Розділ 5

Життя, як виявилося, буває дуже непередбачуваним. Тільки ж но я брела вулицею, придумуючи сценарій розмови з мамою, як раптом опинилася в іншому світі й за короткий час встигла вилити каву на магістра та ще й брата імператора, побитись з зубатими квітками та відчути на собі усю повноту магічного закляття. Загалом – магія лоскоче. 

Поки я поступово поверталася до тями та усвідомлювала своє нове місце перебування – вже у будинку певно ж тої Мелінди, вона зле гриміла на кота, якого таки пропустила всередину. Ще б пак після такого екшену з клумбами.

– Василеус, ти маєш хоч краплину розуму у тій своїй волохатій башці?! Кого ти оце сюди притягнув? Звідки ти її дістав взагалі? Що за одяг дивний?

– Землянка вона, – почула бубоніння Васьки, але поки була здатна хіба на часте кліпання та рівномірне дихання. 

Ох і приклала мене ця Мелінда. Та ще й від квіточок дісталося. Все тіло тепер пекло.

– Зі згасаючого світу?! Так вона ж навіть не відьма, – нахилилася, ніби принюхалася до мене. – Точно! Не відьма, – немов вирок мені винесла. Так прям трагічно…

– І не бажаю нею бути, – прохрипіла я. – Поверніть мене додому. 

– Чув, – Мелінда тицьнула в мене довгим пальцем з велетенським перснем на ньому. – Поверни дівча! Не бери гріх на душу!

– Не можу, – вперто мовив кіт, з'являючись у полі мого зору. – Я її ритуалом розв'язання проблеми притягнув. Значить за задумом міжсвітового розуму вона нам ідеально підходить. 

– Василеус! Вона не відьма, – знову повторила жінка. – Вона до академії не зможе потрапити. Та й не протягне в нашому світі довго…

– Вона налетіла на Кайрена і вилила на нього свій земний напій, – натомість видав Васька. – Той подумав, що то приворотне зілля. 

Я обережно сіла, в голові паморочилось, квіткова гамма вітальні періодично розпливалася різноколірними плямками.

Мелінда шоковано перевела на мене погляд…

– Що? – насупилася на них. – Я хіба знала хто то? Ходять тут усякі брати імператорів по базару. Сюрреалізм якийсь, їй-богу. І нащо ви так мене вимкнули? Голова тепер гудить, – скривилася.

– І вона й досі жива, – тихо та все ще шоковано мовила Мелінда. 

– Так отож. Он, квіточки твої прорідила як, – бовкнуло це котяче посмертя.

– Неймовірно просто, – додала Мелінда. 

– Катастрофа повна, – зітхнув кіт, але ж притягнуло саме її. Можливо вона нам дійсно допоможе знайти вбивцю? Га? Мелінд? – аж мало до рота їй не залазив, підлабузник. 

– Якби ти мою сестру як слід оберігав, то й не довелося б шукати вбивцю, – пирхнула зла Мелінда. 

– Слухайте! – вирішила влізти я. – А чого б вам ту вашу відьму не викликати якимось спіритичним сеансом? І у духа про все запитати? 

Отримала відразу два зневажливі погляди на себе.

– Було б усе так просто, – пирхнув Василько. – Дух відьми прийде, але відповідати він зможе десь приблизно через п'ять років, не раніше. Треба багато часу після смерті. Мені так не підходить. 

– То нехай слідчі шукають вбивцю. Чи у вас тут таких нема? – знову намагалася думати над їхньою, але тепер вже й моєю, виходить, проблемою. 

– Є, – відповіла Мелінда. – Вони вже винесли вирок. Нещасний випадок кажуть. Дурні. 

– Отож дурні, – повторив кіт. – А я от чогось прив'язаний тепер і не можу перейти до іншої відьми…

– А тобі аби перейти, – пирхнула Мелінда. 

– Ну не жити ж мені так от у підвішеному стані? – обурився кіт, що аж шерсть дибки стала. – Меліндо, благаю тебе, в ім’я пам'яті Розалії, допоможи мені знайти її вбивцю!

– Гаразд, – таки здалася жінка. – Спробуємо її протягнути, – оцінюючи тепер глянула на мене. – Спочатку відмиємо, переодягнемо і тоді ти пропустиш крізь неї магію. Мало мені віриться, що це буде непомітно. Але побачимо що з того ще вийде. 

Життя може бути не тільки непередбачуваним, а ще й до біса несправедливим. От чого ті потраплянки, про яких я раніше читала, один, ну може два розділи там постраждали, а потім на тобі принца з висолопленим від кохання язиком і десяток залицяльників на додачу. 

Усі за ними бігають, до стіни притискають, хочуть їх прям з першого погляду і гарчать так ну звабливо ще і погляд там в них темніє… 

Ех, а я сиджу у вітальні божевільної садівниці, квітами її погризена, закляттям прибита і жодного ж натяку на залицяльника чи хоч напівпринца якогось… 

Жертва латешки не рахується. Там потемнілого погляду не було і він ще й може вбивця та й втік кудись з моїм стаканчиком. Загалом, дивний екземпляр.

В мене є тільки привид кота і дуже сумнівне майбутнє в академії. І як тут в таких умовах вижити? 

Хочу додому, до своєї деспотичної мамці. Таке неромантичне фентезі мені не до вподоби!! Дайте мені того самого головного рішалу усіх проблем потраплянки!! Я вимагаю фентезійної справедливості!!