Розділ 4

Я деякий час ще сиділа на ліжку, тримаючи кота на колінах. Сльози повільно текли по щоках через незрозумілу образу на саму себе. Я знала, що весь цей час робила боляче Гордію своєю дурною поведінкою та вчинками. А якщо він кине мене? Я не витримаю цього, бо понад усе боюся втратити його.

Я підвелася з ліжка й вийшла з кімнати, щоб повернути кота в те місце, де я його знайшла. На вулиці вже стемніло та стало холодніше. Я міцно тримала кота, притиснутим до своїх грудей, доки не підійшла до паркану. Він невдоволено м'якнув, коли я відпустила його.

— Все, іди додому! — сказала йому я. — Бувай!

Я помахала котику рукою, а він швидко проліз через дірку в паркані та зник. Я піднялася на ноги й стряхнула болото зі своїх колін. Мені не хотілося повертатися в порожню кімнату, де на мене ніхто не чекав. Цікаво, в якій з кімнат залишився Гордій? Я оглянулася на будинок, розглядаючи його. Тут було багато вікон, але ніде не видно світла. Я важко видихнула та пішла в сторону заднього двору. Вирішила, що було б непогано подумати наодинці. Але, коли я підійшла до невеликої тераси, то помітила Гордія, що сидів на стільці та задумано дивився в небо. Я завмерла, а моє серце боляче стиснулося. Він був таким красивим у цьому місячному світлі. Мені так сильно пощастило з ним, а я руйную все, наче ідіотка. За цей рік Гордій трохи змінився, змужнів. Я привчила його до спорту, і ми дуже часто тренувалися разом, або ж ходили на спільні пробіжки. Я легенько усміхнулася та сперлася рукою до холодної стіни будинку, потайки спостерігаючи за ним. Він був без футболки, тому у мене була можливість роздивитися його детальніше. Гордій трохи підняв свою руку та провів нею по волоссю. Його м'язи напружилися, а я тихо зітхнула, не в змозі відвести свого погляду від нього. Мені стало надто жарко, тому я підняла долоню, щоб помахати нею перед своїм обличчям. Рука, якою я була сперта до будинку, послизнулася. Я не втрималася на ногах і навіть не зрозуміла, як з гучним криком повалилася вперед. Біль пронизав мої коліна, коли я вдарилася ними об бетон.

— Ай! — скрикнула я та сіпнулася, намагаючись сісти.

Коли підняла погляд, то побачила Гордія, що присів біля мене.

— Ей, ти в порядку? — стурбовано спитав він, поклавши свою руку на моє плече.

— Все добре, — прошепотіла я та винувато опустила погляд, бо мені чомусь було соромно дивитися на нього.

— Щось болить? — Гордій допоміг мені випрямити ноги та подивився на рани, що з'явилися на моїх колінах.

Він міцно стиснув свої губи в пряму лінію та похитав головою. Хлопець легко натиснув пальцями на мої коліна, а я трохи сіпнулася від неприємного болю.

— Вибач, — прошепотів він і нахилився до моїх колінок. Гордій легенько подув на мої рани, а я заворожено дивилася на нього. — Ти як?

— Ем, я... Я добре. Ох, не торкайся мене! — голосно сказала я та різко відсунулася від нього. — Я щойно кота відпустила. У мене весь одяг в шерсті, а у тебе ж алергія...

Я не встигла договорити, бо помітила, що Гордій голосно прочистив горло. Він поклав свою руку собі на груди та раптом почав кашляти. Мої руки затремтіли, а я налякано дивилася на свого чоловіка, що повільно ліг на спину, задихаючись. О, Господи! Я швидко підсунулася до нього, нависаючи над ними.

— Гордію! — голосно скрикнула я, відчуваючи сльози на очах. — Гордію, що з тобою! Ти помираєш? Я... Я зараз викличу швидку. Тримайся, будь ласка. Я кохаю тебе, чуєш?

