Розділ 8

Здавалося, у мене вже не було сліз, але вони продовжували стікати по моєму обличчі. Я не відчувала своїх ніг, а руками сильно прикрила вуха, коли зрозуміла, що більше не можу слухати виття вовків. Моє обличчя пекло, а губи були такими сухими, що я облизувала їх щохвилини. Мабуть, вони добряче потріскали, бо на язику залишався металічний присмак крові. Я заплющила очі від втоми, хоча наказувала собі не робити цього. Мені треба бути при свідомості, щоб втекти, якщо раптом з'явиться небезпека. Втекти? Я засміялася від своїх думок. Ноги закам'яніли настільки, що я навіть не могла підвестися. Притиснувши руку до стовбура намагалася зробити це, але моя рука з'їхала вниз по гострій корі, що подряпала мою шкіру. Я схлипнула, відчуваючи біль в руці. З носа текло, сльози стікали по щоках, а моє тіло тремтіло. На вулиці було так темно та лячно. Навіть яскраве місячне світло не заспокоїло мене. Я боялася... Так сильно боялася, що на мене нападе якийсь хижак, а ще я могла замерзнути тут до ранку. Мої пальці! А якщо я відморожу їх? Я швидко потерла руки та почала хукати на них своїм диханням, але проблема була в тому, що я настільки змерзла, що моє дихання уже не здавалося мені гарячим. Потрібно повернутися в будинок, але як мені вибратися звідси? Я не пам'ятаю, з якої сторони прийшла! З такими незрозумілими думками та вовчим виттям я просиділа дуже довго. Аж раптом помітила якийсь блакитний промінь світла. Може, мені це привиділося?

— Софіє! — почула я. — Софіє, де ти?

Я випрямилася та почала очима шукати знайомий силует. Нічого не бачила. Навіть те світло кудись зникло. Я охопила рукою свою голову та розчаровано застогнала. Здається, я вже божеволію, якщо чую голос Кирила. Хіба він би пішов шукати мене?

— Софіє! — почулося вже ближче. Яскраве світло впало просто на мене. — Ось ти де! Нарешті я знайшов тебе.

Я прикрила рукою очі, бо світло ліхтарика засліплювало мене. Відчула, як міцні руки схопили мене під пахвами та підняли на ноги. Я мало не впала, бо так замерзла, що не могла навіть поворухнутися. Піднявши погляд вверх, побачила Кирила, що схвильовано розглядав мене. Я ніколи не бачила його таким стурбованим та навіть наляканим.

— Як ти? — спитав він, оглядаючи мене з ніг до голови. — Я дуже хвилювався за тебе.

— Ти знайшов мене, — хрипло прошепотіла я.

Губи затремтіли від холоду. Я в черговий раз здригнулася. Знову почулося виття вовків.

— Нам треба іти звідси, — сказав Кирило.

— Не можу, — зізналася я. — Ноги не слухаються. Я дуже сильно змерзла.

Чоловік раптом присів біля мене. Він поклав свої руки на мої ноги та почав розтирати їх, зігріваючи. Я була здивована такими його діями. Опустила погляд вниз, спостерігаючи. Мало не впала, тож сперлася своєю рукою на його плече. Мені справді стало тепліше. Приємне тепло з'явилося в животі та повільно опустилося вниз. Зовсім не в те місце, в яке було потрібне найбільше. Я легко прикусила нижню губу та занурила свою крижану руку під комірець куртки Кирила. Відчула, як він здригнувся від мого несподіваного дотику. Я видихнула, насолоджуючись відчуттям його гарячої шкіри на своїй долоні. Присутність Кирила зігрівала мене в цьому холодному та страшному місці. Він раптом підвівся. Я забрала від нього свої руки та міцно стиснула пальці, намагаючись втримати у своїх долонях хоч трішки його тепла.

— Роздягайся! — наказав Кирило.

— Щ-щ-що? — перепитала, заїкаючись.

— У тебе куртка ввібрала в себе багато вологи. На ній уже лід утворився. Негайно знімай її!

Я не стала перечити. Руки тремтіли, але я потягнула ними до блискавки на своєму пуховику. Мені ніяк не вдавалося цього зробити, бо пальці надто сильно замерзли. Кирило зняв свої рукавиці та потягнувся до моєї куртки. Він дуже швидко зняв її з мене. Я ще дужче затремтіла, а мої зуби почали стукати. Чоловік миттю стягнув з себе куртку і накинув її на мої плечі. Я здивовано спостерігала за ним. Приємне чоловіче тепло закутало мене у свої обійми разом з його курткою. Він защепив блискавку аж до самого верху. Також Кирило віддав мені свою шапку, шарф та рукавиці. Я не стала перечити, хоча і почувалася останньою егоїсткою. Він нахилився ближче, дивлячись мені в обличчя. Його теплі долоні опустилися на мої холодні щоки. Я заплющила очі та ледь усміхнулася, насолоджуючись теплом.

