Розділ 6

Гордій відчинив вхідні двері й потягнув мене на вулицю. Ми зупинилися на верхній сходинці, очікуючи, коли його дідусь вийде з машини. Я трохи здригнулася від холодного вітру. Рука Гордія все ще лежала на моїй талії, а я ніяк не могла розслабитися від цього дотику. Дивно, але мене б не мало це хвилювати зовсім. Просто гра й не більше.

Дверцята автомобіля відчинилися зі боку водія, і я помітила старшого чоловіка. Він був одягнений у чорний костюм та білу сорочку. Чоловік підійшов до задніх дверцят і швидко відчинив їх. Спершу я побачила тростину, а тоді звідти вийшов дідусь Гордія. Він був у красивому костюмі бордового кольору, з-під якого виднілася чорна сорочка. Його сиве волосся було ідеально зачесане назад. Чоловік випрямився та попрямував до нас усміхнувшись. Того разу він був без чорних окулярів, тому я могла одразу ж побачити його яскраві сірі очі.

— Здається, ти вдягнувся не за дрес-кодом, — пробурмотіла я та глянула на Гордія. — Біла футболка і чорні штани для такого вечора? Дуже необдумане рішення.

— Мій дідусь не з тих людей, які чіпляються до інших через одяг, — відповів хлопець. — Повір, йому байдуже, у що я одягнений. І сумніваюся, що ця твоя сукня теж його зацікавить. Хіба якщо ти раптом вирішиш зняти її.

Він підморгнув мені, а я просто закотила очі та непомітно вдарила його ліктем у бік.

— Це хіба що у твоїх снах, Гордюша!

— Доброго вечора вам, молодята! — заговорив Гордій-старший, коли зупинився біля нас.

— Ми дуже раді знову вас бачити, — швидко мовила я.

— Привіт, дідусю! — привітався Гордій.

Вони потиснули одне одному руки, а тоді чоловік потягнувся, щоб обійняти мене. Я легко напружилася, але одразу ж розслабилася, коли він відсторонився. Мабуть, у них так заведено. Гордій-старший раптом схопив мою руку та підніс її до своїх губ.

— Поліно, ти маєш прекрасний вигляд, — сказав він, поцілувавши мою долоню. Я ж мило засміялася. — Ця сукня тобі личить. Дивно, що мій внук не додумався вдягнути щось краще, щоб відповідати своїй дружині.

Я голосніше засміялася та відчула, що рука Гордія сильніше стиснула мою талію.

— Поліна теж дуже здивувала мене, коли одягнулася так, — заговорив він до свого дідуся. — Може, пройдемо вже в будинок?

Чоловік кивнув, мило усміхнувшись, а тоді попрямував до будинку. Ми ж з Гордієм йшли позаду нього.

— І сукню не доведеться знімати, — тихо сказала я, стримуючи усмішку. — Твій дідусь, безперечно, знає краще, як спілкуватися з жінками. Тобі треба в нього повчитися.

— Повчитися, як одружуватися три рази? — спитав Гордій, а я здивовано подивилася на нього. — Так, у мого дідуся було три дружини.

— Три дружини! Ти це серйозно? Та він справжнісінький бабій!

— Ні. Просто трохи влюбливий.

— Це не просто влюбливий, — фиркнула я.

— Що ви там стільки перешіптуєтеся? — раптом спитав дідусь. — Я, може, старий, але ще поки не глухий.

— Вибач, дідусю. Поліна дуже хвилюється, чи тобі сподобається вечеря, а я намагаюся заспокоїти її.

Гордій-старший зупинився біля столу, а тоді сів на головне місце. Він сперся руками на свою тростину, розглядаючи стіл, де було багато різних страв.

— Хто готував? — зацікавлено спитав чоловік, глянувши на нас.

— Ми! — радісно відповіла я. — Гордій просто неймовірно готує. Він навіть не хотів підпускати мене до кухні, але я все ж переконала його та допомогла.

— Так, я не дуже люблю, коли хтось заважає на кухні, — тихо сказав хлопець, — але з Поліною мені подобається готувати.

Він відсунув стілець, допомагаючи мені сісти, а після цього поцілував мене в щоку. Гордій сів поруч так, що його нога майже торкалася моєї. Умить стало надто жарко. Я потягнулася до келиха з вином і швидко зробила невеликий ковток алкоголю. Мені варто трохи заспокоїтися. Я навіть не розуміла, чому так різко почала хвилюватися. Раптом відчула, що його нога таки торкнулася моєї. Від цього тепла стало важко дихати. Я злилася на себе, бо чомусь просто не могла контролювати свої відчуття.

Ми їли в суцільній тиші. Я з’їла трохи печеної картоплі, риби, а також салату. Гордій же майже нічого не їв, а його дідусь не соромився та куштував усе, що потрапляло йому під руку.

— Ви добре постаралися з вечерею, — сказав він і глянув на нас. — Усе дуже смачно. Найбільше мені сподобалася риба. Дуже ніжний смак, а ще спецій якраз в міру. Як у найкращих ресторанах світу.

— Це Поліна готувала, — мовив Гордій, глянувши на мене.

— Ну що ти, любий? — я усміхнулася. — Ми обоє доклали зусиль, щоб усе вийшло смачно.

— А чим ти займаєшся, Поліно? — поцікавився дідусь.

— Я модель. Співпрацюю з деякими брендами, тому мене часто запрошують на фотосесії та подіуми.

Частково це була правда. У мене справді є договори з двома досить популярними брендами одягу та косметики, але на фотосесії мене не так уже й часто запрошували. Я могла б себе назвати досить успішною моделлю, але не настільки відомою, як би мені цього хотілося.

— А де твої батьки? — спитав Гордій-старший, дивлячись на мене. — Помітив, що твоїх родичів зовсім не було на весіллі.

— Ем... Моя мама зараз, мабуть, десь у Південній Америці, — відповіла я та знизала плечима. — Останній раз вона була в Бразилії, а говорила я з нею ще місяць тому. Вона має іншого чоловіка, і вони подорожують разом по всьому світу.

— То твої батьки розлучені?

— Так, але мама вдруге не виходила заміж. Вона просто живе з тим чоловіком. Я не бачила її уже декілька років.

— І твоя мама не захотіла приїхати на весілля своєї доньки? — поцікавився дідусь, не відриваючи від мене свого погляду.

— Вона вважає, що всі шлюби тягнуть за собою розлучення, тому краще жити без цієї формальності, — відповіла я і подивилася на Гордія. — Думаю, що це не в нашому випадку. Розлучення, маю на увазі.

— Звідки в тебе такі думки, сонце? — спитав він і міцно взяв мене за руку. — Звісно, ми не розлучимося. Наше кохання сильніше цього.