Розділ 2

Ні, я могла всього очікувати від Гордія, але точно не того, що він грає у свої хитрі ігри за моєю спиною. І хоч насправді мені не був потрібен цей спадок, бо я розуміла, що з дідусем Гордія мене пов'язує лише сам Гордій, але усередині загорівся азарт. Чому ж не спробувати?

Я спустилася на перший поверх, де мене зустріла Анна. Вона швидко усміхнулася мені та махнула рукою до великих дверей, що вели в якусь кімнату. Я з вдячністю кивнула їй головою та попрямувала туди. Почула гучні кроки за своєю спиною. Я одразу ж зрозуміла, що це Гордій. Він йшов так швидко, що з легкістю перегнав мене. Я насупилася, дивлячись йому в спину. Гордій відчинив двері та зупинився біля них, глянувши на мене. Я мило усміхнулася йому, проходячи повз нього. Ми опинилася у місці, схожому на їдальню. Мабуть, у великих будинках вечеряють в спеціальних кімнатах, а не на кухні. Зала була дуже великою, а посередині стояв довгий стіл з чорного дерева. Я побачила дідуся, що сидів у одному кінці стола, тому попрямувала туди.

Гордій ішов одразу ж за мною. Він відсунув для мене стілець зліва від дідуся.

— Дякую, — прошепотіла я та повільно опустилася.

Сам же хлопець обійшов стіл та сів з іншого боку від дідуся, навпроти мене.

— Ви трохи запізнилися, — зауважив Гордій старший.

— Ох, ми довго розбирали речі з валіз, — почала виправдовуватися. — Більше такого не повториться.

Я усміхнулася дідусю своєю наймилішою усмішкою. Він же усміхнувся мені у відповідь. Дивне хмикання змусило мене подивитися на свого чоловіка, що сидів навпроти.

— Поліні тут дуже сподобалося, — заговорив Гордій.

— Я радий цьому, — сказав дідусь. — Поліні личать такі місця. У неї прекрасне відчуття стилю.

Я поправила комірець на своїй блузці, а на моєму обличчі з'явилася широка задоволена усмішка.

— Мені справді тут дуже подобається, — мовила я та сіла рівніше.

У цьому місці я відчувала себе так, ніби була частинкою королівської сім'ї, тому вирішила поводитися належно. Я елегантно відкинула волосся та взяла у руки столові прибори, щоб розпочати вечірню трапезу. Мою увагу привернув Гордій, що розслаблено сидів на стільці, спершись ліктем до спинки, наче він перебував десь у барі. Помітила, що він зацікавлено дивився на мене, стримуючи свою хитру посмішку. Я трохи примружила очі, а тоді опустила погляд до тарілок зі стравами, що були на столі. Ми довгий час мовчки вечеря, і я ця тиша змусила мене напружитися.

— Дякую вам за спільну вечерю, — заговорив дідусь та піднявся зі свого стільця. — До речі, наступних вихідних у нас запланована гра у гольф.

— Гольф! — здивовано скрикнула я, а тоді прочистила горло та швидко додала: — Вау! Я обожнюю цю гру.

— Справді? — спитав Гордій, піднявши одну брову. — Я й не знав, що тобі таке подобається. Як мило, адже дідусь теж полюбляє гольф.

— Я дуже радий, що у нашій сім'ї нарешті з'явиться хтось, хто поділятиме мої вподобання, — мовив Гордій старший та легко погладив мене по голові. — Хорошої вам ночі, діти.

Він вийшов, залишаючи нас наодинці. Я потягнулася рукою до келиха з вином і зробила декілька ковтків, не відриваючи свого погляду від Гордія.

— Мені аж стало цікаво побачити тебе у ділі, — сказав він, жуючи шматочок стейка.

— Вибач?

— Ну, ти ж нібито такий спец у гольфі. Ти ж збрехала, так?

— Обманювати — це у твоєму стилі, Гордюша, — сказала я, нахилившись ближче до нього, — але так. Я справді збрехала, тому ти повинен навчити мене грати в гольф, щоб я не осоромилася перед твоїм дідусем.