І тільки я хотіла зірватися з місця, як Гордій різко схопив мене за руку та потягнув до себе. Я голосно ахнула, коли впала на нього, стукнувшись своїм тілом об його груди. Все відбувалося надто швидко: він поклав свою руку на задню частину моєї шиї, притягнув мене до себе та сильно поцілував. Я застогнала, коли наші губи зустрілися. Мій мозок, мабуть, вимкнувся, бо я так палко цілувала його, що зовсім забула про те, що ще декілька хвилин тому Гордій задихався на цьому бетоні. Тепер ми обоє задихалися, але від зовсім іншого. Він опустив свою руку з моєї шиї мені на спину. Іншою хлопець гладив мої ноги та стегна, підіймаючись все вище. Він просунув свої пальці під мою спідницю, торкаючись внутрішньої сторони стегна. Я відірвалася від його губ та опустила голову на плече Гордія, важко дихаючи. Мої ноги інстинктивно розсунулися, даючи йому кращий доступ. Я хотіла цього, бо за останній тиждень так і не змогла отримати задоволення, хоч ми й намагалися. Зараз же я була на грані того, щоб нарешті відчути те жадане звільнення. Я поклала свою руку на його щоку та заплющила очі, повністю віддаючись своїм відчуттям.

— Ти прикинувся, — прошепотіла йому на вухо, цілуючи.

— Я випив протиалергічні пігулки, — тихо сказав він, продовжуючи торкатися мене, — бо знав, що не зможу стриматися та прийду до тебе вночі.

— Я скучила за тобою, — зізналася я.

— І я теж скучив за тобою. Не можу дочекатися, щоб змити з тебе того кота.

Я усміхнулася, сильніше уткнувшись обличчям йому в шию. Грань з кожною секундою ставала коротшою, а моє дихання — важчим. Гордій, мабуть, зрозумів це, бо сильно поцілував мене, приглушуючи мої стогони. Я розслабилася на ньому та втомлено опустила голову на його груди. Він провів своєю рукою по моєму волоссі, а тоді піднявся зі мною на руках. Я міцно охопила ногами його пояс, а руками обіймала за шию. Мій погляд опустився на бетон, на якому ми щойно лежали, а щоки одразу ж почервоніли. Звісно, розуміла, що наше примирення буде палким, але не думала, що це станеться на терасі, де нас усі могли бачити. Залишалося лише сподіватися, що усім дуже сильно в цей час кортіло спати.

Гордій заніс мене до нашої спальні, як він часто робив це в нас вдома. Я думала, що він опустить мене на ноги, але чоловік попрямував до ванної кімнати. Я мало не впала, коли мої ноги зустрілися з холодною плиткою, тому вперлася руками об його груди.

— Я справді дуже хочу змити з тебе усі сліди того кота, — сказав Гордій і почав знімати з мене одяг.

Я тихо засміялася та підняла свої руки, дозволяючи йому роздягнути мене. Він зняв мою футболку, спідницю та білизну. Гордій подарував мені легкий вологий поцілунок у шию, від якого моїм тілом пробіглася маленька іскра. Я потягнулася рукою до ременя на його штанах, бо мені хотілося, щоб ми разом прийняли душ. Коли ми зайшли під струмені теплої води, то я сперлася спиною до грудей Гордія, насолоджуючись відчуттям його близькості. Чоловік налив на свої руки мій гель для душу та почав наносити його на моє тіло, не пропускаючи жодного міліметра. Це було так інтимно, але і гаряче водночас. Я розуміла, що уже готова насолодитися ним сповна.

— Як сильно ти розслаблена? — хрипло спитав Гордій мені на вухо.

Я обернулася обличчям до нього та міцно притулилася. Встала навшпиньки, поклавши свою руку на його плече, а після цього легко поцілувала його в шию.

— Перевір, — прохрипіла я та підморгнула йому.

Він хитро усміхнувся, обійнявши мене за талію. Його рука опустилася трохи нижче, а він примружив свої очі.

— Ти любиш мене дражнити, Поліно.

Я потягнулася до нього та прошепотіла йому на вухо:

— Я готова зараз дати тобі все, що ти захочеш. Я хочу цього, Гордію.

— Ти так кажеш лише через те, що знаєш, що я злюся на тебе?

