Розділ 22

Така в нас була класна атмосфера. Блакитна Ріс реально магічка від бога. Ми й насміялися від її дивакуватих варіантів, і уявляли реакції ректора з магістрами, якщо ми вийдемо у формі – сірі шортики, топ і вушка зайця. Каюсь, мій креатив, який Ріс дуже швидко втілила в життя. 

Потім ми взялися за Сану, а там був важкий випадок. Бо, по-перше, вона й досі сердилася через свого меча. По-друге, на її накачаному тілі будь-який жіночний крій форми мав дуже дивний вигляд.

Тому зупинилися на доволі елегантному та стильному брючному костюмі з навмисно підкоченими рукавами та білою сорочкою без зайвих деталей.

Так, Ріс залишала кольорову сіру гаму, але за рахунок якісної тканини та крою це мало вже зовсім інший вигляд. І сірий колір тепер був глибшим та трохи, ледь помітно, переливався на сонці.

– А у вашому світі цікава мода. Це дійсно на ній гарно сидить, – схвально роздивлялася Сану Ріс. 

Блакитна фактично чаклувала за моїми намальованими на швидку руку ескізами. І я шаленіла від того, як мої каракулі майже миттєво перетворювалися на стильний одяг. 

– Не репне? – це все, що хвилювало саму Сану.

Вона спочатку різко присіла, потім почала імітувати близький бій. Ми тихенько всі відступили у кут до мухи Діді, щоб не прилетіло ненароком з лівої.

– Ображаєш, – відповіла їй блакитна. – Мої магічні роботи мають найвищу якість. За що мене й підставили конкуренти та виперли сюди.

Все мені було таким цікавим та чарівним… поки не явилася моя літаюча буркотлива проза життя.

– Збирайся, – без зайвих слів заявив Васька. – Мелінда вже все вирішила. Матимеш окрему велику кімнату на горищі. Вона поки в Олівера, але я тобі й сам все покажу. 

– От сам там і живи, – заявила, привертаючи до себе увагу моїх сусідок, які якраз почали над образом герцогині працювати. – Та кіт явився, – пояснила їм, і на диво ніяких зайвих питань не було.

Ідеальні ж сусідки. Всі зі своїми прибабахами, тому чужі їх не дуже й дивують.

– Що? Це що ще за заявки? Кажу, збирайся. Чи ти прям мрієш мати одні проблеми через них? – тицьнув на блакитну, яка з висолопленим від перенапруги язиком малювала темно-сірі візерунки на сірій пишнуватій спідниці від форми герцогині.

– Ніяких проблем не буде, – відповіла й оком не моргнула. 

Тут головне – мати впевнений вигляд і сподіватись, що чутки про екскурсію до мого Васьки дійдуть не скоро…

– До речі, Зоє, – тим часом заговорила герцогиня. – Можу дати тобі кілька порад як позбутись поганої репутації через інцидент з ректором.

Кришка мені.

– Який інцидент? – дуже так насторожено та оманливо спокійно перепитав Васька.

– Та там нічого такого…

– Побувати на руках у цілого ректора – це не нічого такого, – влізла ще й Ріс, наче в неї роботи ото нема. – Це ціла сенсація для місцевих.

– Ти що, паскудниця така, вже на руках ректора побувала?!! – звісно ж заволав Васька.

Їм то не чутно цю “болгарку” з хвостом, а мені тепер страждати.

– Ходімо в кімнату, я все тобі поясню, – намагалася втихомирити скаженого кота.

– Я ж тебе на кілька годинок тільки лишив! Та хіба ж так важко просто мовчки походити й подивитись на академію?! Де ти взагалі того ректора у такий час відкопала?!

Швиденько зачинила за собою двері, бо сусідки мої явно підозрювали скандал. Довести тільки не могли, адже я як божевільна їм всміхалася, поки нарешті не закрилася з Ваською сам на сам.

– Чого ти розкричався? Ще нічого не знаєш, а вже…

– Я вже знаю тебе, Зоє, – роздратовано перебив мене кіт. – І думаю, що замість розв'язання проблеми на мене звалилася руда божа кара!

– Так поверни мене й шукай собі безпроблемну кандидатуру! – теж починала дратуватись.

– Так би й зробив, якби міг і не залежав від ритуалу, – пирхнув, але вже спокійніше.

– Тоді не волай, а спочатку хоча б вислухай мою версію подій, – скористалася тимчасовим затишшям.

– Вислухаю, – приречено зітхнув кіт. – Іншого варіанту в мене немає.

– Все вийшло абсолютно випадково…

Загалом кіт тримався, і навіть око його, може, хіба кілька разів смикнулося. Але мовчав і слухав.

– От так все й було. Сам розумієш – чистий збіг обставин, – розвела я руками. – А на плітки ті, що, може, вже адептки розносять, просто не варто звертати уваги. Он герцогиня обіцяла мене навчити й реабілітувати мою репутацію.

Кіт мовчав, але очі таки закотив.

– З цим ясно. А що ви там за безлад влаштували? Форма всюди валяється…

– Це наш майбутній внесок для потраплянського факультативу, – змовницьки всміхнулася я. – Більше тут не пануватиме така несправедливість, а сірий колір скоро стане настільки трендовим, що всі захочуть змінити собі форму. От! Блакитна – крута магічна дизайнерка, уявляєш?

Кіт мого реформаторського ентузіазму не оцінив, демонструючи свою криву морду.

Дивлячись на нього, в моїй голові звучало тільки одне: «Вєчно надуте, вєчно недовольне». От їй-богу мем той про Ваську.

– Це все дуже цікаво, але може ти вже почнеш збирати речі, – не втишувався з тим переїздом кіт.

А я ж для себе все вже вирішила. Тепер от треба ще з Ваською повоювати.

– Не почну, – вперто заявила і руки поперед себе схрестила.

– Зоя, сонечко моє, ти чого сюди взагалі потрапила? – оманливо лагідно почав він. – Які в біса права потраплянців? Яка форма? В тебе інші завдання, люба моя! – перейшов на мову гопників. – Чи ти вже перехотіла додому повертатись? Дуже хочеться по підвалах відсиджуватись?

– Чого відразу по підвалах?

– Бо ви всі – це катастрофа, помножена на п'ять!

– От це ти вже перегнув, – не збиралася тут мовчати. – Муха – тиха й безпроблемна дівчинка.

– До чого тут муха? Я тобі кажу, Зоє, єдине твоє спасіння – це переїзд і проживання без сусідок оцих твоїх. Чого ти впираєшся? Мелінда ледве вибила тобі ту кімнатку! Що тобі до цих незнайомок? Хіба так швидко можна подружитись і зблизитись? – кіт нервово нарізав кола поперед моїх очей, дратуючи цим і мене.