Гордій знову розслаблено сперся на стілець, глянувши на мене. Він похитав головою та раптом дивно засміявся.

— З чого ти взяла, що я буду тебе вчити? Це ти у нас обожнюєш цей вид спорту, а я — ненавиджу його.

— Те, що ти ненавидиш гольф, не змінює того факту, що ти таки вмієш у нього грати.

— Можливо, — пробурмотів він і піднявся зі свого стільця, — але ти цього ніколи не дізнаєшся. Я йду в душ. Можеш приєднатися, якщо хочеш.

Гордій підморгнув мені, а тоді попрямував до виходу з їдальні. Я знервовано постукала однією ногою по підлозі та одним махом випила усе, що було в моєму келиху. Навіщо тільки сказала, що вмію грати в гольф та обожнюю його? Точно осоромлюся на вихідних. Та брехня раптово вирвалася з моїх уст, але я справді сподівалася, що Гордій допоможе мені. Він же вирішив провчити мене за мій же обман. Нічого! Я ще покажу йому, на що здатна.

Коли я повернулася до нашої спальні, то почула звуки струменів води з суміжної ванної кімнати. Схоже, Гордій досі приймав душ. Якби ми були вдома, то я залюбки б приєдналася до нього, але цей будинок поки напружував мене. Я звикла, що ми завжди були лише вдвох, а тут з нами під одним дахом не лише дідусь Гордія, але й усі інші працівники, враховуючи охоронців та Анну.

Я швидко визула туфлі, зняла з себе одяг та втомлено сіла на ліжко. Лише перший день тут, а мені вже хотілося додому. Я спіймала себе на думці, що в цьому місці мені поки не надто комфортно. Попри цю всю пишність та багатство, я не почувалася тут собою.

Коли Гордій вийшов з ванної кімнати, на мить я замилувалася його тілом, як це бувало інколи. За рік часу я дуже сильно звикла до нього, але з кожним днем закохувалася ще сильніше. Він був у всьому ідеальним для мене. Я прослизнула до ванної кімнати та прийняла швидкий душ. Після цього переодягнулася в нічну сорочку, почистила зуби, змила макіяж та нанесла усі засоби догляду за обличчям. Ця вечірня рутина дуже сильно втомила мене. Коли я повернулася, то Гордій уже лежав у ліжку. Він переглядав щось у своєму телефоні, а я зручно лягла поруч, притулившись до нього. Чоловік одразу ж відклав телефон на тумбочку, що була збоку від його сторони. Я відчула, як він почав пальцями легко погладжувати мою ногу, підіймаючись вище. Мені завжди подобалися його дотики, але в цій спальні я не могла ніяк розслабитися. Навіть поцілунки та ніжні слова Гордія не допомогли мені.

— Що з тобою? — спитав він після декількох спроб розслабити мене. — Чому ти така напружена?

— Я не можу, — тихо пробурмотіла та лягла на спину, дивлячись у стелю. — Не можу не думати про те, що десь за стіною зараз спить твій дідусь.

— Він в іншому крилі, Поліно.

— Мене це не дуже заспокоює. Я звикла, що в нашому домі нема нікого, і я можу не стримуватися, а тут... Якщо ми будемо надто голосно поводитися? Це ж такий сором.

— Ми одружені, і у нас зараз медовий місяць, — сказав Гордій так, наче я була ідіоткою, що не розуміла цього.

— Не сьогодні, гаразд? — прошепотіла я та глянула на нього. — Я втомилася дуже сильно.

— Добре, — буркнув він і знову обійняв мене. — Добраніч.

Гордій поцілував мене в скроню та заплющив очі. Вже через декілька хвилин я почула його мирне дихання. Він міцно заснув, а я всю ніч крутилася в різні сторони, але так і не змогла поринути в сон. Мабуть, не звикла ще поки до цього місця.

