Розділ 30

— Ти як? — спитав Гордій і легко поцілував мене в голову.

Я втомлено лежала на ньому та проводила своїми пальцями по його животі, обводячи контури м’язів. Мені подобалося досліджувати його тіло, насолоджуватися ним, вдихати неймовірний запах хлопця. Тепер, коли я знала, який він прекрасний, не могла зупинитися.

— Чудово, — тихо відповіла я. — А ти?

— Я знав, що з тобою буде добре, але не думав, що аж настільки.

— Тобі сподобалося зі мною? — спитала я, стримуючи усмішку.

— Ти ще питаєш? — Гордій глянув на мене. — Мені тепер буде ще важче не думати про тебе.

— Мені теж сподобалося, — зізналася я та подивилася на нього. — Це було краще, ніж коли-небудь раніше в моєму житті. Знаєш, а ми ж могли це зробити в гримерці, у вбиральні або ж у твоєму автомобілі, але ти чомусь привіз мене до себе додому, у свою кімнату, у своє ліжко...

— Не хвилюйся, Полінко! — сказав він усміхнувшись. — Ми зробимо це усюди, де тільки захочеш, але наш перший раз мав бути особливим.

— Він і був таким, — прошепотіла я.

Гордій легко провів своєю рукою по моїй голій спині. Я подивилася у вікно, де зараз панувала темна ніч. Тут поряд з ним було так затишно, але спати чомусь не хотілося зовсім. Я б усю ніч так пролежала на ньому, розмовляючи ні про що.

Я підняла свою праву руку, розглядаючи обручку на безіменному пальці. Вона була гарною, але все ж несправжньою. Він не обирав її для мене, як і я не обирала для нього. Наша історія розпочалася з весілля... Без перших зустрічей, побачень та бентежних сором’язливих поцілунків. Усе між нами фальшиво та неправильно, але так до біса ідеально.

— Про що думаєш? — тихо спитав Гордій.

Він ніжно схопив мою праву руку та покрутив пальцем обручку. Гордій наче вивчав кожен маленький камінчик на ній.

— Про те, що в мене нема колечка зі заручин, — відповіла я. — За усіма правилами ти мав би освідчитися мені, ставши на одне коліно. Ну а після цього ти б подарував мені красиву каблучку, і я б погодилася вийти за тебе заміж. Якось так це все мало б бути.

— Ти маєш рацію, — сказав хлопець. — У своєму житті я лише один раз робив пропозицію. Це було схоже на те, що ти казала, та все ж... Не склалося.

— Мені здається, що усі нормальні люди лише один раз роблять або чують пропозицію, — пробурмотіла я.

Гордій поклав свою руку на мою щоку, змушуючи мене глянути на нього. У цій тьмяній кімнаті, я ледь не загубилася в його очах. Вони ще ніколи не були настільки темними.

— Так буває, що люди помиляються, — почав він, — зв’язуються не з тими та довіряють не тим, доки не знаходять своїх людей.

— Своїх людей, — пошепки повторила я, вдивляючись у його обличчя.

Чи був він моєю людиною, а я — його? Інколи мені здавалося, що ми створені одне для одного, а бували моменти, коли я думала, що такі різні люди ніколи б не змогли бути разом. Він не просто подобався мені. Це було щось значно сильніше. Таке, що змушувало моє серце завмирати кожного разу, коли він поруч. Моє тіло тремтіло від його пильного погляду, легкого дотику чи ледь відчутного поцілунку. Він той, з ким мені було неспокійно, але моя душа бажала його, як і тіло. Я хотіла бути з ним, і це — єдина правда.

Моя рука сама потягнулася до обличчя Гордія. Я поклала її йому на щоку та ніжно погладила, намагаючись запам’ятати кожен міліметр його шкіри, зрозуміти свої відчуття, які викликають мої дотики до нього. Я міцно заплющила очі та сховала своє обличчя в його плече, уткнувшись носом в шию хлопця. Ледь торкнулася губами до гарячої шкіри Гордія, а моє тіло здригнулося, наче по ньому пройшовся електричний струм.

— Ти теж відчуваєш це? — спитала я так тихо та глибоко, що не впізнала свій голос.

Він забрав мою руку від свого обличчя та опустив її до своїх грудей. Моя долоня опинилася на тому місці, де глухо билося його серце. Тук-тук... Так легко та спокійно, наче він знайшов своє умиротворення.

— Зроби це ще раз, — прошепотів Гордій мені на вухо. Його голос був таким хриплим, що посилав нові іскри бажання в моєму тілі. — Поцілуй мене, будь ласка.

Він усе ще міцно тримав мою руку на своїх грудях. Я потягнулася вперед і торкнулася губами до його шкіри. Під моєю долонею серце Гордія почало битися швидше. Він шумно видихнув, зігріваючи мене своїм диханням. Я відчувала губами, як бився його пульс на шиї. Дивно, але навіть такі прості речі заводили мене. Я ледь висунула свій язик та провела ним по його шкірі, відчуваючи злегка солоний смак. Серце почало так сильно стукати під моєю долонею, наче Гордій пробіг крос, або ж довго тренувався десь у спортзалі. Але він був тут, зі мною. І це мої дотики змушували його тіло тремтіти, а серце нестримно битися. Коли я своїми губами знайшла його чутливу точку на шиї, він затамував подих. Тихий стогін вирвався з його вуст, а серце пропустило декілька ударів. Мені подобалося так лежати на ньому та вивчати те, як діють мої дотики на його тіло, які відчуття вони викликають.

— Тобі теж неспокійно поруч зі мною? — тихо спитала я йому на вухо.

— Це особливий зв’язок, — прохрипів він, а тоді уточнив: — Між нами особливий зв’язок, Поліно.

Я подивилася на нього, а потім знову сховала обличчя в його плече. Хотілося зізнатися йому та розповісти про свої відчуття, які він викликає у мені.

— Здається, що я закохалася в тебе, — сказала тихо. — І це дуже сильно лякає мене.

Гордій поклав свою руку на мою голову, проводячи нею по моєму волоссі. Він обережно поцілував мене в скроню, а я так міцно зажмурила очі, що моя голова ледь не вибухнула.

— Не бійся своїх почуттів до мене, — прошепотів він, змушуючи мене розслабитися на ньому. — Я обіцяю, що не зроблю тобі боляче. Спи!

І я повірила йому. Напруга раптово кудись зникла. Я відкинула всі думки зі своєї голови та нарешті заспокоїлася. Його запах приємно наповнював мої легені, а міцні обійми подарували особливе відчуття полегшення. Гордій ніжно водив своїми пальцями по моїй спині, доки я не заснула на його грудях.