Розділ 34

Останніх декілька днів я почувалася найщасливішою дівчиною в усьому світі. Важко було повірити, що я так сильно закохаюся в хлопця, якого спочатку не могла навіть терпіти. Та й він теж кохав мене. Я була впевнена у цьому. Після своїх зізнань Гордій частіше говорив мені про почуття. Я лише раділа, що він був зі мною таким відкритим та відвертим.

Я перемішала томатний соус на сковороді та скуштувала його. Здається, чогось не вистачає. Моя рука потягнулася до спецій, звідки я дістала сушений базилік. Я приправила все за своїм смаком і перевірила пасту на готовність. Сьогодні вирішила приготувати вечерю для нас з Гордієм. Він часто був на тренуванні, адже на нього чекав останній найважливіший етап. Я ж здебільшого була вдома. Наступна фотосесія запланована аж через декілька днів, тому я раділа, що мала змогу відпочити.

Я почула, що вхідні двері відчинилися. Швидко глянула на годинник, що показував уже шосту годину вечора. Чудово! Отже, можна накладати на вечерю. Я почула тихі кроки за своєю спиною, і Гордій міцно обійняв мене.

— Привіт! — сказав він мені на вухо. — Ти зайнята?

— Приготувала для нас вечерю, — відповіла я. — Що таке?

— Нічого важливого, але мені треба викрасти тебе на декілька хвилин.

— Не зрозуміла?

Я краєм ока подивилася на нього, а він швидко поцілував мене в шию. На його обличчі з’явилася широка усмішка, а я ж трохи напружилася.

— Що ти задумав? — підозріло спитала я.

— Ходи зі мною!

Гордій схопив мене за руку та потягнув до виходу. Я затремтіла в передчутті, бо не дуже усвідомлювала, що відбувається. Ми спустилися в гараж, і він зупинився біля тих металевих дверей, де ховалася їхня сімейна колекція автомобілів. Хлопець поклав свої руки на мої плечі та повів мене до пристрою, що мав розблокувати двері. Я насупилася, а всередині з’явилося бентежне відчуття. Гордій легко обійняв мене зі спини. Він узяв мою праву руку у свою та простягнув її до кнопок.

— Вісім, — сказав хлопець мені на вухо, — шість, три, дев’ять. Запам’ятала?

— Вісім, шість, три, дев’ять, — повторила я, наче папуга.

Я не могла приховати свого здивування. Він справді сказав мені код від приміщення, де автомобілів було на мільйони доларів? Напевно, я мала надто розгублений вигляд, бо навіть не могла повірити, що Гордій довіряє мені настільки. Потім він натиснув щось на тому пристрої та приклав мій палець до сканера, що зчитував відбитки. Збоку від нас двері розсунулися.

— Усе! — задоволено мовив Гордій. — Ти тепер можеш заходити сюди будь-коли.

— Це... Це так неочікувано. Ти справді настільки довіряєш мені?

Він знизав плечима, наче це його зовсім не хвилювало. Я ж навпаки була такою здивованою, що просто стояла й мовчки витріщалася на нього.

— Навіть якщо ти вирішиш викрасти якийсь з цих автомобілів та втекти, то я все одно тебе знайду, — попередив мене Гордій.

— Ну, ти ж мене водити навчив, тому наступного разу, якщо ти образиш мене, я заберу собі якусь тачку та поїду геть від тебе.

Я усміхнулася та притулилася до нього. Лагідно потерлася щокою до його грудей та заплющила очі. Мені було приємно, що Гордій усе ж старається для мене.

— Ти нікуди не поїдеш, Поліно, бо водій з тебе поки нікудишній.

Я насупилася і легко вдарила його в плече. Це була правда. Мені справді не дуже добре вдавалося водити автомобіль. Мабуть, це таки не моє.

— Але ще декілька уроків зі мною, — продовжив він, — і в тебе з’являться усі шанси стати справжньою гонщицею. Тобі ж сподобалися уроки зі мною?

Гордій глянув на мене, піднявши одну брову. Я засоромлено сховала обличчя в його грудях. Так, мені, безперечно, подобалися наші уроки й те, чим вони зазвичай закінчувалися.

— Але продовжимо навчання уже після чемпіонату, — сказала я. — Не хочу відривати тебе від твоїх важливих справ.

— Важливих справ, — тихо повторив хлопець. — Таке враження, що зараз для мене єдина важлива справа — це зробити тебе щасливою.

Я ще ширше усміхнулася та міцно обійняла Гордія обома руками, вдивляючись в його красиві очі. Він підняв свою руку і поправив мій хвіст на голові.

— Я і так щаслива, — прошепотіла ледь чутно. — З тобою я дуже щаслива.

— Справді? — спитав Гордій, примруживши очі.

— Бо я кохаю тебе, а ти кохаєш мене, — просто сказала я. — Це і є наше щастя. Ти теж щасливий зі мною?

Він усміхнувся мені у відповідь та раптом поцілував мене. І хоч за цей час я звикла до його поцілунків, кожного разу це відчувалося по-особливому.

— З тобою я найщасливіший, Поліно. До речі, у мене дещо є для тебе.

Я зацікавлено подивилася на нього, не приховуючи своїх емоцій. Гордій потягнувся рукою до кишені куртки й витягнув звідти щось червоне.

— Серйозно? — я засміялася, коли взяла в руки маленький брелок у вигляді Блискавки МакКвіна.

— На удачу, — пояснив хлопець усміхнувшись.

Це було так мило, що здавалося, ніби моє серце зараз розірветься від сили почуттів. Я подарувала йому Саллі, а він мені — МакКвіна. Ми справді пара, і це не могло мене не тішити.

— Завжди зі мною? — спитала я, глянувши на нього.

— Завжди, — відповів Гордій і поцілував мене...

Наступного дня було доволі прохолодно, але я все одно вирішила випити кави на терасі. Свіже повітря допомогло мені розслабитися, та довелося сильніше закутатися у светр від холодного вітру. Я зробила ще один ковток гарячої кави, удивляючись у небо, на якому зібралися темні хмари. Гордій пішов на автодром приблизно дві години назад. Хоч він і не показує мені цього, але все одно дуже сильно хвилюється через останній заїзд. Я розуміла, адже це було його мрією, його життям. Що буде далі з нами?

Гордій казав, що після чемпіонату займеться бізнесом дідуся до наступного року. Як виявилося, він не працює в компанії лише тоді, коли в нього перегони. Колись я хотіла бути відомою моделлю та крокувати світовими подіумами. Зараз же це мене не надто приваблювало. Я хотіла бути з Гордієм кожну хвилину свого життя. Це божевілля, коли ти закохуєшся в людину так сильно, що відмовляєшся від усього, що було тобі важливим до цього часу. Та хіба це має значення? Жоден подіум у Мілані, Парижі чи Бразилії ніколи не замінить мені його. Ніщо не зможе стати важливішим.