Розділ 4

Привид, прости Господи, кота привів мене до двоповерхового, пофарбованого яскравою червоною фарбою будинку. 

– Тут живе сестра моєї відьми, – пояснив магічний мейн-кун. – Вона лише й бачить мене і тепер от ще ти. 

– А чому я до речі тебе бачу? – поцікавилася, роздивляючись якісь не дуже приязні на вид квіти, що росли по обидва боки від доріжки до будинку.

– Бо я залишками своєї магії тебе притягнув, – буркнув він роздратовано. – І не перебивай, будь ласка. Я тоді збиваюся. 

Пирхнула тільки, але все ж промовчала. Тупенький він певно. Навіть кількох думок в голові одночасно не може втримати. 

– Так от, – продовжив кіт. – Легенда для комісій з академії в нас буде така: ти потрапила в цей світ випадково. Так буває, спрацьовують випадкові портали чи просто світові збої. Загалом, це не так і важливо. Потім ти зустріла Мелінду, – тицьнув лапою на будинок. – І вже вона, о чудо, побачила в тобі магічну іскру й направила в академію. 

– А в мені є магічна іскра? – щось випала я з контексту легенди. 

– Та ні, дурепо! Я в тебе є. Я можу через тебе пропустити певну кількість магії. Так пропустити, щоб всі прийняли тебе за відьму. Не дуже прям сильну, але для вступу на перший рік навчання тобі вистачить. Потім виженуть звісно ж. Річні іспити ти не здаси та до того часу ми вже знайдемо вбивцю.

– Окей, Васька, – тицьнула в привида пальцем. – Домовмося на березі ще, як то кажуть. Ти терпимий до мене, а я терпітиму тебе. Жодних переходів на особистості. Я тобі не дурепа!

– А я не Васька. Ва-си- ле-усс! – аж зашипів він. 

– Я подумаю над цим, – мовила, хоч точно знала – не подумаю. 

– Тоді йди давай, – махнув мені на доріжку.

– Туди? – скривилася, бо помітила як трошки зубасті квіточки оживилися. 

– Двері там, – закотив очі кіт. – Мелінда у будинку. Тобі треба подзвонити у дзвінок. До нього треба дійти нозями. 

– Та ти що? – єхидно всміхнулася. – Поки я буду йти туди нозями, оті чарівні квіточки повідгризають мені руці. Дякую, не треба. Ти давай якось сам, кабанчиком злітай і хазяйку поклич, – вперто схрестила поперед себе руки. 

– Не можу, – скривився кіт. – Вона трохи сердиться на мене й поставила мені блок.  

– Тоді чого б це вона допомагала мені зі вступом в академію? – логіка кота мені була абсолютно недоступна. 

– Бо ти вже тут. Бідненька потрапляночка, яку я, такий-сякий, притягнув. А Мелінда добра, вона завжди допомагає знедоленим. Посердиться і все одно змилується. Тобі лиш треба доріжку цю пройти. 

– Кажи правду. Вони гризуться? – вказала на квіточки, які явно були зацікавлені нашою розмовою і не дуже переконливо вдавали байдужість. 

– Зовсім трошки, – жалісливо ще й так глянув, артист. – Вони більше для відлякування сусідніх тваринок з магічною жилкою.

– Типу як оті курки?

– Ага. Оце від таких, – енергійно замахав головою. – Тебе лише може вщипнуть кілька разів. Але неболяче, – додав відразу. 

Віри його словам не було, але й виходу іншого теж. Якось я вже задовбалася тут з котом теревенити. Он і перехожі дивляться на мене, як на божевільну. Зараз ще викличуть мені місцеву дурку і прощавай моє повернення додому. 

Зібралася з духом й зробила кілька кроків.

– Я просто йду. Нікого не чіпаю. Хороша і мила дівчинка. Я просто… Аааай, – мантра не допомогла і перша ж “квіточка” потягнула мене за волосся. – Ану брись, – дала бутону ляпаса, з усієї дурі, так, що той аж затрясся. – Чого гризешся? Я тебе хіба… аааай…

Поки виясняла стосунки з першою, інша “квіточка” підкралася й вгризлася мені у філейну частину. 

Ледь вивернулася, щоб гепнути й цю негідницю. 

– Ах ви такі?! Ну начувайтеся!! – розізлилася, стаючи в позу для боротьби. – З п'яти років карате! Спорт зал тричі на тиждень! Курси самооборони! Та я поріжу вас на салааааат!!! Хааааяяяя!!! 

Бій був жорстким. Я себе не стримувала, квіточки теж. Летіли листя, зубаті пелюстки, шматки мого одягу і навіть пасма мого волосся… 

– Гей!! Ану перестань псувати мої клумби!!! – загорлала певно ж Мелінда та я її не бачила, бо саме перевиховувала зубату троянду…

– Ти маєш пахнути, – ляпас, – тішити людей красою, – ляпас, – а не кусати милих дівчат!!!

– Облиш мою троянду, кому кажу!! Зараз вперіщу закляттям!!! – продовжувала кричати Мелінда. 

– Зоооояяя!!! Зупинииись!! – волав з дороги кіт. 

– Ти їм це скажи!! – гарчала вже, бо “квіточки”, хоч і потріпані після бійки, все одно лізли до мене.

Вліпила з ноги по зубах жоржині й одночасно відбила рукою атаку тюльпана, краєм ока помітила як щось віддалено схоже на гортензію тихенько приміряється вхопити мене за бік. 

Відповісти паскудниці не встигла. Мені банально вимкнули світло. 

Раптово так і підло. А ще чомусь було лоскотно. 

Чудесне перше зіткнення з магією.