Розділ 22

Зранку прокинулася від того, що хтось штурхав мене пальцем у плече. Я скривилася та повільно розплющила очі. Побачила перед собою занадто близько обличчя Гордія.

— Нарешті, — пробурмотів він. — Я маю збиратися, а ти лежиш на мені.

І справді я лежала на його грудях, закинувши одну ногу на хлопця. Навіть не помітила, як зробила це вночі.

— Я не винна, що ти такий зручний. Котра година?

— Сьома ранку.

— Тільки сьома? — здивувалася я і мало не застогнала від розчарування. Ну навіщо він так швидко розбудив мене? — Ще дуже рано, Гордію.

— Для тебе, може, рано, але мені треба вже йти, — сказав він та знову штовхнув мене в плече. — Валерій о восьмій має привезти новий автомобіль.

— Як цікаво, — тихо пробелькотіла я та знову поклала свою голову на його груди. — Може, полежиш ще трохи зі мною?

— Я й так вже годину лежу і чекаю, коли ти прокинешся. Не хотів будити тебе о шостій.

— І на тому дякую. Знаєш, а я люблю поспати. Тоді й настрій хороший на весь день.

— Чудово, Поліно! Я зараз піду геть, а ти можеш далі собі спати. Бажано на своєму ліжку.

Він поклав свої руки на мої плечі та легко підняв мене, щоб відсунути від себе. Я видихнула, закотила очі, а після цього сіла на ліжку.

— Ей, ну що з тобою? — ображено спитала я і штовхнула його своєю ногою. — Ти ж вчора був нормальний.

Хлопець сів на ліжку спиною до мене та трохи роздратовано потер свою шию. Я насупилася, бо справді не дуже розуміла, що з ним відбувається.

— А що ти очікувала? — спитав він, глянувши на мене через плече.

Я знизала плечима та підсунулася ближче до нього.

— Думала, що ти скажеш, що тобі сподобалося спати зі мною, — відповіла я, обійнявши його зі спини, — або ж захочеш залишитися, щоб ми разом провели цей день.

— Провести з тобою весь день? — Гордій глянув у мої очі, широко усміхнувшись. — Я не доживу навіть до вечора, бо ти вб’єш мене.

— Ну, якщо ти будеш нормальним, то я не вбиватиму тебе.

Я усміхнулася та поклала свою голову на його плече. Він уважно дивився на мене з таким теплом в очах, що мені стало напарочуд затишно біля нього. Хлопець поклав свою руку зверху на мою та почав легко погладжувати її великим пальцем. Серце чомусь стиснулося від цього милого жесту, і я ще ближче підсунулася до нього. Мені страшенно хотілося, щоб він поцілував мене. Я навіть готова була сама зробити це, адже його поцілунки вже стали для мене улюбленим пунктом у нашому договорі. І хоч там насправді нема такого пункту, я б залюбки додала його як обов’язковий.

— Мені справді треба йти, — прошепотів він.

— Тоді йди, — так само пошепки мовила я, хоча мені насправді не хотілося, щоб він ішов.

— Йду! — сказав Гордій, але чомусь продовжував сидіти, дивлячись на мене.

Він раптом нахилився ще ближче, і я заплющила очі в передчутті поцілунку. Якраз у той момент, коли наші губи майже з’єдналися, за вікном голосно засигналив автомобіль. Я налякано відскочила від Гордія, бо явно не очікувала такого. Хлопець піднявся і підійшов до вікна, дивлячись у бік воріт.

— Твоя сестра приїхала, — сказав він.

— Мабуть, вона твої подарунки привезла, — пробурмотіла я.

— Не вийде тобі поспати, Полінко.

— Я б і так уже не заснула після того, як ти майже поцілував мене.

— Майже, — тихо повторив Гордій, а тоді попрямував до гардеробної, де й зник.

Я роздратовано видихнула, бо страшенно злилася на Аріну. Ну треба ж було їй припертися в такий момент! Хоч би на п’ять хвилин пізніше. Автомобіль знову посигналив, і я попрямувала до своєї кімнати. Накинула зверху на нічну сорочку тоненький атласний халат і швидко побігла на вулицю. Одразу ж побачила Аріну, що стояла біля свого автомобіля з відкритими дверцятами з боку водія.

— Чому ти так рано приїхала? — спитала я, коли підійшла до неї. — Ти дуже невчасно, Аріно.

— Я тобі телефонувала десять разів, Поліно. Десять! — роздратовано сказала вона. — Я вже мовчу про те, що ти вчора втекла зі своїм чоловіком і залишила мене розбиратися з усім. Добре, що дідусь Гордія такий чудовий, що допоміг мені.

— Вибач, — тихо мовила я та відвела погляд. — Просто між мною та Гордієм з’явився особливий зв’язок.

— Він подобається тобі? — зацікавлено спитала вона, піднявши одну брову.

— Думаю, що це щось більше, аніж симпатія, — зізналася я.

— Оце так!

Аріна дивилася на мене своїми блакитними очима, що тепер були майже вдвічі більшими від здивування.

— А Гордій теж закоханий у тебе?

— Не знаю. Він не говорив мені цього, і я не впевнена, що взагалі скаже. Але я переконана, що подобаюся йому.

— Це так класно, Поліно.

Аріна усміхнулася мені та ледь не почала стрибати від радощів. Я не дуже розуміла такого її захоплення, але мені водночас була приємна реакція сестри.

Ми занесли подарунки Гордія в будинок. Коробок було досить багато, але усі вони були легкими. Після цього я попрямувала до кухні, щоб зробити собі каву та поснідати. Аріна пішла за мною. Вона сіла на стілець за столом навпроти мене. Я глянула за її спину та помітила Гордія, що прямував у наш бік. Я одразу ж вирівнялася на стільці, а руки самі потягнулися до голови, щоб поправити волосся. Він кивнув Аріні вітаючись, а тоді зупинився біля мене. Я мило усміхнулася йому та сперлася щокою на свою руку.

— Ми занесли твої подарунки у вітальню, — сказала я.

— О, дякую! — мовив хлопець.

— Ти тепер винен мені.

— Що саме? — спитав Гордій, нахилившись ближче до мене.

— Ем... — я задумалася. — Може, штори?

Він раптом поклав свою руку на мою талію, від чого по моєму тілу пробіглися мурахи. Я відчула його гаряче дихання на своїй щоці та ледь помітно здригнулася.

— Навіщо тобі штори, якщо ти тепер спатимеш у моїй кімнаті? — пошепки спитав він мені на вухо.

Я здивовано розтулила рота, бо не могла навіть слова вимовити. Він це серйозно зараз говорить? Я часто покліпала очима, щоб привести себе нарешті до тями.