Розділ 8

— Чому ви обоє в басейні? — спитав Антон, широко усміхаючись.

Гордій швидко виліз з басейну, спершись руками на край. Мені б так не вдалося, бо в мене не було такої сили в руках. Раптом Антон подав мені руку. Я міцно вчепилася за неї, і він допоміг мені вилізти з басейну. Хоч на вулиці тепло, моє мокре тіло почало тремтіти.

— Мило, — пробурмотів хлопець, розглядаючи мене. Його погляд зупинився на моїх кросівках. — Мені здається, що твій одяг не надто схожий на купальний. І чому на тобі кросівки?

— У мене було тренування, — пояснила я. — Стало дуже жарко, і я вирішила трохи остудитися. Гордій допоміг мені.

Я швидко зняла свої мокрі кросівки та скривилася, коли перевернула їх. З них просто-таки вилилася вода. Треба буде висушити взуття та одяг. Раптом хтось накинув на мої плечі рушник. Я здригнулася від несподіванки, а коли повернула голову, то помітила біля себе Гордія. Він уже встиг переодягнутися в сухі шорти. Хлопець байдуже підійшов до стільця на терасі та розслаблено сів на нього. Узагалі він поводився так, наче мене тут нема, і між нами не було того особливого моменту в басейні. Добре, що хоч не забув про мене та рушник мені приніс.

— Чому ти не прийшов на автодром? — спитав у Гордія Антон та сів на вільний стілець. — Я чекав на тебе дві години, а тоді вирішив приїхати сюди. Ти ще й на дзвінки не відповідав.

— Залишив телефон у своїй кімнаті, — відповів Гордій. — У мене сьогодні вихідний.

— Не зрозумів. У тебе нема вихідних. Особливо, коли на носі перший заїзд.

— Я вирішив взяти собі сьогодні вихідний. У чому проблема? — роздратовано буркнув Гордій та глянув на мене.

Я трохи розгубилася, бо їхня розмова, мабуть, не для моїх вух. Треба кудись зникнути, хоча моя цікавість була як маленьке чортеня, що нашіптувало мені на вухо бажання залишатися та послухати їхню розмову.

— Піду переодягнуся, — тихо пробурмотіла я та попрямувала в будинок.

Усе-таки вирішила обрати добру сторону. Їхня розмова мене точно не стосується, а переодягнутися в сухі речі не завадило б.

— Що з тобою відбувається? — почула я голос Антона. — Ти змінився останнім часом. Ходиш сам не свій. Це весілля так на тебе вплинуло?

— Ні, — просто відповів Гордій.

— Так, Діана погано вчинила з тобою, але тобі треба забути про це та відпустити її.

— До чого тут вона, Антоне? Я просто втомився і хочу трішки відпочити.

— А ще ти хочеш виграти в цьому чемпіонаті. Ти три роки мріяв про це, Гордію! Викинь нарешті те все лайно зі своєї голови й займися тим, що зараз для тебе найважливіше.

Я швидко попрямувала до себе в кімнату, бо з’явилося таке дивне відчуття, наче слухаю те, що мені не варто чути. Я витерла своє тіло рушником та переодягнулася в білий сарафан з принтом у дрібні фіолетові квіти. Моє волосся було повністю мокрим, тому я вирішила висушити його феном. Це зайняло значно більше часу, аніж я думала. На годиннику була вже майже дванадцята година, а я ще не снідала. Швидко спустилася на перший поверх та почала готувати сніданок. Антон і Гордій досі сиділи на терасі та розмовляли про щось.

Я вирішила зробити собі чай і приготувати сандвіч з авокадо. У голові з’явився сигнал, щоб приготувати ще й для Гордія, але я вирішила, що це вже буде занадто. Ми ж тільки помирилися, та й я не планую перетворюватися на домогосподарку.

— Чому ти ніколи не була на заїздах Гордія? — раптом за моєю спиною заговорив Антон.

Я здригнулася з переляку і різко подивилася на нього. Коли він устиг підійти? Я була так захоплена приготуванням, що навіть не помітила його. Хлопець сперся ліктями до стола, не відриваючи від мене свого погляду.

— Бо він не хоче, щоб я дивилася на його тренування, — відповіла я та знизала плечима.

— Це дивно, якщо врахувати, що вам треба частіше з’являтися разом на публіці.

— Можливо.

— Ти багато втрачаєш, — сказав Антон усміхнувшись.

— Справді? — спитала я та зацікавлено подивилася на нього. — А що там відбувається? Ну, ви тільки ганяєте по дорозі, чи як?

— Насправді я механік, — відповів хлопець. — Моє завдання перевіряти, щоб автомобіль був справним. Перегонами в нас займається Гордій. У мене з цим не дуже, якщо чесно. То що, прийдеш подивитися?

— Думаю, що Гордію це не сподобається.

— А я думаю, що навпаки, — Антон трохи ближче нахилився до мене через стіл.

— Не знаю. Мене це не дуже цікавить, — пробурмотіла я. — А де взагалі цей стадіон?

— О, то тобі таки цікаво.

На його обличчі з’явилася дивна посмішка, а я ж насупилася. Мабуть, він усе не так зрозумів з того моменту, коли побачив нас у басейні.

— Одразу за аеропортом є старий стадіон, — сказав Антон. — Там уже давно нічого не відбувається, але є траса, яка ідеально підходить для їзди, тому ми зробили з нього автодром для тренувань. Там ніколи нема людей, тож все безпечно.

— Про що говорите? — раптом нізвідки з’явився Гордій.

Я одразу ж відсторонилася від Антона, бо ми все-таки були надто близько одне до одного.

— Поліна тут хизувалася мені своєю модельною кар’єрою, — збрехав хлопець усміхнувшись. — Ти вже зібрався?

— Так, можемо їхати, — буркнув Гордій.

— А ви куди? — поцікавилася я.

— Це не твоя справа, Полінко! — сказало те нещастя, тобто мій чоловік.

— Не твоя справа, — я покривилася йому та закотила очі.

Вони нарешті пішли геть, а я ж повернулася до приготування свого сніданку. День пролетів дуже швидко. Я вирішила присвятити його своїм соціальним мережам, але це зайняло дуже багато часу. Викласти допис, зняти історії та відео — це не так уже й просто. До вечора Гордій так і не повернувся, а я все ще сиділа на кухні з тарілкою, повною вечері. Мені не хотілося їсти наодинці. Я думала, що ми можемо зробити наші стосунки хоча б дружніми. Ясна річ, що з нас не вийде нормального подружжя, бо ми ж прикидаємося, але друзями цілком могли б стати.

Я втомилася чекати, тому залишила вечерю на столі, а сама піднялася до себе в кімнату. Переодягнувшись у піжаму, лягла в ліжко. Я заплющила очі та майже заснула, коли почула шум на першому поверсі. Мабуть, Гордій повернувся. Я чула його кроки, коли він підіймався сходами, а тоді відчинилися двері навпроти. Після цього я міцно заснула.