Розділ 9

Уранці я прокинулася у своїй кімнаті, закутана ковдрою та теплим пледом. У голові сплили спогади вчорашнього вечора. Кирило знайшов мене, ми повернулися додому, поговорили, а після цього я заснула в його обіймах. Усмішка з'явилася на моєму обличчі, але вона одразу ж впала, коли розчарування вдарило мені в голову. Він приніс мене сюди та не залишився зі мною. Я навіть не знаю, скільки часу лежала в його обіймах у вітальні. Можливо, він одразу ж відніс мене сюди, як тільки я заснула? Я повернула голову вбік, дивлячись на простирадло. Воно не було зім'яте. Отже, я спала одна. Чомусь від цього стало так неприємно. Я міцно стиснула губи в пряму лінію та піднялася з ліжка. На мені був той одяг, що я вдягнула вчора після приймання ванни. Я тихо вийшла зі своєї спальні й заховалася у ванній кімнаті. Почистила губи, вмила обличчя та уважно подивилася на себе у дзеркало. Моє світле волосся якимись сухими пасмами спадало вниз. Воно в мене не було густим та довгим, всього лише трохи нижче плечей, але я завжди гарно вкладала його, додаючи об'єму або ж заплітала високий хвіст. Зараз воно було схожим на сіно. Мої світло-зелені очі чомусь виглядали майже блакитними. Мабуть, це через почервонілі білки. Про стан своєї шкіри та губ не хотілося навіть думати. Вони були такими сухими та в маленьких тріщинах від морозу. Я приклала пальці до губ, відчуваючи, як вони пульсували від легкого болю. Деякі тріщини були аж до крові. Я ніколи ще не виглядала настільки жахливо, як у цей момент. І саме такою страшною зараз бачить мене Кирило. Не те щоб мене це сильно хвилювало, але... Чорт! Мене це дійсно тривожило, бо я звикла виглядати бездоганно. Я нанесла крем на своє обличчя та декілька разів провела бальзамом по губах. І врешті-решт я зробила те, чого не робила уже декілька днів — нанесла на вії туш. Своє волосся я зібрала у високий хвіст. Здається, так тепер уже трішки краще.

Прямуючи до кухні, я встигла зауважити, що в будинку було тепло. У каміні палав вогонь. Мабуть, Кирило всю ніч слідкував за цим. Це чомусь змусило мене усміхнутися. Приємно усвідомлювати, що він так дбає про мене.

— Доброго ранку! — привіталася я, коли побачила його широку спину біля плити.

— Привіт, Софіє. Як спалося?

Я бачила, що чоловік залив окропом щось у чашці. А ще я помітила сковорідку на плиті та щось схоже на панкейки поруч. Кирило уважно глянув на мене, очікуючи моєї відповіді. Його щетина стала густішою, а чорне волосся перебувало в неохайному безладі. Я вперше бачила його у такому звичайному вигляді. Мій погляд пройшовся його тілом. На ньому були чорні спортивні штани та такого самого кольору кофта. Не було того дорогого костюма, білосніжної ідеально випрасованої сорочки з дорогоцінними запонками. Він виглядав так, як чоловік, що вирішив приготувати сніданок для своєї дружини. Я насупилася та швидко похитала головою, ігноруючи ці дурниці. Кирило підняв одну брову, очікуючи моєї відповіді. Скільки я так стовбичила, витріщаючись на нього? Я напружила мозок, намагаються пригадати, що саме він запитував. Засоромлено опустила голову, відчуваючи, як сильно палали мої щоки.

— Ем-м-м... Добре, — відповіла я.

Це була стандартна відповідь на запитання типу: "як справи?" та "як почуваєшся". Здається, він щось таке питав. 

— Ти вчора дуже швидко заснула, тож я відніс тебе на ліжко, — почав пояснювати Кирило.

— Я так і зрозуміла.

— Приготував сніданок поки ти спала і... — Кирило зам'явся. — Я зробив для тебе щось схоже на гарячий шоколад.

— Гарячий шоколад? — здивувалася я.

— Знайшов тут какао.

Чоловік відвів погляд, а я завмерла на місці, дивлячись на нього. Якщо до цього Кирило дивував мене своєю турботою, то в цей момент взагалі приголомшив! Він не лише приготував для мене сніданок, але і гарячий шоколад. Невже він запам'ятав, як я казала, що люблю його?

