Розділ 6. Небезпечна близькість

Свято літнього сонцестояння в селищі виявилося гучним: багаття, танці, пісні, медовуха лилася рікою. Віктор, якого всі вперто називали Мілою, сидів у вінку з польових квітів і намагався не виглядати так, ніби йому хочеться втекти до найближчого бару в ХХІ столітті.

— Іди танцюй, Міло! — підштовхнула його одна з дівчат.

— Та я… я не вмію, — пробурмотів він.

— От і навчишся!

І перш ніж Віктор встиг протестувати, його вже вивели до багаття. Хлопці й дівчата водили хороводи, а музика ставала все швидшою. Віктор спробував «зробити па» так, як у клубі, але отримав підозрілий погляд від старійшини, тож довелося підлаштовуватися під місцеві танці.

І тут до нього підійшов Радим.

— Дозволиш? — усміхнувся він і простягнув руку.

«О ні. Тільки не це. Тільки не танець удвох. Бо якщо він мене пригорне, я… я зламаюсь як чоловік і прокачусь як дівчина!»

Та відмовити він не встиг. Радим підхопив його в обійми, і вони закружляли біля вогню. Віктор відчув теплі, сильні руки на своїй талії й раптом зрозумів, що серце шалено калатає.

— Ти легка, мов пір’їна, — прошепотів Радим.

— Та це… просто я ще не вечеряла, — швидко віджартувався Вітя, але голос зрадницьки задрижав.

Коли музика стихла, вони зупинилися впритул одне до одного. Радим нахилився ближче. Віктор відчув його подих і…

«СТОП! Якщо він мене зараз поцілує, то я офіційно здаю свій диплом мужика! Ні, треба щось робити!»

Він різко відступив — і зачепив спідницею горщик з медовухою. Той упав, розлившись прямо під їхні ноги. Усі засміялися, а Вітя, червоний як рак, пробурмотів:

— Ну… тепер я точно липка, як мед.

Радим теж засміявся, але замість злитися, просто обійняв його за плечі й тихо сказав:

— І все одно ти чарівна.

А Віктор у голові волав: «Ні, Вітя, тримайся! Ти мужик! Ти археолог! Ти ловелас! Ти не повинна хотіти, щоб він ще раз так тебе обійняв… чи повинна?»