Розділ 35

— Кудись ідеш? — поцікавився Гордій, коли я зайшла на кухню. Він швидким поглядом пройшовся по моєму тілу. — Маєш гарний вигляд.

Я поправила свою кашемірову спідницю бежевого кольору та усміхнулася йому. Він сперся до стільниці, тримаючи в руках чашку з кавою. Це був звичайнісінький ранок для нас.

— У мене є невеличкі справи, — відповіла я та підійшла ближче до нього. — Не сумуй!

— І що це за справи?

Хлопець трохи примружив свої очі. Я поки не хотіла розповідати йому про те інтерв’ю, адже ще навіть невідомо, чи воно буде. Потрібно обговорити деталі, а після цього я розповім йому цю чудову новину.

— Секрет! — я знизала плечима. — Розповім тобі про це пізніше.

— Ненавиджу таємниці, — пробурмотів хлопець і скривився.

— Сподіваюся, що цей тобі сподобається і ти порадієш за мене.

— Успіхи у твоїй кар’єрі? — підозріло спитав Гордій. — Маю надію, що ти не плануєш утекти від мене кудись на подіум у Мілан.

— Якщо раптом у мене буде така пропозиція, то втечу з тобою. Знаєш, мені б справді хотілося поїхати з тобою кудись за кордон. В Італію або ж Францію. Там так романтично. Може, Лондон? Я ніколи раніше не була в Лондоні. О, а ще мені подобається Барселона. Це таке красиве місто!

Гордій усміхнувся, а я легко притулилася до нього. Він дозволив мені забрати з його рук чашку з кавою. Я зробила декілька ковтків і скривилася від гіркоти. Вона була занадто міцною.

— То як думаєш? — замріяно спитала я. — Згадала ще про Прованс. Там такі красиві лавандові поля.

— Ми вже не встигли, — сказав Гордій. — Не думаю, що у такий період цвіте лаванда.

— Так, ми не встигли. Та ми можемо зробити це наступного року, правда?

Я з очікуванням подивилася на хлопця. Планувати з ним майбутнє, коли в нас договір, — це дуже дивно. Та все ж мені хотілося бачити наше життя разом.

— Можемо, — відповів він, щиро усміхнувшись. — Я хотів би побачити весь світ з тобою.

— Це приємно. Мені вже час бігти.

— Так, звісно. Побачимося пізніше.

Я кивнула та швидко поцілувала його в губи. Мій настрій був аж занадто чудовий. Ця розмова про плани з Гордієм потішила мене. Він теж хоче, щоб ми були разом довше, аніж від нас вимагає фіктивний шлюб. Я вже сумнівалася у тому, що ми взагалі розлучимося. Навіщо розлучатися, якщо ми все одно будемо разом, як подружжя?

Я накинула на плечі пальто та побігла на вулицю, де на мене вже чекало таксі. Офіс редакції журналу знаходився майже в центрі міста. Я приїхала якраз вчасно, тому одразу ж попрямувала до вхідних дверей. Приміщення було доволі великим у сучасному стилі. Увесь інтер’єр у чорно-білих тонах, а стеля була чомусь дзеркальною.

— Добрий день! — заговорила до мене якась дівчина. — Поліна, правильно?

— Так-так, — відповіла я та широко усміхнулася. — У мене зустріч з Тетяною.

— Вона попереджала про це. Я вас проведу в її кабінет.

Я кивнула, і дівчина почала повільно йти вперед. Вона мило усміхалася мені, як і належить слухняним працівникам. Ми прямували довгим коридором, доки не зупинилися біля одних з дверей.

— Я спитаю, чи Тетяна Олександрівна готова вас прийняти, — сказала дівчина. Я кивнула їй. Вона раптом опустила погляд на чорну теку, що була в її руках. — Ох, забула залишити на рецепції! — Дівчина легко вдарила себе долонею по чолі. — Начальниця буде злитися, якщо побачить ці документи у моїх руках. Я мала вже давно віднести їх. Не могли б потримати?

— Так, звісно. Це не проблема.

Вона з вдячністю схилила голову, віддала мені теку та зайшла в кабінет. Я ж зупинилася біля дверей. Опустила погляд на ці документи. З’явилося бажання заглянути всередину, але хіба мене це має цікавити? Мабуть, якась стаття, варіанти обкладинок, чи ще інші дурниці, якими займаються журналісти. Дівчина вийшла буквально через дві хвилини. Вона подякувала мені та забрала свою теку, а після цього запросила мене всередину.

Я зайшла в доволі великий кабінет і помітила за столом жінку. Їй на вигляд було приблизно сорок. Вона усміхнулася мені своєю найкращою усмішкою.

— Добрий день! — привіталася я. — Рада з вами зустрітися.

— Привіт! — Тетяна кивнула та показала рукою на невелике шкіряне крісло біля її столу. — Сідай, будь ласка. Не проти на «ти»?

— Ні, звісно ж.

— Чудово! До мене теж краще звертатися на ім’я та на «ти». Отже, я маю для тебе цікаву пропозицію.

— Залюбки послухаю її.

— Наш журнал доволі популярний, і ми намагаємося не відставати від трендів.

— Обожнюю ваш журнал, — поспішила сказати. — Один з найкращих у нашій країні.

— Приємно це чути від тебе, — мовила жінка. — Так от, зараз усі лише й говорять про перегони. Нам було б цікаво поспілкуватися з тобою та зробити красиву фотосесію. Твій чоловік популярний та ще й скоро отримає кубок. Ми не хочемо втрачати такої можливості взяти інтерв’ю в його не менш прекрасної дружини. Усім цікаво, як це — жити з гонщиком, які труднощі виникають у побуті, непорозуміння. У Гордія багато фанатів у цьому спортивному світі. Їм буде цікаво дізнатися вашу історію. До того ж твій вихід на показі Діни Забелло вразив усіх. Про нього досі говорять, тож ми б з величезним задоволенням хотіли пізнати ближче тебе та твоє життя. Це було б чудовим початком нашої співпраці.

— Безперечно, — тихо сказала я, намагаючись не видати своєї радості та піднесення.

Тетяна кивнула, мило усміхнувшись. Ми домовилися про те, що інтерв’ю та фотосесія буде вже після чемпіонату, але вона попросила дати їй слово, що до цього часу я не буду співпрацювати з іншими журналами. Я погодилася, адже розуміла, як сильно журналісти женуться за свіженькою інформацією. Я справді хотіла стати частинкою цього інтерв’ю. У мене була можливість розповісти всім про своє життя. Хіба не про це я завжди мріяла?

Додому я повернулася дуже щасливою. Хотіла одразу ж розповісти про все Гордію, але вирішила, що зроблю це пізніше. Усе-таки я поставлю перед ним певні обов’язки, адже він буде думати, що зобов’язаний перемогти, щоб не підставити мене перед журналом. Я не хотіла, щоб він ризикував собою. Гордій, безумовно, був зосереджений на перемозі, якщо вона була важливою йому. Але для мене... Мені не хотілося, щоб він думав, що я хочу його перемоги лише заради інтерв’ю. Якщо він дізнається про це після чемпіонату, то зрозуміє, що я навіть не сумнівалася в ньому.