— Стало краще? — спитав Кирило, відриваючи мене від цієї миттєвої насолоди. Я кивнула головою. — Звідси до будинку потрібно йти близько двох годин.

— Скільки? — здивовано перепитала я.

— Ти дуже далеко зайшла, Софіє. Я боявся, що не знайду тебе.

— Довго шукав?

Кирило підняв голову до темного неба. Він оглянувся навколо та важко видихнув, випускаючи клубок гарячої пари з рота.

— Довго, — сказав він. — Дуже довго. Ходімо!

Він міцно взяв мене за руку та повів вперед, тримаючи перед собою ліхтарик. Кирило був лише в одному светрі, а я тим часом йшла в його куртці, шапці, шарфі та рукавицях. Мені явно було тепліше, аніж йому. Але він навіть не здригнувся, а впевнено тягнув мене. Спочатку кроки давалися тяжко, але коли я трохи розім'ялася, то змогла знайти для себе комфортний темп.

— Може, ти мою куртку вдягнеш? — запропонувала я.

Кирило весело глянув на мене та ледь усміхнувся, що зовсім не пасувало до цієї неприємної ситуації, в якій ми опинилися.

— Як ти собі це уявляєш? — спитав він. — Думаю, що я навіть свою руку не зможу всунути в рукав.

Я хрипло засміялася вперше за сьогоднішній день. І справді. Кирило зі своїми широкими плечима не вліз би в мою куртку.

— Ну, хоча б накинь її на плечі.

— Вона одразу ж спаде, Софіє. До того ж твоя куртка мокра. У ній мені буде ще холодніше.

Я кивнула головою, погоджуючись. Мені хотілося поговорити з ним відверто та спитати, чому він поцілував мене, але я була такою втомленою, що не мала сил на емоційні розмови. Ми довгий час йшли мовчки. Я ледве перебирала ногами, тож Кирило інколи просто-таки тягнув мене. Я була здивована, що він добре знав дорогу до будинку. Та цей чоловік завжди був надто уважним. Він же не такий неуважний як я. Досі не можу збагнути, чому побігла у незнайому сторону!

— Невже я бачу будиночок?! — майже закричала.

— Так, ми повернулися додому.

Додому? Я вперше почула, що Кирило назвав цей будинок нашим домом. Це мене відверто здивувало, але я вирішила не показувати цього. У будиночку, як виявилося, все ще було дуже холодно. Кирило допоміг мені зняти верхній одяг та черевики. Він сьогодні був таким турботливим, як ніколи раніше.

— Потрібно розпалити в каміні. Я цим займуся, а тобі треба прийняти гарячу ванну, щоб зігрітися.

Я кивнула головою, погоджуючись. Кирило попрямував до ванної кімнати, після чого почувся шум води. Я увійшла до вітальні, відчуваючи таку сильну втому. Водночас я раділа, бо Кирило знайшов мене та врятував. Не хотіла навіть думати, що було б, якби він не пішов на мої пошуки. За цими думками я не помітила, як він опинився за моєю спиною. Чоловік прочистив горло та сказав:

— У тебе одяг мокрий. Треба, щоб ти зняла його. Тобі потрібна з цим допомога?

Я опустила погляд на свої пальці, що все ще сильно тремтіли від холоду. Хотіла відмовитися від пропозиції Кирила, але чомусь кивнула головою. Серце почало битися сильніше, коли його пальці зачепилися за низ мого светра. Він мовчки стягнув його з мене через голову та кинув на підлогу. Я все ще стояла спиною до нього, тому він не міг бачити, як сильно почервоніли мої щоки. Зі штанами було складніше, але Кирила це, здається, зовсім не бентежило. Все ще стоячи за моєю спиною, його руки опустилися на пояс моїх штанів. Чоловічі пальці вміло розстібнули ґудзик та ширінку. Я затамувала подих, коли він випадково (чи не зовсім випадково?) торкнувся низу мого живота. Кирило присів, стягуючи з моїх стегон штани. Він легко підняв спочатку мою ліву ногу, а потім праву. Слідом за штанами вниз полетіла моя білизна. Я трохи засоромлено опустила голову вниз. Кирило неочікувано підняв мене на руки. Я глянула на нього та зауважила, що його погляд опустився з моєї шиї трохи нижче, до грудей. Моя шкіра стала такою червоною, наче я весь цей час лежала в снігу голою. Навіть мій рум'янець на щоках був не таким сильним, як те місце на грудях, яке чоловік пропалював своїм поглядом. Він заніс мене до ванної кімнати та опустив моє тіло в гарячу воду. Я розслабилася і заплющила очі, відчуваючи неабияке задоволення. Спершись головою до краю ванни, я відкрила повіки. Кирило сидів поряд та уважно спостерігав за мною. Моя рука піднялася, і я легко поклала її на його ліву щоку, яка сьогодні отримала від мене удар.

