Розділ 15. Великий день: пологи і хаос

Все почалося рано вранці. Віктор прокинувся від болю, який розлився по всьому тілу.

— Оооох… — пробурмотів він, стиснувши живіт. — Ну все… це сталося…

Радим миттю прибіг, схопив його за руку:

— Міло! Все буде добре. Я тут.

— Я знаю… — важко видихнув Віктор. — Але чому все болить одночасно?!

Ждан теж прибіг, але трохи осторонь, спостерігаючи:

— Я можу чимось допомогти?

— Тримайся подалі! — гаркнув Радим.

Віктор вже ледве тримався на ногах, коли бабуся-знахарка підсунула йому глиняну миску з настоєм трав.

— Пий. Це допоможе.

Він ковтнув, і, ледь втримавши рівновагу, присів на лавку. Болі ставали дедалі сильніші, а Радим невпинно підбадьорював його:

— Ти сильний! Ти це витримаєш!

І тут почався хаос: крики, вереск, волога від поту і сльози радості, хтось випадково перекинув відро з водою, Ждан ледь не впав у нього, а Віктор відчував себе водночас і ледь живим, і неймовірно щасливим.

— Оооох… — кричав він, — це… це… маленьке чудо!

І справді, через кілька хвилин народився малюк. Він голосно заплакав, і всі навколо розреготалися від радості. Радим обійняв Віктора, тримаючи його за плечі, і тихо прошепотів:

— Тепер ми — сім’я.

Ждан стояв осторонь, сумний, але зрозумів: боротьба закінчена.

— Він твій, — сказав він Вікторові тихо. — І я не стану між вами.

Віктор, ще не відійшовши від шоку, ледь шепнув:

— Ну що ж… археолог Віктор Коваль пережив найскладніший розкоп свого життя.

І всі реготали, бо, попри біль, втому і хаос, він таки зміг усміхнутися. Радість, кохання і трохи абсурду — усе змішалося в одну справжню комедійну казку.