— Тоді я хочу, щоб ти показав мені, як сильно злишся на мене.

І більше не треба було жодних слів, бо Гордій накинувся на мої губи з палким, грубим поцілунком, наче намагався вкотре переконати мене, що я належу лише йому. Я й так це знала. І поки він насолоджувався мною в душовій кабіні, я раділа, що мій Гордій, якого я так сильно покохала, нарешті повернувся до мене.

Ми лежали на підлозі в обіймах одне одного та дивилися у вікно. Гордій вирішив не лягати у ліжко, бо там стовідсотково була шерсть кота. Я ж вирішила, що буду спати з ним на підлозі, бо все-таки хвилювалася за його стан. Попри мої спроби переконати його, щоб ми переночували в іншій кімнаті, він відмовився, тому нам не залишалося нічого, як лежати на цій незручній та твердій підлозі.

Я міцніше обійняла його, поклавши свою голову на груди Гордія. Між нами все ще було багато відкритих питань.

— Ті пігулки, — тихо почала я. — Як ти дізнався про них?

— Випадково зранку знайшов серед твоїх речей, — відповів він.

— То ти тому сьогодні так дивно поводився?

— Це не дуже приємно, Поліно. Ти могла б сказати мені про це, а не приховувати.

— Я не хотіла тебе ображати. Ти б не дозволив мені приймати їх.

— Мабуть, я надто сильно тисну на тебе, — прошепотів він і легко поцілував мене в чоло. — Пробач, Поліно. Я більше не буду підіймати тему з дітьми.

— Це ти мені пробач, — мовила я, дивлячись йому в очі. — Я не мала права приховувати від тебе це, знаючи, що ти так сильно хочеш дитину.

— Все добре. Я обіцяв зробити для тебе найкращий медовий місяць, і я зроблю його таким. У Лондоні стільки цікавих місць, яких ти ще не бачила. Зранку підемо на прогулянку містом.

— Залюбки.

— А потім... — Гордій задумано подивився у вікно. — Два місяці — це занадто багато для цього місця. Ми можемо другий місяць провести, подорожуючи іншими країнами.

— Справді? — здивувалася я.

— Чому б і ні! Ти куди хочеш? Розкажи мені.

— Наприклад, в Іспанію...

Тижні пролетіли дуже швидко. Ми з Гордієм більше не сварилися, не говорили про дітей та не сперечалися. Багато часу проводили разом, прогулюючись містом. У Лондоні стільки цікавих місць. Чого лише вартував Біг-Бен, Тауерський міст та "Лондонське око", на якому ми каталися під час нашого романтичного побачення. Гордію справді вдалося змінити наш медовий місяць на краще, і ми нарешті повернулися до тих ідеальних стосунків, які у нас були до приїзду сюди.

Завтра у Гордія день народження. Дідусь готує йому якесь пишне святкування, а я вирішила спекти торт, щоб привітати його рівно опівночі. Я спекла шоколадні бісквіти та перемастила їх кремом з маскарпоне. Мені хотілося зробити щось схоже на тирамісу, бо це був єдиний десерт, який Гордій любив.

— Що ти робиш? — раптом нізвідки взялася Шарлотта.

За останній місяць вона часто приходила сюди, щоб посидіти з нами, поговорити чи просто подуркувати з Гордієм. Я їй не дуже подобалася, тому вона до мене не була прихильною. Власне, я до неї теж.

— Завтра у Гордія день народження, тому я спекла для нього торт, — відповіла я та натягнуто усміхнулася. — Ти що тут забула?

— Мені нудно! — Шарлотта сіла на стілець навпроти мене та сперлася щокою на свою малесеньку руку. Вона швидко облизала язиком свої губи, коли побачила на столі торт та миску з кремом. — Можна я допоможу тобі?

Мені не дуже хотілося, щоб вона втручалася у мій творчий процес, але якщо я прожену її, то вона пожаліється на мене Гордію чи його дідусю. Я закотила очі та кивнула головою, погоджуючись. Шарлотта радісно зістрибнула зі свого стільця та покрутилася переді мною у своїй милій фіолетовій сукні.

