Розділ 13

Мої хороші, спогади закінчилися) Ми повертаємося в реальний час.
***
Будильник дзвонить настільки огидно, що я тут же підривають з ліжка і мало не кидаю його об стіну. Так, я прокинулася не в настрої. І це ще м'яко сказано. Я заснула всього пару годин тому. І зараз мені потрібно вставати і йти в університет, тому що якогось чорта вчора моє ім'я з'явилося в списках на відрахування, а я, мати їх, вчуся на бюджеті, та в мене всі п'ятірки, жодного прогулу!

- Твою мати! - Вдаряюсь мізинцем об ніжку ліжка і тут же закушую нижню губу до пекельного болю. Та що ж це таке?

Я реально готова розплакатися. З універу мене відраховують з незрозумілих мені причин! І до ректора я вчора потрапити не змогла. На місце старого ректора прийшов новий і вчора він нікого не приймав. Я простирчала під його кабінетом понад дві години, а потім його секретарка мене дуже чемно послала на три букви.

Після цього я дізналася, що батько мого хлопця - це той самий чоловік, який підло мене обдурив. Той самий чоловік, якого я не можу викинути зі своєї голови. Той самий, який...

Завмираю на місці й тут же хапаюся за голову, я не подзвонила Ітану, забула йому вчора передзвонити. Після всього, що сталося... Так, у мене вчора істерика була, мене Аліса в почуття приводила як тільки могла. Я забула про все на світі.

Біжу в коридор, знаходжу в сумці свій телефон і бачу десять пропущених і п'ятнадцять повідомлень від хлопця. Соромно стає настільки, що мені навіть не вистачає сміливості йому передзвонити. Мені здається, що варто мені почути його "малюк" і я тут же розревусь. Що мені йому сказати? Як взагалі пояснити те, що я знайома з його батьками. Що його мати ненавидить мене ще більше, ніж батько.

Повертаюся до кімнати й, схопившись за голову, падаю знову на ліжко.

- Я, звичайно, все розумію, у тебе там трагедія в особистому житті, але, мати, тебе з універу відраховують, тобі б соплі підтерти та до ректора сходити дізнатися, що за чортівня твориться. - Аліса заходить в мою кімнату і повідомляє все це таким тоном, що у мене просто не залишається вибору, я силою змушую себе піднятися з ліжка.

Телефон в руці починає вібрувати і я, подивившись на екран телефону, стискаю його до скрипу. Ітан. Знову дзвонить хлопець.

- Господи прости, скинь ти його і напиши повідомлення, що дуже зайнята, пів ночі провозилася зі мною, збивала температуру, а зараз проспала і не можеш говорити, тому що збираєшся терміново в універ.

- Відмінно, а тепер запам'ятай, що тільки що надиктувала і вбий все в повідомлення, - підходжу до подруги й віддаю свій телефон.

Поки Аліса підбирає слова для відповіді, я швидко ховаюся за дверима ванної кімнати. Прохолодний душ трохи приводить мене до тями, навіть настрій трохи поліпшується. Я починаю переконувати себе, що я все ще зможу вибратися з того лайна, в якому опинилася.

- Слухай, а у нас з цією квартирою проблем не буде? - Аліска знову приходить в мою кімнату, коли я вже повністю зібрана готова йти в коридор взуватися.

- В якому сенсі? - До мене все ще не доходить, що я не усвідомлюю весь розмір жаху, в якому опинилася.

- Ну як би в самому прямому. Ти з Ітаном то як познайомилася? - Подруга запитально вигинає брову, а я голосно лаюся. З Ітаном ми познайомилися саме тоді, коли я прийшла дивитися цю саму квартиру, в якій ми живемо. Він її здавав. Точніше це квартира належить його батькові, і він попросив її його здати...

- Ми живемо у квартирі...

- Ага, мужика, який тобою одержимий, він тоді все місто на вуха поставив.

Це просто жах якийсь, чим далі, тим страшніше все стає.

- Мені потрібно в універ, поки що я буду думати тільки про це, а коли розв'яжу проблему, ми обговоримо що робити далі.

- Удачі, - Аліса намагається мене підтримати, але все марно, настрій знову такий, що мені хочеться вбивати.

Я викидаю з голови все. Точніше дуже сильно намагаюся це зробити, але в останній момент не витримую і набираю Ітана. Мені потрібно було почути його голос. Просто необхідно. Почуття провини настільки величезна, що я просто не могла з цим боротися. Я навіть не знала, що було сильніше - вина або сором.

