Розділ 13. Майбутня матір Вітя-Міла

Новина про «майбутню матір» миттю перетворила життя Віктора на суцільний цирк.

Куди б він не пішов, скрізь його зустрічали співчутливими поглядами, усмішками й вигуками:

— Тихіше, не хвилюйте Мілу!

— Ось тобі молочко, воно корисне!

— Ходи, сідай, не напружуйся, ти ж тепер двоє!

«Я тепер двоє… чудове формулювання. Було би смішно, якби не так страшно» — зітхав він про себе.

Жінки постійно торкалися його живота. Віктор відскакував, червонів і бурмотів:

— Та не треба, ну… я сам знаю, що в мене є… е-е… це…

Але всі тільки сміялися:

— Яка сором’язлива! Ох, справжня мати.

Найгірше було з їжею. Йому приносили миски із запашними стравами, змушували їсти подвійні порції.

— Ти мусиш годувати дитя! — нагадували йому.

«Яке годувати, я вчора хотів пива й піци, а сьогодні — каша з корінням і ще каша з кашею…»

Радим стежив за ним пильніше, ніж за власним списом. Варто було Віктору лише підняти відро чи нахилитися, як хлопець кидався йому на допомогу.

— Обережно! — кричав Радим. — Тобі не можна!

— Мені можна все! — гаркнув Віктор, але, ковзнувши на камінчику, таки впав би, якби Радим його не підхопив.

«От халепа. Тепер я навіть виглядаю, як безпорадна принцеса з казки. Де мої мужні археологічні кросівки?»

А тут ще Ждан не збирався здаватися. Він почав навідуватися під різними приводами: то приніс кошик ягід, то подарував ніжку кабана. І завжди з тією самою усмішкою:

— Це для тебе, Міло. Бо ти заслуговуєш на справжнього чоловіка.

Радим у такі моменти хмурнів так, що грім здавався лагідним бурмотінням. Одного разу він гримнув:

— Йди з цим своїм кабаном до себе в селище!

— А якщо вона сама вибере мене? — зухвало відповів Ждан.

Віктор закотив очі.

«О Господи. Я хотів просто практику з археології. Чому я тепер приз у місцевому реаліті-шоу “Хто стане татом?”»

І як на зло, саме в цей час він почав відчувати дивні зміни у тілі. Боліла спина, настрій кидався від «хочу обійняти весь світ» до «вбийте всіх негайно». А ще… солоні огірки. Він ненавидів огірки. Але тепер прокидався вночі й мріяв про них, як про манну небесну.

— Це почалося, — загадково сказала одна з жінок. — Справжнє материнство.

«Справжнє материнство… Та я навіть курсову не встиг написати, яке ще материнство?!»