— Ну, то як? Будеш снідати?

— Так, звісно.

Я стримала свою задоволену усмішку та сіла на стілець, поклавши руку на свою шию. Кирило поставив переді мною горня з гарячим напоєм і тарілку з панкейками. Також він дістав банку з варенням і мед. Я зачерпнула ложкою малинового джему та полила ними млинці.

— А де ви знайшли продукти для панкейків? — вражено спитала я, глянувши на боса великими очима.

— Ось! Тут знайшлася суміш. — Кирило показав мені коробку.

— Таке враження, що у цьому будинку знайдеться все.

Чоловік проігнорував моє зауваження та сів на вільний стілець навпроти мене. Ми мовчки снідали, але інколи я кидала на нього зацікавлені погляди. Та коли Кирило ловив мій погляд, я одразу ж опускала голову вниз.

— Ти зібрала волосся, — раптом сказав він.

— Оооо... — Я провела рукою по своєму хвості. — Моє волосся в жахливому стані.

— Мені подобається, коли ти розпускаєш його.

— Справді? Ви... Ви не казали мені цього раніше.

— Я багато чого не казав тобі, — пробурмотів Кирило. — І очі в тебе надзвичайно красиві.

— Ох, д-д-дякую, — прошепотіла я, усміхнувшись. — Ви засоромили мене, Кириле Геннадійовичу.

— Ми знову повернулися до офіційного звертання? — спитав він, глянувши на мене. — Я почуваюся старим, коли ти мені «викаєш».

— Ну, вам вже тридцять два, — зауважила я, намагаючись придушити сміх всередині. — Майже пенсіонер.

— Майже, — хмикнув Кирило. — Кажеш, застарий для тебе?

Я трохи зніяковіла від такого запитання. Звісно, я не вважала його старим. Мені весь час здавалося, що наша різниця у віці — ідеальна.

— Я ніколи не думала про вас у цьому плані, — пробурмотіла я.

— Не вмієш ти брехати, Софіє. Червонієш одразу.

— А ви хочете, щоб я зізналася вам у тому, що думаю про вас та інколи фантазую вночі?

Мої щоки ще більше почервоніли, але я опанувала себе. Чомусь хотілося трохи подражнити Кирила, якщо він вже почав це. Його погляд став темнішим. Він уважно дивився в мої очі, а його дихання, здається, стало важчим. Я сперлася щокою на свою руку, нахилившись ближче до нього. Він прочистив горло, а тоді тихо спитав:

— І про що ти фантазуєш?

— Про різне, — відповіла я.

— Наприклад?

— Наприклад... — Я глянула у стелю, вдаючи, що задумалася. — Розповім вам про це за вечерею.

— За вечерею? — перепитав він, примруживши очі.

— Так. Але у мене є одна умова.

Я схилила голову вбік, спостерігаючи за Кирилом. Він нахилився ближче до мене, явно зацікавлений у тому, що я скажу далі.

— І яка це умова?

— Я хочу все тут підготувати, і мені потрібно, щоб ви не заходили сюди до вечора.

— Он як? — Кирило здивовано підняв обидві брови. — Гаразд. Думаю, що це не буде проблемою.

— Чудово! — скрикнула я, усміхнувшись. — Дякую за сніданок. Вечеря сьогодні на мені.

Я підвелася зі стільця та побігла до своєї кімнати. Мені хотілося віддячити Кирилу за його турботу та за те, що він врятував мене вчора. Я вирішила підготувати для нас спільну вечерю. Не думала робити її надто романтичною, але коли я побачила у своїй валізі ту зелену шовкову сукню, то остаточно вирішила, що вдягну її сьогодні.