Я боялася, що батько йому щось розповів. Боялася навіть читати повідомлення, які він писав мені всю ніч. Так, я, виявляється, в цьому плані боягузка. Ще і яка.

Але варто було мені його набрати, і його "малюк" моментально розвіяв всі сумніви. Він нічого не знає, Крістофер йому нічого не сказав.

Розмова була недовгою. В основному хлопець переживав як я себе почуваю і коли звільнюся, тому що він до нестями хотів мене бачити... А я ... Я... Я вже не знала, як і що буде правильним.

Закінчила розмову і попрямувала до ректорату. Знову подивилася на список на відрахування, надія на те, що помилку виправили тут же згоріла. Ні, моє прізвище було все ще там. І це тільки більше мене розлютило.

- Добрий ранок! - Заходжу в ректорат впевнено і блищу очима. Вчора мене звідси під зад ногою вигнали, але сьогодні цей номер не пройде!

- Знову ви, - секретарка навіть не приховує того, що не рада мене бачити. А мені глибоко плювати на те, що я їй не подобаюся. Мені не з нею поговорити потрібно, а з паном ректором, який сподіваюся сьогодні притягнув свій зад сюди!

- І я теж рада вас бачити, - розтягую губи ще ширше, чим дратую її ще сильніше.

- Ректор зараз зайнятий, - вона дивиться на мене так, що мені тут же хочеться сказати їй щось неприємне. Наприклад, те, що голову потрібно мити частіше ніж раз на тиждень і судячи з її білих плям на волоссі сухим шампунем вона користуватися не вміє.

- Я почекаю, - підходжу ближче і демонстративно сідаю на стілець поруч з її столом. Поглядом відповідаю на застигле питання в її очах. Так, я не буду знову стояти під дверима, я буду сидіти тут і діяти тобі на нерви.

- Послухайте, - Анна, здається так її звуть, встає зі свого стільця і, обігнувши стіл, направляється до мене, - те, що ви в списках на відрахування повністю ваша заслуга, і те, що ви, сподіваєтеся своїм нахабством щось змінити...

- Я відмінниця! У мене сесія здана на всі п'ятірки! - Я починаю підвищувати голос, а жінка червоніє так, що буряк їй зараз заздрить чорною заздрістю.

- Ви тут всі відмінниці! А як відомості підіймаються ...

- Так підіймайте! Я не піду звідси поки не отримаю відповіді на свої запитання!

- Пан Хілл не зможе вас прийняти зараз!

Я зависаю. Завмираю на місці й не можу навіть моргнути. Як вона сказала? Хілл або мені почулося?

Неприємний холодок пробіг по хребту. Я більше не чую того, що вона говорить, бачу лише, що її губи відкриваються. Мої пальці впиваються в сумку, я різко підриваюсь зі стільця.

- Я зайду пізніше, - сподіваюся врятуватися втечею, але у мене нічого не виходить, двері кабінету ректора швидко розкриваються, відбиваються об стіну, чим змушують мене здригнутися.

- Анна, якого біса тут відбувається ?! Що за крики?! - Мені навіть обертатися не потрібно, щоб зрозуміти кому належать ці слова.

Тіло кидає в жар лише від одного його голосу. Я стою до нього спиною. Але відчуваю жар його шкіри навіть на відстані.

Ні, цього не може бути. Це якась зла насмішка долі. Кепський жарт.

- Студентка стверджує, що її прізвище помилково виявилося в списках на відрахування.

І я відчуваю, як його очі пропалюють мою спину. Ковтаю і тут же різко обертаюся. Іншого виходу немає. Я в пастці. У мишоловці й вибратися з неї я не зможу. Всі виходи перекриті.

Мої очі зустрічаються з його поглядом. Темним. Злим. Лютим. Крістофер злий. До жаху. В його очах плескається лють і обіцяє мене розтоптати, а я не можу зрушити з місця.

- Значить помилково? - Він вимовляє це таким голосом, що мені тут же хочеться втекти. Дихати стає практично неможливо. - Проходьте ... як вас там? - Він робить крок вперед, а я лише хапаю ротом повітря. Я не знаю, що робити, я абсолютно розгублена в цей момент.

- Меліса Міллер, - чортова секретарка тут же говорить моє ім'я і його очі стають ще темніше.

- Значить Меліса? - Від його голосу на шкірі з'являються крижані мурашки. В його очах стільки гніву і люті, що мене кидає в тремтіння. Впевнена, якби він міг спалювати одним поглядом, то від мене б залишилася тільки купка попелу.