— Ходи сюди! — покликала її до себе та схопила у руку фартух. — Ще забрудниш свою красиву сукню.

Вона підійшла до мене та обернулася спиною. Шарлотта була дуже маленькою, тож цей фартух їх досягав майже до щиколоток. Вона справді мала надто смішний вигляд. Я не стрималася та голосно засміялася. Дівчинка ображено показала мені язика, а тоді нахилилася до миски з кремом. Вона всунула туди палець та швидко облизала його. Мені хотілося насварити на неї, але я стримала себе.

— Смачно! — сказала Шарлотта, облизуючи свої пальці. — Це ти зробила?

— Я! — відповіла, гордо піднявши голову.

— Я теж так хочу. У мого тата скоро день народження, а я хотіла б спекти йому такий торт. Ти навчиш мене?

Вона уважно подивилася в мою сторону своїми великими очима. Шарлотта була аж занадто милою в цей момент, і щось дивне вкололо моє серце всередині. Вона усміхнулася мені, показуючи свої маленькі зуби. На моєму обличчі теж з'явилася усмішка. Я мовчки кивнула їй, а тоді ми разом почали прикрашати торт. І хоч Шарлотта мені не подобалася, в цей момент вона була терпимою. Можливо, трохи милою та чарівною, але я не могла поки прийняти це. Вона допомагала мені насипати на торт шоколадну стружку. Дівчинка дуже сильно хотіла додати туди яскравих кольорів. Я була проти, та потім все ж погодилася, і ми зверху наклали кілька кольорових цукерків "M&M's".

— Мені так подобається! — вражено прошепотіла вона, відкривши рота. — Я хочу скуштувати цей торт.

— Е, це не для тебе! — Я засміялася. — Але якщо хочеш, то я залишу тобі шматочок.

— Великий. — Шарлотта уважно подивилася на мене.

— Добре, великий, — погодилася я та легко стукнула пальцем по її маленькому носі. Вона трохи скривилася. — Шарлотко, тобі не час повертатися додому?

— Я Шарлотта! — обурено мовила дівчинка, насупившись.

— Як скажеш.

— Ем, а ти... А ти зараз зайнята?

Я трохи розгубилася та знизала плечима. Мій погляд знайшов годинник, що уже показував восьму вечора.

— Ну, в мене є ще трохи часу до опівночі, — відповіла я, хоча і не розуміла чому сказала саме це.

— Чудово! Ходімо зі мною. Я покажу тобі одне класне місце.

— Ох, я не...

Вона не дала мені договорити, бо міцно схопила мою руку своєю маленькою долонею та потягнула до виходу. Я зупинила її, щоб зняти з неї й з себе фартух. Потім вона знову взяла мене за руку і повела в якусь невідому мені сторону. Я не розуміла чому взагалі послухалася, якщо вона насправді дратувала мене. Тільки в цієї дівчинки, схоже, був дар переконання. Вона завела нас на початок лісу, від чого я трохи напружилася. Ще й телефона з собою не взяла, а на вулиці вже починало темніти. Шарлотта зупинилася біля одного з дерев, на якому була якась драбинка.

— Бачиш? — Вона показала пальцем вверх, де знаходилося щось схоже на маленький будиночок. — Це моя таємна схованка.

Шарлотта почала підійматися драбиною туди, а я налякано поспішила до неї. Ще бракувало, щоб з нею щось сталося.

— Обережно! — голосно сказала їй. — Ти можеш впасти.

— Ходи сюди! — крикнула дівчинка і махнула рукою, дивлячись на мене зверху вниз.

Я трохи роздратовано видихнула, але все ж почала підійматися маленькими сходинками до неї. Я вражено ахнула, коли побачила невеличкий будиночок на дереві. Думала, що таке буває тільки у фільмах, але для Шарлотти це було реальністю. Вона швидко залізла всередину, а я зробила те саме. Тут було дуже мало місця, але для нас двох цілком затишно. Я зручно сіла на ковдрі, оглядаючи маленьку кімнату. За висотою вона була надто низькою, тому тут можна було перебувати хіба що сидячи.

