Розділ 8. Нові клопоти

Після тієї ночі життя Віктора-Міли змінилося. Тепер кожного разу, коли Радим проходив повз, серце починало битися швидше, а щоки зрадницьки палали.

«Так, Вітя, спокійно. Це просто тіло реагує, а не ти. Це гормони. Це… хімія! Так, хімія. Ти вчений, ти археолог, ти мислиш раціонально. Ага, раціонально! То чому ж ти зараз мрієш, як він тебе знову обійме?..»

Але справжній жах почався тоді, коли Міла (тобто він) помітив, що Радим користується популярністю серед місцевих дівчат. Біля криниці одна плела йому стрічку у волосся, інша приносила свіжий хліб, третя сміялася з кожного його слова.

І найстрашніше — він відчув щось схоже на ревнощі.

— Та ти що, з глузду з’їхав, Вітя?! — прошепотів він сам до себе, спостерігаючи, як Радим нахиляється до якоїсь чорнявої красуні. — Ти ж мужик! Ну, був… Але все одно! Ти ж не можеш ревнувати іншого мужика до… до… дівчини, якою сам і є!

Від нервів він так грюкнув відром об криницю, що всі обернулися.

— Ти в порядку, Міло? — підозріло запитала одна з дівчат.

— Та… так! Просто відро… воно… важке! — викрутився Вітя, але вигляд у нього був такий, ніби він хоче кинути тим відром у голову конкурентці.

Далі — ще веселіше. Інші дівчата почали шепотітися за його спиною:

— Бачила, яка вона тепер? Наче зовсім змінилася.

— Авжеж. Очі світяться, як тільки Радим поруч.

— Та це ж кохання!

Віктор почервонів так, що міг би замінити багаття. «Кохання?! Та яке кохання?! Я просто… я… наукове дослідження проводжу, от! Польові умови, занурення в культурний контекст. Ага. Тільки чому ж тоді я хочу вирвати тій чорнявці волосся разом із стрічкою?!»

Увечері він зустрів Радима біля річки. Той підморгнув:

— Міло, сьогодні ти була такою милою, коли з відром боролася.

— Та… я завжди мила, — вирвалося у Віктора, і тільки тоді він зрозумів, який дурниці сказав.

Радим розсміявся і несподівано поцілував його у щоку.

— І ревнива теж.

«Все. Кінець. Вітя, ти пропав. Ти перетворюєшся на класичну героїню романтичної комедії. Ще трохи — і почнеш вишивати серветки з його ініціалами…»