Розділ 31

Я вдягнула легкий сарафан білого кольору, довжина якого була ледь не до щиколоток. Мені захотілося реабілітуватися перед мамою Гордія, адже зустріла я її не в надто скромному одязі. Я розчесала своє волосся, яке було трохи спутаним та нанесла бальзам на губи. Після цього швидко попрямувала до сходів та спустилася на перший поверх. Коли зайшла на кухню, то помітила, що Гордій уже сидів за столом. Він навіть встиг розкласти млинці на дві тарілки.

— Куди ділася твоя мама? — розгублено спитала я.

— Уже пішла, — відповів він.

— Ти не запропонував їй залишитися з нами на сніданок?

Гордій чомусь насупився, дивлячись у свою тарілку. Я ж повільно опустилася на стілець біля нього.

— Навіщо їй залишатися? — пробурмотів хлопець.

— А для чого тоді вона приходила?

Я глянула на Гордія, а він просто байдуже знизав плечима. Мабуть, не хотів розповідати мені, але я знала добре, що вона прийшла лише для того, щоб розповісти йому про повернення Діани.

— Не знав з чим ти будеш, — сказав він і кивнув головою на стіл, де стояли баночки з горіховими пастами та варенням.

— Я не подобаюся твоїй мамі, — підсумувала я.

— І що? — Гордій глянув на мене. — Ти не повинна їй подобатися.

Він почав їсти млинці, наче його зовсім не турбувало це. Мене ж навпаки хвилювала думка його матері про мене. Чому? Я й сама не знала. Мабуть, мені хотілося, щоб це все було по-справжньому.

— Звісно, це ж лише на шість місяців, — сухо буркнула я. — Залишилося лише три. І що далі?

— Поліно, не починай.

— Я не починаю. Просто говорю тобі те, що турбує мене.

— Не бери це до голови. Ти не подобаєшся моїй матері, але підкорила серце мого дідуся, — мовив хлопець, дивлячись на мене. — Тоді коли дідусь терпіти не може мою матір. Так, Поліно, ти надзвичайна, чесно. Та все ж не можеш усім подобатися. Може, з часом мама змінить свою думку про тебе. Знаєш, що смішно?

— Ні, не знаю.

— З першого ж дня, як ти з’явилася у моєму житті, я мріяв побачити тебе у своїй сорочці. Пройшло три місяці, Поліно.

— А твоя мама сьогодні вдруге бачить мене й одразу ж такий сюрприз, — продовжила я.

Гордій кивнув усміхнувшись. Я хоч і не хотіла сміятися, але все ж здалася. Легка усмішка з’явилася на моєму обличчі.

— Нагадаю тобі, що я побачила тебе голим наступного ж дня після весілля.

— Це було весело. Б’юся об заклад, що ти не очікувала побачити таке.

— Однозначно! — я засміялася. — У мене навіть здогадок не було, що ти там є. Я просто хотіла прийняти душ і аж ніяк не сподівалася побачили тебе там у такому вигляді.

— Тобі сподобалося те, що ти побачила тоді? — спитав Гордій, примруживши очі.

— Перестань, — пробурмотіла я, відчуваючи, що мої щоки почервоніли. — Ти соромиш мене.

— Добре, не буду. І так знаю, що сподобалося.

Я хмикнула та потягнулася рукою до банки з вишневим джемом. Це був мій улюблений, тому я налила декілька великих ложок солодкого блаженства на млинці. Вони мали такий гарний вигляд, що мені уже страшенно захотілося їх скуштувати.

— М-м-м-м, — протягнула я, коли перший шматочок млинця з джемом потрапив у мій рот. — Це так смачно. Боже! Тобі треба завжди готувати.

Гордій заворожено усміхнувся, спостерігаючи за мною. Я бачила, що його погляд слідкував за моїми губами та бігав від моїх очей до шиї. Ніби він вивчав мене. Надто детально та прискіпливо, наче боявся щось упустити.

— Це, безперечно, найсмачніші млинці з усіх, які я коли-небудь пробувала, — сказала я, коли відсунула від себе порожню тарілку. — Такі хіба що подають у раю.

Здається, я готова була ще декілька порцій таких з’їсти, бо це справді було дуже смачно. Я помітила на собі уважний погляд Гордія. Він раптом нахилився ближче до мене. Його погляд був таким пильним, що я трохи напружилася. Хлопець потягнувся до мене, і я відчула його дихання на своїй щоці. Щось вологе пройшлося у кутику моїх губ, а моє серце перестало битися. Я не одразу зрозуміла, що це був язик Гордія. Мої очі, мабуть, стали вдвічі більшими від здивування.

— Ти забруднилася джемом, — пояснив Гордій і трішки відсторонився. — Але ти мала рацію, Поліно. Вишневий справді смачний. Шкодую, що не взяв його до млинців.

— Можу обмаститися ним повністю, якщо хочеш, — тихо сказала я, засоромлено ховаючи свою усмішку.

Гордій засміявся так голосно, наче я щойно розповіла йому жарт року. Цей його дитячий жест чомусь змусив мене зніяковіти. Я могла очікувати всього під час проживання з ним в одному домі, але точно не того, що двадцятидев’ятирічний хлопець буде злизувати з моїх губ джем.

— Куди ділася звична Поліна? — раптом спитав Гордій, усе ще усміхаючись.

Я насупилася і глянула в його бік.

— Що ти маєш на увазі?

— Ну, ти швидше б запустила виделкою мені в око, аніж дозволила сміятися з тебе.

— Не провокуй мене, Гордію! — пригрозила я і потягнулася рукою до виделки.

Це був жарт, бо я не збиралася чинити шкоду його красивим очам. Вони були тим пунктом у ньому, який я обожнювала найбільше.

Гордій легко поклав свою долоню на мою руку та почав її ніжно гладити. Я сперлася щокою на іншу руку і зачаровано подивилася на нього. Дивно, але мені чомусь хотілося широко усміхатися, коли ми ось так просто сиділи й дивилися одне на одного.

— Які в тебе плани на наступні дні? — спитав хлопець.

— Які в мене плани? — повторила я та глянула у стелю. — Наступних чотири дні в мене трохи завантажені. Зранку я піду на роботу, бо на мене чекають фотосесії та відеоролики, а потім повернуся додому, повечеряю, прийму душ і піду до тебе в ліжко, де ми будемо розважатися усю ніч.

— Не втомишся вдень працювати, а вночі розважатися зі мною?

— Я не проти, щоб ти втомлював мене.

Я піднялася зі свого стільця та перемістилася на коліна хлопця. Він не відштовхнув мене, а дозволив мені зручно вмоститися на ньому. Гордій підняв руку та легко заправив пасмо мого волосся мені за вухо. Я ж поклала свої руки на його шию, легко проводячи по ній пальцями.