому тобі бажано говорити, бо на другий раз я на тебе накинусь.

— Ізабелло

— що саме ти просив, Кириле Ді Лаурентісе?

— сядь і заспокойся, — сказав він піднімаючись з крісла він рушив в мою сторону.