7.4

"Ліліє. Обережніше". 

Так. Я повинна триматися... Бодай трошки. 

Я відпустила його горло, відштовхнула Келлара геть, і він мало не впав на землю. 

— Звісно, я тебе не чіпатиму, — сухо кинула я. — Ти надто огидний. Але краще буде, якщо ти заберешся геть.

На щастя, придурку вистачило здорового глузду відповзти геть. Запевнившись у тому, що того вже нема, Вейн зашипів і струснув рукою: в нього були розбиті кісточки.

— Прокляття! — вилаявся він, — Я вже думав ти його справді вколошкаєш! Це ж треба бути таким тупим гівнюком... Як він взагалі дожив до своїх років...

— Я не настільки погано тримаю себе в руках, але те, що дожив, справді диво. Ходімо, може, промиємо тобі руку. Де тут... — так, на медичний пункт не варто сподіватися. — Вбиральня? Промити хоча б. А то від цього гівнюка можна і заразу підхопити.

Вейн пирхнув, й полегшено зітхнув.

— Та то дрібниці. Хоча кров, мабуть, змити не завадить...

Зрештою, він погодився, й ми повернулися до маєтку, тільки щоб зупинитися посеред коридору, де трійко ельфів і один демон намагалися вдертися всередину через вікно.

На мить усі застигли, перезираючись, а тоді першокурсники перелізли через підвіконня й побігли коридором. Вейн, вилаявшись, кинувся їм навздогін:

— Ану стояти, малі засранці!

От тільки адепти його не послухали, натомість прискорилися, а тоді розбіглися хто куди, певно, сподіваючись, що по-одинці Вейн їх так швидко не впіймає.

— Прокляття, ані хвилини спокою! — випалив він, тоді кинув на мене вибачливий погляд, — Мушу прослідкувати, щоб ці мантикорові діти не напилися й нічого не розбили.

Я кинулась слідом за ним. 

— Вейне, чекай! Може, я чимось допоможу? 

Ми вискочили до коридору. Ітанів друг уже явно рвався потриматися за горло котрогось студента, тільки не аж так рішуче, як то робила я сама з Келлером. 

— Не варто, — відмахнувся він. — Побудь тут, я потім тебе знайду... Це краще без свідків!

Ясно. Студенти почують не надто цензурну професорську версію.

— Хоча... — він зітхнув, втомлено провівши долонею по обличчю, — Якщо ти раптом когось спіймаєш, можеш сміливо передати їх в руки охороні. Ті супроводять їх до виходу. Вибач, що так вийшло. Запросив тебе, а сам... Я повернуся, щойно розберуся з ними.

— Не хвилюйся, все добре, — відмахнулась я. — Піду, пошукаю...

Коридори клубу були не настільки плутаними, щоб в них заблукати, і я вирішила, що спробую все-таки допомогти. Минула кілька поворотів і раптом внюхала запах смаленого.

Він посилювався. Спочатку я подумала, що хтось робить шашлик, але потім в голову прийшла гірша думка. Що, як студенти вмудрились щось підпалити? 

Аби відволікти увагу професора або просто з дурної голови!

Я прискорилась. Принюхувалась, мов той пес, змахувала крилами, відганяючи геть дим і продовжувала шлях, аж доки не зазирнула в одну з кімнат, з якої і долинав сморід.

— Господи боже претемний Лі, — видихнула я. — То не шашлик. І не пожежа. 

То, здається, хтось неживий.

Бог притих, можливо, відволікся — і саме тоді, коли він був  мені так потрібен. Я ж завмерла, не знаючи, що робити. Ноги вже самі понесли мене вперед, хоча, можливо, слід було кинутися геть від тіла.

Я нарешті змогла розгледіти синю шкіру... І ріг, всього один. 

— Келларе? 

Менш ніж півгодини тому я стояла поруч з ним, ми сварилися. Я показувала, що можу кидати вогняні кулі, він намагався мене розізлити, підколоти, дурна істота. А зараз...

Здається, вогняна куля його все ж наздогнала.

Я змусила себе простягнути руку і торкнутися його шиї, перевіряючи пульс. Пальці тремтіли. Знадобилось хвилини дві, не менше, перш ніж я зуміла переконатися, що Келларові допоможе хіба що Претемний Лі, а він навряд чи захоче. 

І що мені робити далі?..

Двері скрипнули. Я озирнулась саме вчасно, щоб побачити молодого демона. Він застиг, витріщаючись на мене. 

— Ем. Тут... — почала я. 

— Вбивця! — видихнув демон. — Тут вбивця! Келлара убили! Ітан знавіснів! 

— Чекай, я лише... 

Хлопець шарахнувся від мене і помчав геть, не розбираючи дороги. А потім я відчула тиск чарів, що сковують крила. 

Що ж, або з цим тілом щось не так, або...

Дідько. Мене ловлять, аби слідчим здати.