Кирило послухав мене та не заходив до кухні. Я тим часом готувала вечерю й прикрашала стіл. Пощастило знайти тут білу скатертину та свічки. Цей будиночок був схожий на рукавичку з сюрпризами. Тут можна було знайти усе, враховуючи пляшку дорогого віскі, яку я побачила в одній із шухляд. Все так чудесно складалося. З харчами було більше проблем, але я знайшла серед круп булгур, а також запримітила банку маринованих грибів. Після того, як вечеря була готова, я поспішила до себе в кімнату, щоб підготуватися. Швидко вдягнула новенький комплект білизни, який прихопила для чогось з собою. Це було тонке бежеве мереживо з вишитими квіточками зеленого кольору — ідеально до моєї сукні. Я провела руками по приємній шовковій тканині. Сукня чудово підійшла мені по фігурі, підкреслюючи вузьку талію. Я зробила легкий макіяж, а своє волосся залишила розпущеним. Похапцем провела пальцями по світлих пасмах, усміхнувшись. Мені було приємно, коли Кирило сказав, що йому подобається, коли моє волосся не зібране. А ще він сказав, що у мене гарні очі. Я засміялася, дивлячись на себе у дзеркало. Потім я все ж взяла себе в руки. Поводжуся наче підліток. Я взула туфлі на підборах, які взяла для зустрічі з замовниками. Сьогодні, здається, ідеальний вечір для них. Намилувавшись своїм зовнішнім виглядом, я попрямувала на кухню, щоб все розкласти.

— Кириле Геннадійовичу! — голосно гукнула я. — Уже все готово!

Я вимкнула світло та сперлася руками до столу. Почала сильно хвилюватися. А якщо він сприйме це за романтичну вечерю? Мій погляд зупинився на великих білих свічках. Можливо, це було занадто?

— Вау... — почула поруч його глибокий голос.

Я повернула голову в сторону Кирила. Він повільно оглянув мене з ніг до голови декілька разів. Аж. Декілька. Разів. Бос ніколи не дивився на мене так відкрито.

— Причепурилася трохи, — прошепотіла я та швидко провела руками по своїй сукні.

Здається, Кирило нарешті отямився. Він відвів погляд та дивно посміхнувся мені.

— Виглядаєш чарівно, — сказав чоловік.

— Дякую. Не повірите, але я знайшла тут віскі. Якби знала раніше про нього, то використала б як спосіб зігрітися в цій холодній місцині.

Ми сіли за стіл, але того разу стілець Кирила стояв збоку від мене, а не навпроти. Мені відкривався чудовий вигляд на його красивий профіль. Я не стрималася та легко усміхнулася, дивлячись на нього.

— Мені личило б вдягнути костюм, — сказав Кирило, глянувши на мене.

Він сперся ліктями на стіл. Таким чином ми сиділи ще ближче одне до одного. Я відчула, як його коліна вперлися в мої ноги. Цей необережний дотик змусив моє серце затріпотіти. В животі з'явилося приємне тепло, що підіймалося кудись до самісінького серця. Невже ті паскудники-метелики знову ожили?

— А ще вам не завадило б поголитися, — додала я. — Хоча мені насправді дуже подобається, коли ви такий...

— Який? — нетерпляче спитав Кирило.

— Звичайний, повсякденний і комфортний, мабуть.

— Таке враження наче ти щойно описала диван.

Я голосно засміялася від його слів. Можливо, комусь би цей жарт не видався кумедним, але я реготала так, що у мене аж сльози виступили на очі. Кирило не сміявся разом зі мною, але я помітила на його вустах легку усмішку. Він не зводив з мене погляду весь цей час. Коли я нарешті заспокоїлася, то глибоко вдихнула.

— Як диван, — погодилася я. — Думаю, що на вас було б зручно полежати.

Я не одразу зрозуміла, що сказала. Відчула, як помітно зашарілася. Кирило, на щастя, не звернув уваги на ту дурницю, що вилетіла з мого рота. Інколи мені варто фільтрувати свої розмови. Я потягнулася до склянки та зробила великий ковток віскі. Потім ще один. І ще...

Ми мовчки вечеряли, а ця романтична атмосфера в один момент стала занадто незручною.

— То ти розкажеш мені про свої фантазії? — раптом спитав Кирило, глянувши на мене.

— Думаю, що для цього треба трохи більше випити, — пробурмотіла я та знову надпила віскі. — Розкажіть мені щось про себе.

— Про свої фантазії? — уточнив він.

Я прикусила нижню губу та відвела погляд. Чи було в його фантазіях місце про мене?

— Ти часто це робиш, Софіє.

— Що? — розгублено спитала.

— З'являєшся у моїх фантазіях, — прошепотів Кирило.

