Розділ 5. Серце проти логіки

Віктор сидів на лавці біля хатини й нервово крутив у руках глиняний кухлик. Радим знову кудись пішов — певно, тренуватися з мечем чи рубати дрова. «І чого він такий ідеальний, га? Наче персонаж із реклами шампуню для мужиків. Чорт забирай… СТОП, Вітя! Що ти думаєш?!»

Він тряс головою, намагаючись відігнати думки.

— Я мужик! Я археолог! Я ловелас! Я… я не повинна мріяти про чужі плечі! — пробурмотів він уголос.

— Що ти там бурмочеш, Міло? — озвалася сусідка.

— Е-е… заклинання від комарів, — швидко викрутився він.

Але від комарів це не допомагало. Особливо від одного, високого й харизматичного «комара», що постійно крутився поруч.

Увечері, коли вони з дівчатами йшли по воду, Радим раптом з’явився й узяв у Віктора відра.

— Тобі важко, дай я допоможу.

— Та ну… я сама… — почав було Вітя, але Радим легко підняв відра, наче пір’їнки.

«От халепа. Чоловіки! Вони завжди знають, як правильно… І чому я раптом це думаю? Я ж завжди сам казав: «Дівчата, дай я допоможу, щоб показати м’язи». Тепер зі мною роблять те саме. О боже, це ж повний кармічний розрахунок!»

Коли вони йшли назад, Радим глянув на нього своїми темними очима.

— Знаєш, ти не така, як усі. У тобі є щось… інше.

— Ага, наприклад, душа мужика в орендованому тілі! — хотів було сказати Віктор, але замість того випалив:

— Та ну, просто… я трохи дивна.

— І це мені подобається, — відповів Радим, і його усмішка змусила серце Віктора зробити сальто.

«Так. Спокійно. Це просто хімія. Біологія. Гормони. Я не закохався, я просто тимчасово… тимчасова жертва гормональної атаки. Так, саме так. Чорт, але він же красивий…»

Тієї ночі Віктор довго крутився, бурмочучи:

— Я ловелас. Я мужик. Я ж ніколи не вірив у справжні почуття. То чого зараз у мене метелики в животі? І чому ці метелики нагадують мені… Радима?