Розділ 5

Дихання моментально збивається, а шкіра в тому місці, де зіштовхнулася з ним, починає палати. Та твою ж мати!

- Ваш офіс з розуму сходить. Я краще піду, раптом це заразно, - бубоню швидко, а погляд такий зацькований, як ніби мене тут їсти зібралися. І справа навіть не в тому, що я боюся отримати прочуханки за зламану техніку. Ні, цього я, звичайно, теж боюся. Але ось моя реакція на цього чоловіка лякає мене в рази більше, ніж те, що доведеться відпрацьовувати за кавоварку.

- Ще скажи мені, що ти тут ні при чому, - і як він тільки здогадався?

 Тут же впиваюся зубами в нижню губу. Ми продовжуємо стояти все в тій же позі. Його рука на моїй талії, я притулена спиною до його торсу, а його подих ... Хай йому грець, змушує мурашок дефілювати по моїй шкірі.

Взявши в собі сили припинити все це непорозуміння, вириваюся з його хватки й розвертаюся до нього обличчям. Ось так то краще. Або не зовсім ...

- Звідки ...? - Ошелешено дивлюся на мужика і намагаюся зрозуміти як у нього виходить читати думки.

- Від верблюда. З тебе почалися всі нещастя сьогодні. Під колесами машини виявилася, ледве важливу зустріч мені не зірвала, - мужик мружиться і дивиться мені прямо в очі, - а може тебе конкуренти підіслали, щоб я не уклав контракт з "Дермофлором"?

Він серйозний, здається, навіть виглядає і вивчає мою реакцію, а я тільки й можу що засміятися. Це потрібно було ж до такого додуматися. Конкуренти ... Бачу у мужика з фантазією все добре, нафантазувати всякої чортівні він вміє.

- Це що ще за назва така? Точно з ними потрібно щось укладати? Я не знаю, що у Вас за компанія і чим Ви займаєтеся, але "Дермофлор" звучить як прокляття! - Видаю те, що крутиться у мене в голові. Ну назва і справді дивацька.

Чоловік чекав будь-якої реакції, але тільки не такої. Це видно по тому, як сторопіло його обличчя і як руки повільно стиснулися в кулаки.

- Моє прокляття не вони, а ти. Мало того ... ех, гаразд! Та ти ще й кавоварку примудрилася споганити! Друга така тільки поверхом вище! Як збираєшся виправляти ситуацію? - Він кричить на мене так і вовком дивиться, ніби я йому повинна як земля народу. А у мене всередині буря емоцій вже розноситься. Повинна виправляти ситуацію?

- Продукцію якісніше потрібно купувати, а не всяке барахло, - моя млява спроба зняти з себе відповідальність провалилася, тому що чоловік лише їдко усміхається, а після робить крок вперед скорочуючи між нами відстань. В його очах читається те, що, якщо він захоче, то я тут на задніх лапках ламбаду йому забабахаю.

- Ліфтом користуватися вмієш? - Дивиться на мене вовком, а мені хочеться сказати чомусь що я не вмію. Нічого. Ось зовсім. Що я тупа як пробка і тільки вчора у мене з рота перестала текти слина, - не відповідай!

Він в мені розчарований. Це ж добре? Може відпустить додому. Де це бачено, щоб водій жертву наїзду утримував? Зазвичай все навпаки. Це мені тільки може так пощастити. Я взагалі везуча прямо ого-го. Під машину потрапила. В офіс якийсь потрапила до борця за права збитих, кавоварку зламала, тітку кавою забризкала. Я заразлива. Чи варто озвучити мужику те, що неприємності від мене передаються повітряно-крапельним шляхом?

- Скористайся сходами і йди на верхній поверх. Там секретар Марія. Скажи, щоб зробила на всіх кави. Зрозуміла? - Я киваю як бовдур - це справа нікчемна, - а потім кабанчиком в переговорну з усією цією кавою. Зрозуміла? Якщо в ресторані працюєш, значить впораєшся.

Ці ілюзії у нього з-за моєї робочої форми? Наївний, але сперечатися не збираюся. Марія так Марія, кабанчик так кабанчик.

Я плентаюся на потрібний мені поверх, всередині сама з собою веду діалог і розумію, що мене бісить абсолютно все. Мало того, що цей грубіян використовує мене як йому хочеться, так ще й робить це так, ніби я до нього на роботу прийшла влаштовуватися і він тест драйв мені проводить. Хотіла втекти з одного рабства і тут же потрапила в друге. Ну ось хто так ще зможе? Звичайно тільки я!

Марія не ставить жодного питання і готує каву як на роту солдатів, потім звідкись із глибин офісу витягує тацю і ставить туди всі ці чашки. Та хіба люди стільки п'ють? Тут же водички більше ніж мене.

- Я не мураха, щоб носити більше своєї ваги, - вирячивши очі дивлюся на Марію і починаю обдумувати план втечі.При чому обмірковувати дуже активно, тому що в погляді Марії співчуття повний нуль.

- Якщо бос сказав тобі нести, значить нести. Ти новенька, зовсім нічого ще не знаєш, мабуть. Ну, нічого, скоро звикнеш.

Не хочу я ні до чого звикати! Віднесу цю каву, намагаючись не вилити її на чию-небудь лисину і дам драла. Мужик же на нараді, не буде вартувати мене. У нього є справи важливіші, як і у Цербера. Вона до цього часу в туалеті полірує свою блузку і сварить мене на чому світ стоїть. Ну гаразд, при думці про мою "няньку" мені стає трохи соромно. Все-таки я винна в тому, що її білосніжна блузка більше ніколи такою не стане.

Я цю тацю ледь обома руками утримую і йду як жонглер по канату. Ще трохи й точно зроблю ці переговори пам'ятними. Але ось саме цього мені хочеться найменше. Розлютити чоловіка ще сильніше в мої плани не входило.

Виходячи з ліфта, який мені так послужливо викликала Марія, пирхнувши, коли таця похитнулася в моїх руках, я ледве носом не зарилася в ту саму тацю. Видихнувши, що все-таки змогла її втримати продовжую йти вперед. За ці кілька хвилин я переконуюся, що робота офіціантки явно не для мене. Кава раз у раз вихлюпується з чашок, а я з кожною новою краплею починаю нервувати все сильніше.

Бос, який ніколи не буде моїм босом, пропалює мене поглядом і дивиться так підозріло, що я хвилююся ще більше. Якщо раніше мене відвідували думки зробити щось спеціально, то зараз ні. Він же он який страшний. Розчавить і не моргне. Моргне і не помітить.

Я роблю все ідеально - доношу каву, частина навіть залишилася в чашках, інша частина на таці. Ніхто не звертає на мене увагу і це просто чудово. Всі зайняті обговоренням і тільки бос шулікою пильнує поки я не ставлю перед усіма напої. Стежить за мною, щоб я нічого не викинула у своєму репертуарі?