Моє серце, здається, перестало битися. Я затамувала подих, спостерігаючи за цим чоловіком. У мене було так багато запитань до нього, але всі вони миттю розвіялися. В голові паморочилося від випитого алкоголю. Я не помітила, як підсунулася ще ближче до Кирила. Його погляд з моїх очей перемістився до губ. Миттю стало надто жарко. Я несвідомо провела язиком по своїх губах, забираючи надмірну сухість. Хоча мені насправді хотілося, щоб це зробили його вуста в палкому поцілунку. Я потягнулася до нього та заплющила очі. Наші губи були в міліметрах одне від одного. Він міг з легкістю поцілувати мене, але чомусь не робив цього. Я втомилася чекати, тож розплющила очі. Твердий погляд Кирила був зосереджений на мені.

— Ти багато випила, — тихо сказав він напруженим голосом. Здавалося, наче Кирило намагався втримати контроль над собою. — Тобі треба в ліжко. Добраніч, Софіє.

І з цими словами він підвівся та попрямував до коридору. Грюкнули двері до ванної кімнати, а після цього почувся шум душу. Я часто покліпала, стримуючи сльози. Стало неприємно від того, що Кирило в черговий раз відштовхнув мене. Я налила собі повний стакан віскі та осушила його надто швидко. Стало жарко, а ще з'явилося величезне бажання танцювати. Я так давно не була в клубі.

Сміх вирвався з моїх вуст. Я взяла свій телефон та голосно ввімкнула музику. Поклала його на стіл, а сама піднялася на стілець, тримаючи в руках нову порцію алкоголю. Я заплющила очі та почала рухати стегнами в такт музиці, уявляючи себе десь на танцювальному майданчику. Я відкинула голову назад та провела рукою по своїй шиї, повільно опускаючи її нижче. Дихати стало важче. Я уявляла, що це зовсім інші руки торкаються мене. Щось схоже на стогін вирвалося з моїх вуст, коли я провела рукою по своїх грудях.

— Софіє... — почула хриплий голос Кирила. Він прочистив горло та додав голосніше: — Злазь звідти, бо ще впадеш на цих підборах.

Я розплющила очі, зустрічаючись з темним поглядом Кирила.

— О, бос прийшов! — Я захихикала. — І довго ви спостерігаєте за мною. Даремно зупинили. Багато втратили, Кириле Геннадійовичу.

Він видихнув та підійшов до мене. Чоловік вимкнув музику на моєму телефоні. Я розчаровано зарюмсала. Ну, тільки ж увійшла в кураж! Кирило забрав стакан з моєї руки та поставив його на стіл. Я потягнулася долонею за алкоголем, і в цей момент стілець похитнувся. Я скрикнула, коли мало не впала. Міцні чоловічі руки схопили мене за талію. Я інстинктивно обійняла ногами його пояс, дивлячись в очі Кирилу. Закинувши руки на шию чоловіка, я нахилилася до нього.

— Ти завадив мені, — пробурмотіла я. — Я тільки почала розважатися.

— Ти не в клубі, Софіє.

— Якби я була в клубі, то моє тіло гладили б не мої руки. І ця ніч закінчилася б тим, що... що... — Я глибоко вдихнула, бо від погляду Кирила жар походив усім моїм тілом. — Я б пристрасно кохалася з якимсь красивим чоловіком, а не лежала б у своєму ліжку, зігріваючи холодні простирадла своєю самотністю. Тому...

Я зістрибнула з Кирила. Він, мабуть, не очікував такої швидкої зміни моїх емоцій. Я втекла від нього та побігла коридором, на ходу знімаючи туфлі. Дихання було надто важким, але водночас мені стало весело. Я увірвалася до спальні боса та з очікуванням подивилася на двері. Почула його кроки. Він втомлено видихнув, коли побачив мене у своїй кімнаті.

— Софіє... — почав чоловік. — Іди до себе спати. Ти сильно п'яна.

Я похитала головою, заперечуючи. Кинула свої туфлі на підлогу, а мої руки потягнулися до застібки на сукні.

— Сьогодні я ночую у вас, Кириле Геннадійовичу!

Я наліпила на обличчя свою найкращу усмішку. Слідом за туфлями на підлогу впала моя сукня.