7.2

На цьому ельф аж зблід, та швидко взяв себе в руки.

— Ітане, друже, можливо тобі варто трохи охолонути? Ніхто не збирається нікого примушувати. Тим паче тебе. Але, якщо раптом запропонує, краще дійсно утриматись. Ця гидота і бога з ніг звалить...

Поправивши комір сорочки, ельф прокашлявся, продовжуючи шлях. Я рушила за ним, непомітно роздивляючись та запам'ятовуючи шлях. 

Тиша мене не напружувала, чого не можна було сказати про мого випадкового супутника. Той ніяк не міг вгамуватися.

— То про що це я... А! Сьогодні граємо з лордом Бареґом та герцогом Датт. Щодо інших можна не турбуватися — це переважно новачки. Перший вихід в світ, все таке... Ну ти знаєш як воно буває. Їх більше цікавлять нові знайомства, ніж гра. А от в деяких старих членів більш вразливе его...

Граємо? Боюсь поцікавитися, у що саме ми збираємося грати. Напевне, буде неправильно про це питати...

— Новачкам хоч правила оголосять, чи це теж сприймуть за непотрібну формальність? — поцікавилась я. — І не нервуйся так. Я ж жартую стосовно крил і того пійла. Чи загальні спроби високого товариства посміятися з мого пір'я це була така ознака страху?

Кахивнувши, ніби знову вдавився моєю пір'їною, він вражено подивився на мене.

— Ти думаєш вони сміються з твоїх крил? Ітане, та вони нажахані! Ти ж бо з Безодні повернувся, після того як твій дід... — спохмурнівши, він знову кахикнув, зніяковівши, — Пробач. Але ж ти розумієш, всі трохи... Шоковані. Не лише через зміни, а й через те, хто виявився винним у вбивствах. Багато родин досі не оговталися від жаху і втрати... Звісно, усе це не твоя провина. Просто вони не знають як реагувати чи чого чекати від нового тебе. Дай їм трохи часу, друже. І не звертай уваги на чутки. Будь-хто, кому не бракує клепки, розуміє, що ти нікого не вбивав.

Я на мить розгубилась. Ітан говорив про насмішки і знущання, про цілковите неприйняття, але, можливо, це було лише його викривлене сприйняття? Може, він сам себе настільки боявся...

"Лілю, він не настільки боявся, щоб не зрозуміти, що общипаний півень, лілова ворона та пір'їстий мрець — це не такі синоніми темного володаря та надзвичайно могутнього демона-янгола". 

А. Зрозуміло. 

— Так, звісно, вони шоковані, — легко кивнула я. — Не кожного дня зустрічаєш лілову ворону, правда, друже? — знати б хоч як цього ельфа звати... Гаразд, потім якось з'ясую. — Я завжди був за здорову словесну комунікацію, знаєш, тож вони можуть обговорити зі мною свої страхи детальніше. Особливо ті, хто жодного відношення до жертв — за якими я тужу не менше за інших — не мають.

Ельф спохмурнів, а тоді зітхнув, намагаючись пригладити волосся.

— Послухай, я розумію, ти маєш більше права злитися, ніж усі вони. І я не можу казати за геть усіх.  Ти знаєш, нетерпимості тут завжди вистачало, навіть між звичайними ельфами і демонами, що сусідствували усе життя. Але не всі тут такі...

Він не договорив, бо раптом до нього озвався інший, значно молодший ельф, що крокував з невеликою групою інших.

— Професоре Вейне, ви теж тут!

Раптом ельф, що стояв поряд зі мною, посерйознішав і насупився.

— А ви що тут забули, шибеники? — примружившись, спитав він, — Ви ж знаєте, це не місце для першокурсників!

— Ну професоре! Ну ми тихенько!

— Ми не питимемо! — почали запевняти вони, проте Вейн від цього тільки сильніше розсердився.

— Ще б вам пити не вистачало! — пирхнув він, ляснувши себе по нозі та відігнавши молодиків хвилею повітря, — Ану всі до гуртожитку, і подякуйте, що не потягнув вас за вуха до декана.

Бурмочучи собі під ніс, невдоволена зграйка адептів прошурхотіла повз нас, і ельф втомлено зітхнув.

— Щороку одне й те саме! Торік один намагався вдертися до клубу по трубі і застряг, уявляєш? Пощастило, що камін не розтопили. Відтоді щоразу перевіряємо.

— Не уявляю, як ти з ними справляєшся, працювати з адептами — випробування для сильних духом, — зітхнула я, проводжаючи поглядом веселий натовп. — Адміністрація клубу мусила б відправляти їх геть...

— Відправляють, — пирхнув Вейн, — Тільки ці шибеники щороку стають усе винахідливішими у спробах потрапити сюди. Перетворили це на якісь змагання. Один випускник того року дипломну роботу присвятив пошуку і розширенню дір у магічних плетіннях, на основі того, як сам на першому курсі проліз до клубу, обійшовши захисні чари. Молодь нині талановита, але пускають ці таланти на те, щоб викладачі посивіли.

Він жартома провів долонею по своїй білій як сніг шевелюрі, й широко всміхнувся.

— Це ще що! Проректор взагалі лисий!

Я підозріливо зиркнула на Вейна — дякую, студенти, що сказали його ім'я, — і зронила: 

— Щось мені підказує, що студенти не настільки талановиті в псуванні нервів викладачам, щоб ті аж лисіли. Справа точно має бути в чомусь інакшому. Але, можливо, я готовий розглянути певну їх роль в цьому...

Невдовзі ми дійшли до дверей двоповерхового маєтку. Я так зрозуміла, що саме він слугував приміщенням раніше згаданого клубу.

Біля них нас зустрів чи-то охоронець, чи-то дворецький — хто ж їх розбере, й, щойно Вейн назвав тому наші імена, той вклонився й впустив нас всередину.