Тиждень пролетів дуже швидко. З Гордієм у нас були хороші стосунки наодинці, але не поруч з дідусем. Ми обоє пам'ятали про нашу суперечку щодо спадку. Це смішно, але мені справді хотілося зробити так, щоб дідусь Гордія полюбив мене хоча б на тому рівні, що і свого внука.

Сьогодні на нас чекала гра у гольф, про яку я всього лише прочитала в інтернеті та переглянула декілька відео. Гордій відмовився вчити мене, тому я вже морально підготувалася до того, що осоромлюся перед усіма. Як виявилося, на цій грі ще будуть присутні їхні сусіди.

Я поправила низ білої спідниці в широкі складки, яка, як мені здавалося, ідеально підходила для гольфу. В поєднанні з білою футболкою-поло це був майже костюм для гольфу. Коли я вийшла на задній двір, то одразу ж помітила Гордія, що сидів за одному з вільних стільців біля столика. Перед нами відкрився красивий вигляд на велике поле для гольфу.

— Як тобі? — спитала я та покрутилася перед Гордієм.

Він пройшовся по мені довгим поглядом та задумано потер долонею своє підборіддя.

— Це ти для тенісу обирала? — спитав він. — Цей образ не надто вдалий для гольфу.

— А мені здається, що це ідеально, — пробурмотіла я. — Впевнена, що твій дідусь оцінить.

— Безперечно. Я навіть не знав, що ти вмієш так підлабузнюватися. За останній тиждень ти дуже сильно здивувала мене. Наприклад, тоді коли за вечерею з величезним задоволенням їла салат з руколи, яку терпіти не можеш.

Я підійшла ближче та нахилилася до Гордія, спершись рукою на ручку стільця. Він же уважно дивився на мене, не відриваючи свого погляду.

— Але руколу обожнює твій дідусь, — сказала я, — тому я з легкістю можу перебороти свою відразу до неї, щоб у мене з твоїм дідусем було ще більше спільного.

— Зате не можеш перебороти свою напругу вночі зі мною, — пробурмотів він і невдоволено похитав головою. — Цей медовий місяць з першого ж дня якийсь не такий, яким мав би бути.

— Що ти маєш на увазі?

— Ти не бачиш? Усе не так, Поліно. Замість того, щоб насолоджуватися нашими особливими моментами, ти затіяла якусь дивну гру з намаганням закохати в себе мого дідуся.

— Стоп-стоп! Я не збираюся закохувати його в себе, — обурилася я та вирівнялася. — Просто хочу сподобатися йому.

— Ох, перестань! — Гордій піднявся та підійшов впритул до мене. — Ніби ти не знаєш, що подобаєшся йому. Тобі справді потрібен цей спадок? Я навіть не думав, що ти казала це серйозно.

— То проблема у цьому? Ти хвилюєшся, бо я можу забрати те, що по праву належить тобі?

Гордій раптом засміявся і розвів руками.

— Що ти робитимеш з цим всім, Поліно? Навіщо тобі ці гроші?

— А тобі? — спитала я, склавши руки на грудях.

— Мені це не потрібно. Я хочу сім'ю з тобою, а не бізнес дідуся.

— У нас усі непорозуміння зводяться до сім'ї та дітей. Ти хочеш усе й одразу, Гордію, але я боюся цього. До того ж... Коли ми будемо жити для себе?

— Зараз, Поліно, зараз. Але ти дуже сильно зайнята усім, окрім мене. Знаєш, складається враження, що тобі огидні мої дотики. Може, і я тепер огидний?

— Це не так! — почала я, бо чомусь відчула свою провину перед ним. — Гордію, ти ж знаєш, що...

Я не встигла договорити, бо він раптом широко усміхнувся та пройшов повз мене. Коли обернулася, то побачила якогось чоловіка приблизно того самого віку, що і Гордій. Поруч з ним була маленька дівчинка з густим коричневим волоссям майже до поясу. Чоловіки потиснули один одному руки, а тоді Гордій раптом підняв дівчинку на руки. Вона міцно обійняла його, усміхаючись. Якесь неприємне відчуття з'явилося всередині, адже ці діти, здається, завжди будуть проблемою між нами.