Розділ 1

От правильно кажуть у тих просвітницьких відосах – думай, що ляпаєш язиком і бійся своїх бажань. 

Звісно, там все під іншим соусом подають та суть саме така і я в цю суть добряче так вляпалася. 

День був важким. Чергове стажування на роботі закінчилося провалом. Я брела майже порожньою вулицею додому. В руках стаканчик улюбленої кави, в голові кілька варіантів розмови з мамою. Це був мій останній шанс довести їй, що я доросла й готова сама себе забезпечувати. Та хоча б у змозі знайти собі роботу без її допомоги. 

Моя мама власниця великого холдингу і монстр бізнесу. Саме це негативно вплинуло на наші з нею відносини. Поки я здобувала за кордоном освіту, все було чудово. Вона впихала в мене свої гроші й ми спілкувалися раз на тиждень по кілька хвилин. 

Та коли я повернулася, мама вирішила, що тепер буде повністю контролювати моє життя. А я заприсяглася, що доведу – можу прожити й без її допомоги. Прожила…

Вдвічі образливо, бо я на тому стажуванні себе чудово показала, але не сподобалася жінці боса і мене фітьнули без пояснень. 

“Краще б я прям тут провалилася крізь землю, ніж зараз додому ні з чим повертатись!” – подумала спересердя і в ту ж мить мене осліпило зелене сяйво, а та сама земля втекла з-під ніг.

Добалакалася…

Я знаю, люди періодично зникають. Тільки ніколи не могла й подумати, що стану одною з таких зниклих. Та це ще пів біди. Як можна прийняти той факт, що мене викрав привид мейн-куна? Бо саме такої породи, лиш трохи прозорий кіт зараз дивився на мене. 

– Повільно поклади артефакт на землю, відьмо, – погрозливо заговорив до мене кіт. 

Заговорив? 

Два варіанти: яв комі, я збожеволіла. 

– Артефакт? – витріщилася на нього.

– Стакан у твоїх руках, – пояснив кіт, який літав в мене перед очима – Що там? Паралізуюче зілля чи може зміїна отрута? Чим його зарядила?

Повільно перевела погляд на свою руку з кавою. Відпила. 

– Там кава, – мовила, трохи гальмуючи від побаченого й почутого. – Напій такий.

– А пентаграма до чого? – здивувався кіт.

– Бренд кав'ярні “Відьомські історії” – відповіла, перебуваючи у дивному шоковому заціпенінні. 

Зараз тільки роздивилася де ми знаходимось. Якась дерев'яна кімнатка з забитими дошками вікнами, крізь щілини ледь пробивається сонячне світло. Павутина всюди й брудний паркет. Наче декорації до фільму жахів. 

– Ти якась новомодна проєкція? – нарешті дійшло до мене. – Аааа. Та це певно розіграш, – полегшено засміялася, а кіт тільки очі закотив. 

– Ти з якого всесвіту до мене притягнулася, відьмо? – запитав він зверхньо. 

– По-перше, з якого диву ви мені дали роль відьми? Через моє руде волосся? Що за стереотипи? По-друге, я в такі ігри не граю. Де тут вихід? – закричала гучніше, щоб почули ті, хто стояв за дурним розіграшем. – Випустіть, бо я нацькую на вас кращих адвокатів столиці!! – шукала двері, але їх не було…

– Втишся, божевільна. Ти звідси вийдеш тільки після того, як погодишся на мої умови, – тим часом плавав у повітрі біля мене кіт. – То звідки тебе мені притягнуло? 

– З планети Земля, – бовкнула, методично намацуючи стіну. – Чув про таку? 

– Ааа. Оце дивина!! Згасаючий світ… Хм. То ти й справді не відьма. І як тепер мені бути? От бісове закляття!! – занервував раптом кіт. 

– Чого це відразу згасаючий? – глянула на нього зацікавлено. 

– Бо магії там вже століттями немає. А значить йому лишилося кілька тисячоліть…

– Пхах! Та це ж купа часу, – не розуміла його скептицизму й отримала поблажливий погляд від проєкції чи привида кота. 

– Охо-хо-х, замість мізків мармелад, молода і симпатична, на язик гостра, але хоч стресостійка. Хм. Ну а який тепер в мене вибір? – він точно сам до себе говорив. – Звати як тебе?

– Зоя, – відразу ж чомусь відповіла, хоч хотіла або змовчати, або придумати якесь ім'я собі. 

– Будеш ти, Зоя, несправжньою відьмою. Додому хочеш, Зоя? 

Енергійно замахала головою.

– Тоді на тебе чекає Академія магії та чарів, Зоя. Рік навчання і я тебе перекину в ту ж просторову точку відліку… 

– Стоп, – повільно видихнула, щоб хоч трохи зібрати хаотичні думки до купи. – Відьми, кіт-привид, академія магії… Це що за заїжджений сюжет фентезі про потраплянку?

Засміялася вголос.

– Це твоя нова реальність, Зоя, – холодно звучав голос кота. – Я не маю часу на іграшки. Нам треба поспішати в академію. Знайдеш там вбивцю моєї відьми й будеш вільна. 

– Чудово, – пробубоніла, скривившись. – Ще й детективна лінія буде. – А красунчики-маги в сюжеті заплановані? – питала, знущаючись звісно ж. 

– Заплановані. Усі мої підозрювані – красиві та сильні маги й не тільки маги. Не хвилюйся. Тобі нудно не буде. 

– Серйозно? – все ще підігравала йому. – Та це ж просто ідеальне фентезі з моєю участю намічається!

Кіт дивився на мене, як на божевільну. 

– Це буде катастрофа, але в мене іншого вибору немає, – приречено зітхнув він.  

***

Мої любі❤️ 

Вітаю всіх на сторінках нової історії!

Тут буде багато гумору, дивного екшену)) і одна потралянка Зоя з девізом:

Якщо ви потрапили у фентезі і хочете додому – зробіть так, щоб вони там усім світом шукали вам вихід))

Буду вдячна за вашу підтримку

❤️