Шарлотта почала показувати мені свої ляльки, книжки та різноманітні іграшки. Потім вона витягнула великий набір дитячої косметики та коробку з гумками для волосся і шпильками.

— Ти можеш зробити мені таку зачіску, як у Мерлії? — спитала Шарлотта, глянувши на мене.

— Ох, я не знаю, хто це, — розгублено відповіла я.

— Це Барбі русалка, — сказала вона так, наче я повинна була це знати. Я не стримала своєї усмішки, милуючись цією дівчинкою. — У неї тут маленька коса, а волосся зібране у хвіст.

— Гаразд, — погодилася я, кивнувши. — Спробую.

Вона обернулася до мене спиною, а я зручно сіла на ковдрі, склавши ноги під себе. Взяла у руку щітку для волосся та провела нею по густих коричневих пасмах. У Шарлотти було дуже гарне довге волосся. Навіть чимось схоже на моє. Я заплела їй невелику косу з лівого боку, а тоді зав'язала усе волосся у високий хвіст. Шарлотті дуже сподобалося, тому вона попросила мене зробити їй ще й макіяж.

— Вау! — з захватом мовила я, коли відкрила палетку яскравих тіней з її набору дитячої косметики. — Тут стільки красивих відтінків, що Діор позаздрить.

— Але тут нема мого улюбленого пурпурового, — невдоволено сказала дівчинка.

Я здивовано подивилася на неї, бо мені ще раніше ніколи не зустрічалися люди, які теж любили цей колір. Дивно, але Шарлотта чимось нагадувала мені мене. Ми були з нею схожими, а ще щось дивне з'явилося всередині. Я намагалася це ігнорувати, але все ж розуміла, що ця дівчинка подобалася мені. На мить подумала, що мені хотілося б мати таку донечку. Я зробила їй легкий макіяж, а після цього Шарлотта взялася чаклувати наді мною.

— Як тобі? — спитала вона, даючи мені маленьке люстерко.

Я відкрила рота, дивлячись на себе у дзеркалі. Блискучі блакитні тіні, якими вона нафарбувала мене, були мені майже до брів. Я стримала свій сміх та усміхнулася дівчинці.

— Це... Це неймовірно, — сказала я, не приховуючи свого захоплення. — Дякую за такий чудовий макіяж.

Шарлотта деякий час уважно дивилася на мене, а тоді видихнула і сказала:

— Ти красива, а ще дуже класна. Я б хотіла, щоб у мене була така мама.

Я збентежено насупилася та помітила, що в очах Шарлотти з'явилися сльози. Вона часто покліпала й відвела погляд, стримуючи їх.

— А де твоя мама? — обережно спитала я.

— Вона залишила мене ще маленькою, — відповіла дівчинка та шмигнула носом. — Мама не хотіла мене ніколи. Вона навіть не цікавиться мною.

Моє серце стиснулося, коли я дивилася на неї. Моя мама теж покинула мене з сестрою, але я тоді була старшою, аніж Шарлотта зараз. Мені не хотілося перетворюватися на таких жінок, як моя матір чи мама цієї дівчинки. І я боялася, що коли у мене з'явиться дитина, то я так само буду прагнути свободи та втечу.

— Ходи сюди! — прошепотіла я та розвела руками, запрошуючи Шарлотту у свої обійми. Вона так міцно притулилася, наче я справді була її мамою. — Тільки не плач, гаразд? Макіяж потече і ти не зможеш похизуватися ним перед своїм татом.

— Добре, — буркнула вона, схлипуючи. — І ти можеш називати мене Шарлоткою, якщо хочеш.

Боже, вона так схожа на мене, і мені так хотілося дати їй хоч трішки любові. Я міцно обіймала її, проводячи рукою по маленькій спині дівчинки. Вона зм'якла в моїх руках і почала розповідати мені на вухо якісь смішні історії. Я легенько усміхнулася, коли вона поклала свою голову на моє плече. І коли я подивилася на неї, то вперше перед моїми очима з'явився зовсім інший дитячий образ. Вікторія... Красива дівчинка з густим темним волоссям та яскравими сірими очима, як у Гордія. Наша з ним дитинка.