Розділ 13

Всі мовчали. Васька перестав нарізати кола, видавати дивні звуки й завис в одному положенні, наче його коротнуло. Може кулька моя йому нашкодила? Або просто не витримав лихої долі…

Жіночка з просмаженою гулькою дуже повільно зняла окуляри, дістала з кишені хустку, витерла окуляри, так само повільно вдягла їх і тільки тоді глянула на мене. 

Я чемно всміхнулася, бо мама завжди мені казала, що усмішка допомагає справити гарне перше враження.

– Ну? – заговорила першою, бо ці їхні погляди давили. 

А коли на мене щось давить – трапляються недобрі речі. 

– Що ну? – залізна леді на диво спокійно трималася. 

– Берете мене до академії? – спитала прямо. Який вже сенс тягнути кота за хвоста? Кіт-привид тим часом трохи заворушився – хоч кліпнув кілька разів. На Мелінду, котра нерухомою статуєю стовбичила біля мене, я навіть і не дивилася. 

Один з членів комісії нервово хрюкнув, другий не витримав і засміявся вголос і це спрацювало як ефект доміно. Вся комісія, включно з жіночкою, розреготалася як навіжені. А ще мене божевільною називали. 

Витираючи сльози від сміху залізна леді таки змогла заспокоїтись і заговорити до мене. 

– За всю історію мого головування у приймальній комісії ще ніхто не наважувався напасти на мене чи на когось з присутніх…

– Так то не я, це кулька моя, – не змовчала через несправедливе звинувачення. 

– Кулька, вірно, – махнула жінка, погоджуючись зі мною. – Хаотична й абсолютно безконтрольна магія. Ти, Зоє, катастрофа, – зітхнула жінка.

– Катастрофааа, – в кота голос прорізався і він взявся за своє улюблене діло – занив. 

– Так навчить мене бути не катастрофою, – знизала я плечима. – Для цього ж існують такі навчальні заклади? 

– Ти зачислена на факультет потраплянців, у групу з випробувальним терміном, – винесла мені вона вирок.

– Почекайте, але ж я типу… ну… відьма, – покосилася на Мелінду, але краще б не дивилася. Така вона бідна бліда була.

– Та мовчи вже, – тим часом зітхнув кіт, ще й лапкою на мене махнув, типу я вже безнадійна.

– Такі, випадки як ти, Зоє, не проходять за магічними ознаками. Єдине, що може запропонувати тобі академія, це факультативне навчання. Воно треба для того, щоб ти хоч приборкувати свою магію могла. Все. На диплом не розраховуй. Або рік факультативу, або примусова ліквідація магічної іскри. Звісно, з факультативів інколи виходять сильні маги, які потім ступають до академії, але ти, – зміряла мене поглядом. – Точно не цей варіант. Обирай, Зоє. 

– Тоді рік факультативу, – поспішила погодитись, бо ще зараз загасять не мою іскру. Тоді Мелінда точно буде мені у кошмарах являтись… разом зі своєю “гостинною” клумбою. 

– Меліндо, – леді з постраждалою гулькою зосередилася тепер на моїй провожатій. – Поясниш усе своїй підопічній, раз таке щастя на твою голову звалилося. А зараз йдіть. В нас ще купа охочих вступити до академії. 

Мене два рази прости не треба…

– Зоє, – покликала жіночка, коли я вже за ручку дверей вхопилася. Мусила обертатись. – Цій академії майже тисяча років. Вона пережила три магічні війни та дві тотальні реконструкції. Сподіваюсь, цей сьогоднішній інцидент не повториться. Твоє завдання приборкати силу, а не створювати катастрофу там, де ти, дитятко, знаходишся. Інакше…. в нас для важких випадків є підвали. 

Оце нічого собі натяк на серйозні проблеми! Наче я бажаю ті катастрофи влаштовувати. Воно в мене саме так виходить…

Махнула, погоджуючись на все, бо просто хотіла якомога швидше звідти здиміти.

А от як тільки ми вийшли й відійшли від натовпу, я напала на них обох. І на Мелінду, і на кота, що слідом вилетів. Бо що? Правильно. Бо напад це найкращий захист. 

– Підвали? Які ще підвали?! Я на таке не погоджувалася. Ви запхали в мене…

– Тшшш, – зашипіла Мелінда, озираючись на перехожих. – Почути можуть. 

– Зоє, заспокойся і не репетуй тут. Купа адептів навколо, – сварливо додав ще й кіт. 

– А як тут заспокоїтись? Куди ви мене притягнули? Чого про все не розповіли? 

– Та забувся я! – відчайдушно вигукнув Васька. – В нас з відьмою були інші обов'язки й на комісії ці ми ніколи не ходили. Це ж перші курси. Тут всіх гребуть. Якщо, звісно, вони не палять зачіски головам комісії, – глянув з натяком, але мене цим не проймеш.

– А от самі ви й винні, бо краще мене треба було готувати. 

– Ти що цього разу там уявляла? – тепер сваритись взялася Мелінда. – Казали ж тобі – так, як вдома в мене все зробить. 

– Я не хотіла, щоб воно лускало і псувало їм інтер'єр.

– Чудесно! Воно не луснуло! Всього лиш мало не спалило Ларіанну. Жінка купу років приймає нових адептів. Я вже сотню разів пошкодувала, що в це влізла, – не заспокоювалася Мелінда. 

– Так, – кіт вилетів поперед нас і виставив свої лапи. – Давайте для початку заспокоїмось. Що сталося те й сталося. Ми в академії й це вже добре. Далі будемо діяти в міру, – скосився на мене, скривився, – виникнення проблем. А поки треба поселити Зою і бажано в окремій кімнаті. Щоб менше питань було від сусідки. 

– Пх, – роздратовано пирхнула Мелінда. – Зої це легко вдасться. Всього лиш треба бути собою і всі сусідки порозбігаються хто куди. 

 Ми якось так за цими сварками знов пройшли той дивний хол, звернули до сходів, але ними не підіймалися, а пішли далі й там, через трохи менші за основні двері вийшли певно що у внутрішній двір самої академії, який перетинало купа доріжок, що вели до окремих корпусів. 

– Дуже смішно, – скривилася до неї. – Зробили тут з мене божевільну. А в самих розуму не вистачило все детальніше мені пояснити. 

Не на ту вони напали. Я, хоч і безправна потрапляночка, та відвертої фентезійної несправедливості терпіти не буду. Вони ще всі дізнаються тут хто така Зоя з Землі, а точніше з України. Скільки там років цій академії? Нехай тільки спробують запхати мене до підвалу. Тут потім і реконструкція не допоможе!