Глава 9. Несподіване розкриття

Наступні дні стали для мене випробуванням. Кожен ранок починався з думок про те, що мені потрібно зробити з цією ситуацією. Я більше не могла відкладати це в сторону. Моя вагітність — це нова реальність, яку я повинна була прийняти. Прийняття цієї думки було складним, але з кожним днем я намагалася набувати впевненості в собі. Ось чому я так відчувала важливість цієї нової роботи з Олею.

Пройшло кілька днів, і я почала відчувати себе трохи краще. Природно, я все ще приховувала свою вагітність, але обставини з кожним днем ставали все більш визначеними. Оксана, моя колега по роботі, залишалася присутньою в домі, і я зрозуміла, що вона не така вже й ідеальна. Вона проводила час з Олександром, працюючи разом над його бізнесом, і в цьому не було нічого поганого. Але я все одно не могла не помітити її зайву самовпевненість. І в деяких ситуаціях це навіть ставало для мене смішним.

Після того, як я дізналася про свою вагітність, я почала помічати більше деталей про взаємодію Максима і Оксани. Їхня динаміка вражала. Оксана все ще була присутня в його житті, і хоча Максим і не мав наміру одружуватися з нею, він продовжував з нею спілкуватися. Вона продовжувала з'являтися у його домі, і навіть коли я працювала, вона залишалася там, доглядаючи за Олею. Це мене дивувало, але я не могла поставити перед ним питання про її роль в його житті.

Замість цього я почала зосереджуватись на своїй ролі у вихованні Олі. Вона почала відкриватися мені більше, і я зрозуміла, як важливо бути для неї підтримкою. Як би там не було, Олександра більше не була її головною фігурою, хоча і виконувала багато з того, що повинна була робити мати.

Одного вечора, коли Оля вже спала, я сиділа на кухні і перевіряла свої нотатки, думаючи, як краще підготувати Олю до школи. Максим зайшов, і я знову відчула цей спокій, коли він поруч.

— Ти виглядаєш краще. Щось змінилося? — запитав він, помітивши мою відсутність тривоги, яка була раніше.

— Просто намагаюся зрозуміти, що робити далі, — відповіла я, посміхаючись, хоч і не мала відповідей. — Я почала думати про Олю, її майбутнє. Хочу зробити все, щоб вона була готова до школи.

Максим сидів поруч і дивився на мене уважно.

— Я впевнений, що ти будеш чудовою вчителькою для неї, — сказав він, і в його словах було більше довіри, ніж я могла б уявити. — Оля потребує таких людей, як ти.

Я вдячно посміхнулась і відчула, що в мене є справжня підтримка. Це було важливо, і навіть якщо ми не зближувались настільки, щоб бути ближчими ніж просто колеги, я все одно відчувала його турботу. Той момент, коли не потрібно більше нічого говорити, а просто сидіти поруч, допоміг мені зрозуміти, що я не одна в цій ситуації.

Раптом він підвівся і подивився на годинник.

— Я скоро поїду у відрядження. Оксана залишиться вдома на кілька днів. Вона буде допомагати тобі з Олею, якщо буде потрібно. Я поїду до Києва, щоб закрити деякі питання по бізнесу, — додав він, виглядаючи роздумливо.

— Оксана… — я не змогла приховати своє здивування. — Вона буде залишатися тут?

— Так, вона ще не поїхала, — підтвердив він, але в його голосі я помітила нотки тривоги. — Іноді Оксана залишає свою роботу на кілька днів і допомагає мені вдома.

Це було цікаво. Мені не було легко спостерігати за цією динамікою, але я вирішила не робити поспішних висновків. Оксана, хоч і ставала для мене все більш явною частиною цього дому, залишалася для мене загадкою. Тому я намагалася залишити це на пізніше, поки все не стане зрозумілим.

Коли Максим поїхав, я залишилась вдома одна з Олею. Це був тихий вечір, але він став важливим для мене. Оля спала, і я вирішила, що треба дійсно подумати про все: і про свою вагітність, і про нову роботу, і про Олю. Я була готова брати на себе більше відповідальності і допомагати їй ростити її.

І знову повернувся до мене той самий питання, яке не давав мені спокою: як все це складеться? Що принесе мені майбутнє? Але я була готова.