Розділ 16. Щаслива родина і повсякденний хаос

Минуло кілька місяців. Міла вже звикла до свого нового життя — і до свого тіла, і до ролі матері. Малюк спав у колисці поруч, Радим постійно тримав його на руках, а Міла відчувала, що серце розривається від щастя… і сміху одночасно.

— Ти що знову заліз у колиску і ляскаєш його по попі?! — сміялася вона, коли Радим лагідно виховував малюка.

— Він сміється! — захищався Радим.

— Так, але що якщо він виросте таким самим бешкетником, як його мама?!

Міла крутнула головою і посміхнулася. «Ну що ж… життя однозначно цікавіше, ніж будь-які розкопки чи романтичні пригоди минулого…»

Ждан час від часу навідувався, але вже без намірів «відбити» Мілу:

— Ви виглядаєте щасливою парою. І малюк… неймовірний.

Міла ледь не зареготала:

— Дякую… ха-ха… але він ще не вирішив, кого любити більше — мене чи Радима!

Повсякденне життя не давало нудьгувати. Від підгузків до приготування їжі, від жартів Радима до порад бабусь-знахарок — все перетворювалося на маленькі пригоди.

Одного вечора, коли малюк нарешті заснув, Міла сіла поруч з Радимом і тихо промовила:

— Знаєш… я ніколи не думала, що стану такою щасливою. У моєму житті було стільки пригод, несподіванок, романтики… Але тепер — це найцікавіше, що я бачила.

Радим обійняв її за плечі:

— І найреальніше. Бо тепер ти не тільки створила нове життя, а й ми разом його ростимо.

Міла тихо реготнула:

— Так, разом із хаосом, гормонами і смішними порадами всіх місцевих жінок. Але знаєш що? Мені подобається.

І вони сиділи так довго, дивлячись на зоряне небо, відчуваючи, що справжні пригоди — це не розкопки в минулому, а щоденне життя тут і зараз, з коханням, сміхом і маленьким дивом на руках.

«Так… тепер я точно знаю: життя може бути неймовірним навіть у чужому тілі. І я б пройшла через все це ще раз», — подумала Міла, тихо посміхаючись.