Розділ 15

– Добре, – погодилася поки що з ними, сідаючи на жорстке ліжко. – Ректор потім. Давайте мені тепер розповідайте все. Куди ви мене запроторили? Чого мені тут очікувати? Що тут мається на увазі під поняттям факультатив? І головне – як, де і яким чином я маю шукати того вашого вбивцю? Як…

– Та спинися ти, – перебив мене Васька. – Голова вже обертом від купи запитань.

– Це одна з семи академій магії нашого світу, – почала пояснювати Мелінда, сівши біля мене. – Тобі, Зоє, насправді, щоб усе було добре, достатньо просто ніде не влазити…

– Нереальне завдання, – пирхнув кіт, який лежав собі в повітрі під стелею.

Навіть не огризнулася до нього, бо внутрішньо була з ним згодна. Я ж ніби й не влізаю нікуди, але щось постійно от вилазить на мене.

– Тут усюди якась магія коїться, – заговорила, згадуючи, як ми йшли до приймальної комісії. – Ти ж не будеш зі мною тут ходити постійно. А раптом мене хтось ненароком прикокне, прокляттям чи ще якоюсь штукою магічною?

– Буквально три перших заняття у вас будуть про те, як виставляти елементарні протимагічні щити, – відповів на це Васька.

– Я в самій академії довго знаходитися не можу, – продовжила Мелінда. – Але на острові поки що затримаюся. Зніму кімнату тут неподалік, і ми зможемо бачитися на вихідних.

– А зубастики твої там без тебе не пов'януть? – поцікавилася в неї.

– Вони на магічному живлені, – відповіла жінка. – А щодо факультативу… Думаю, це нам навіть більше підійде. Там занять менше та й вимог майже ніяких немає. Фактично єдине, що вимагається від потраплянців – це відвідувати ці факультативи й по завершенні отримати довідку про закінчення факультативного навчання. З нею, до речі, й на роботу тепер охоче беруть.

– Оцього мені не треба, – відмахнулася, звісно ж.

– Так, тобі то зайве, – погодилася Мелінда. – Щодо розслідування…

– Та нічого тобі робити не треба, – перебив Мелінду Васька. – Мені важливо було сюди потрапити й закріпитися тут. Я сам не міг, а ти для мене зараз типу відьму замінюєш. Це хоч не фамільярний зв'язок, але він є, і він дозволяє мені бути там, де й ти. Тобто на всій території академії, – Васька прямісінько поперед моїх очей удавав, що поважно ходить на задніх лапах, заклавши передні за спину. – А ти собі ходи на лекції. Може подружися з такими ж потраплянцями з інших світів. Звісно, прислухайся до розмов, якщо вони заходять за мою бідолашну покійну Розалію. Ну і треба буде ще якось вигадати як тобі зблизитися з нашими підозрюваними, – задумливо почухав лапкою собі за вухом.

– Не розумію вас, – обурилася відразу ж. – То ви кажете, щоб я трималася якомога далі від магістрів і ректора, то тепер мені треба зблизитися з ними.

– Знаєш, як я уявляв ідеальну картинку, коли проводив ритуал і ти звалилася на мою бідну голівоньку? – завівся кіт. – Я думав, притягне мені молоденьку дівчинку з відьомськими силами. Вона буде такою милою, що погодиться мені допомогти. Спокійно пройде вступну комісію і вже на відьомському факультеті проявлятиме бажання, приміром, допомагати магістрам та в ректораті. Старости групи от часто мають більший доступ до всього… Але мені дісталася ти, – скривився, наче лизнув лимону. – І тепер я мрію, щоб тебе хоч не викинули звідси за шкірку у перший же навчальний день. Тому… будемо імпровізувати по ситуації. Просто знай, що ти маєш бути у добрих відносинах з підозрюваними, а не гризтися з ними за першої ж нагоди.

– Та я ще ні з ким не гризлася, – вже не могла слухати ці безглузді звинувачення. – Той ваш… Кайзер…

– Кайрен, – в один голос поправили мене ці двоє. Та ще й так очі витріщили, ніби я тою помилкою в імені вже прикликала сюди всю темну силу цього світу і магістра того заразом.

– Кайрен. Магістр Кайрен ваш сам винен. Постійно мені під ноги потрапляє. А ректора я ще й на очі не бачила. Тому не треба тут на мене вішати усі гріхи. Але воно дійсно краще нічого наперед не планувати. От мої плани ніколи не здійснюються. Ті-і-і-ільки щось запланую – і все точно буде не так, як мені треба.

– Так, – знов заговорила Мелінда. – Довго мені тут затримуватися не можна. – Що тобі варто знати зараз, Зоє – сиди поки тут і чекай усіх своїх сусідок по кімнаті. Це будуть теж потраплянці… але, певно, з інших світів. Далі до вас приставлять кураторів, які проведуть сьогодні екскурсію по академії й покажуть, де що знаходиться. Ці ж куратори кілька днів будуть вас супроводжувати тут на лекції та в їдальню. Перші заняття будуть про захист, тому слухай уважно і вчися. З іскрою моєї сестри ти точно зможеш засвоїти ці початкові знання. Для всього іншого в тебе буде Васька. А я поки що мушу йти. А! І завтра буде офіційна церемонія для адептів першого курсу. Факультативи там теж присутні, хоч і не беруть прямої участі в тому дійстві. Куратор вам розкаже все детальніше. А поки… просто чекай тут.

– Без проблем, – звісно ж погодилася я. – Мені он і речі ж треба порозкладати.

Васька відправився проводжати Мелінду, а я дійсно спочатку зайнялася речами… Та надовго моєї витримки не вистачило.

Це ж просто якесь знущання!! Тут процвітає потраплянський расизм!

Я так розлютилася, коли дістала з валізки те сіре ганчір'я, яке, певно, тут вважається формою для потраплянців. І нехай би воно ще було просто поганої якості, нехай би вже був той сірий колір, але ж не затягане дрантя!! 

Таке враження, що до мене цю форму носило мінімум десять потраплянок, причому до старості носили. Та воно ще й пахло… старим дідом. От, їй-богу, ніби дід Панас носив це, носив і вмер, не витримавши сірої буденності.

Оця моя злість зіграла зі мною злий жарт. І не я винна, а Васька, який мав би бути біля мене, але де там. Мелінду він надумав проводжати. А самі десь, певно, стоять і мене обговорюють. 

А в моїй голові от як щось клацнуло. Подумала, що зараз у мене єдиний шанс прорватися до ректора і показати йому оці дідові лахи. Нехай подивиться в мої гарні очі й скаже, чи нормально це взагалі – отаке на молодих дівчат одягати.