Розділ 23

Кіт явився пізно вночі, коли я, задоволена своєю формою, вже збиралася влягатись спати. Цей день був дуже довгим. Скільки всього пережила. Аж не віриться, що все це зі мною за один всього день відбулося. А явився кіт, виявляється, щоб перевірити мою форму.

Все ще ображений, все ще злий…

– Відстань, Васька, – пробубоніла до нього сонно. – Завтра вже побачиш.

– Е ні. Ти покажеш форму зараз, і не хочу нічого чути.

– Та нічого нам за ту форму не буде. Вона вийшла доволі пристойною. У шафу заглянь, – позіхнула я. – В підвали за таке не відправлять. Видихай, котику. І дай мені нарешті поспати. До речі, Мелінда де?

– Та біс її знає, – пирхнув кіт, пхаючи свою морду у шафу. – З Олівером десь завіялася.

– Ясно. Нууу, давай тоді теж десь віяйся. Зоя хоче спати, – на манір Сани вже заговорила.

– Що це за сріблясті витребеньки? – почулося з шафи.

– Наша з дівчатами фішечка, – посміхнулася, згадуючи, як ми вигадали для себе сріблястий візерунок і Ріс гарно оформила його на лівому комірці жакета.

– Ви завтра будете привертати увагу, – зробив висновок Васька.

– Ми у будь-якому разі її привертатимемо, – знов позіхнула й розвернулася до стінки, щоб не дивитись на депресивну морду кота. – Просто змирися вже.

– Ох-ох-ох, горе мені, горе… Але ж ритуалом таки саме її притягло… Може, так все й має бути? – тихенько бубонів кіт.

– Згинь, блохастий, – прошипіла й вкрилася ковдрою з головою.

– Навіжена, – буркнув і затих.

Я була така втомлена, що вже й не перевіряла чи висить кіт мені над душею. Просто провалилася в сон.

А вранці в нас відбувся перший дівочий конфлікт.

Початок я успішно проспала і прокинулася вже від вереску блакитної.

– Герцогине Еміліє! Востаннє повторюю, ти тут не одна!

– В мене ранковий туалет. Не збивайте мій ритм, – почулася приглушена, але абсолютно спокійна відповідь Емілії.

Мусила таки підійматись, щоб глянути що там коїться. А там зла й розтріпана Ріс підпирала двері до вбиральні, налякана муха Діді кліпала біля дверей до своєї кімнати, тримаючи у руках зубну щітку, а поруч з вікном стояла у планці Сана. Сувора жінка у піжамі з котиками…

– Можу відкрити їх, – запропонувала блакитній Сана.

– Люба, – м'яко посміхнулася Ріс. – Якщо ти їх відкриєш… боюся, вони вже більше не закриватимуться.

– Божевільня, – мляво прокоментував це все мій Васька, який влігся на підвіконні й ліниво косував на дівчат.

Подумавши кілька хвилин, я вирішила не будити свій мозок конфліктами й, взявши все потрібне, почовгала до загального душу.

Ех. Докотилася. Такого досвіду в мене ще не було, щоб отак у черзі в душ стояти. Завжди окремі квартири з найкращими умовами добряче мене розбалували, але, знаючи фентезі по книгах, я щиро раділа, що це не якісь печери з ополоником та діжкою холодної води.

Загалом життя не таке вже й паршиве, якщо є можливість помити свою дупцю тепленькою водичкою.

А ще як ми усі гарно зібрані вже стояли у нашій вітальні й коли Ролін за нами прийшла та відкрила рота від нашого вигляду, життя прям запахло мені чудовим початком нового дня в академії.

Кіт сердито косував і щось собі під носа бубонів. Я ж щасливо крокувала за нашою кураторкою.

Нехай каже мені “красно дякую”, що я не залишила собі гарячий варіант форми з шортиками, коротким топом і сірими вушками. Була така в мене спокуслива думка, але тоді магістр Кайрен точно в мені дірку зробить. До підвалів можу не дожити.

Та навіть без того формою я була задоволена. Ми всі були задоволені. Ріс вдалося зробити для кожної індивідуальний крій, при цьому зберегти елементи, які вказували на те, що це форма, і до всього перетворити сірі відтінки на витвір мистецтва. Шляхом повної заміни текстури тканини та додавання до неї сріблястих візерунків. На сонці ми мали взагалі бомбічний вигляд.

Лиш Сана хвилювалася, щоб не репнуло, а кіт бубонів про надмірну увагу.

І недаремно бубонів. Бо всі, буквально всі адепти дивилися на нашу компанію.

Попереду приречено йшла Ролін, далі з гордою поставою в елегантній сукні з подовженим сірим піджаком крокувала герцогиня. Позаду неї тупцяла, схожа на модне сек’юриті Сана. 

Ми з дівчатами, Ріс і Діді, мали схожий крій – стильні піджачки, білесенькі сорочки й такі прикольні плісировані блискучі спіднички. В Діді трохи вище колін, в мене трооохи вище ніж в Діді, ну а в Ріс таки закриває стратегічні місця… Я ще придумала нам усім трьом біленькі гольфики зі сріблястими смужками й Ріс все це для нас намагічила. Загалом… було на чому погріти оченята.

Перші перешкоди на нашому шляху виникли при вході на арену. Там стояв суворий носатий зелений хтось. Хто – не скажу, бо таке чудо ніколи раніше не бачила. І от цей “хтось” почав з наїзду на нашу бідну Ролін, якій і без того було з нами несолодко.

– Ти бачила, кого ти ведеш? – суворо запитав у дівчини цей зелений хтось. Я собі його подумки жабою обізвала. – Що це за маскарад? Де нормальна форма потраплянок? – і тицьнув пальцем у групку сіреньких мишок у лахмітті, яких інший куратор якраз привів за нами.

– Не знаю, – схилила голову Ролін. – Кажуть, що це і є форма. Вони її… вдосконалили.

– Вдосконалили? Ти чуєш себе? Вони зіпсували матеріальне майно академії! Хто за це буде відповідати?! Ти!!

– Зоїчко, – відразу ж занив над вухом Васька, – я тебе заклинаююю, не влазь!!!

Ага. Легко йому сказати – не влазь. Стоїть носата жаба й жене бочку на нашу шедевральну форму.

Звісно, краще б ми мишами тут сірими стояли. Он як потраплянки з тої групки на нас поглядають із заздрістю.

Чує моя ліва везуча п'ятка – матимемо скоро клієнтів на апгрейд форми. Але це якщо зараз відстоїмо своє право не бути в академії мишами…

Лиш глянула на кота, і той все зрозумів, ляснув себе по голові та й занив, відлітаючи від зони потенційного конфлікту.

– Сана сердиться, – тим часом заводилася наша воїтелька.

– Тримай себе у руках, – шикнула на неї герцогиня. – Тут кулаками ділу не зарадиш.