— Вибач за те, що я вдарила тебе, — тихо мовила я. — І дякую за те, що ти знайшов мене та врятував.

Я ніжно погладила його по щоці, відчуваючи легке поколювання щетини. Кирило повернув голову до моєї долоні та раптом легко поцілував її губами. Моє серце, здається, перестало битися від цього жесту.

— Відпочивай, — сказав Кирило, підвівся та вийшов з ванної кімнати.

Я була настільки вражена тим маленьким проявом ніжності, що деякий час просто лежала у ванні та дивилася в уявну точку на стіні. Коли вода уже почала холонути, я швидко вибралася з ванни. Витерла своє тіло рушником і глянула на себе в дзеркало. Мої щоки були надто червоними від того, що обмерзли. Я зауважила, що шкіра стала сухою, а подекуди були тріщини. Легко торкнулася пальцями до своїх губ, що перебували в ще гіршому стані. На щастя, я взяла з собою зволожувальний крем для обличчя та бальзам для губ.

У кімнаті я швидко переодягнулася в чисті сухі речі, а після цього сіла на ліжко. Почала розчісувати своє вологе світле волосся. Мені було некомфортно тут наодинці, тож я таки вийшла з кімнати та увійшла до вітальні.

Кирило сидів на підлозі біля каміна, в якому горів вогонь. Він повернув голову в мою сторону. Я завмерла, як це часто бувало. Я інколи зависала, коли задивлялася на нього. Що лукавити, Кирило був дуже привабливим чоловіком. Він мовчки простягнув мені свою руку, запрошуючи до себе. Я прийняла її та повільно опустилася поруч з ним. Він притягнув мене у свої міцні та теплі обійми. Кирило так сильно обіймав мене, що я мало не задихнулася.

— Більше ніколи не тікай від мене, зрозуміла? — твердо сказав він. — Злися, бий мене, влаштовуй істерику, але не тікай. Я мало не збожеволів, коли шукав тебе.

— Не знаю, що було б, якби ти не знайшов мене, — прошепотіла я, уткнувшись обличчям в його шию. — Мабуть, далі б сиділа під тою ялинкою, як новорічний подаруночок, доки б не замерзнула. А якби вовки напали на мене? Я чула їхнє виття. Це було так страшно.

Я ще міцніше притиснулася до Кирила. Мені було так добре в його обіймах.

— Вибач за те, що я накричав на тебе та образив. Я не мав права так поводитися з тобою та говорити таким тоном.

Його рука ніжно гладила мене по голові. Я заплющила очі, вдихаючи його запах. Втома була такою сильною, але я всіляко боролося зі сном. Не хотілося втрачати цей особливий момент. Я хотіла відтягнути його на ще хоча б декілька хвилин.

— А я вдарила тебе, — тихо прошепотіла.

— Я заслужив. Не варто було цілувати тебе так раптово. Тобі не сподобався поцілунок?

— Хіба міг не сподобатися? Це... Я просто погарячкувала.

— Ти все ще ображаєшся на мене за те, як я повівся з тобою тоді. — Кирило не запитував, але я все одно кивнула головою. — Ти ж бачиш, що я намагаюся це змінити? Помічаєш, як я стараюся для тебе? Я хочу виправити те, що натворив, але ти не дозволяєш мені це зробити. Дозволь, Софіє! Я прошу тебе.

Це вперше Кирило просив у мене щось. Навіть на роботі він постійно наказував, а тут таке особливе прохання. Дозволити йому довести мені "що"? Його почуття? Я не довіряла Кирилу, але мені так сильно хотілося, щоб він закохався в мене, що я ледь чутно прошепотіла:

— Гаразд. Ем... Кириле, а чому ти поцілував мене сьогодні?

Я мало не заснула, але відчувала потребу дізнатися відповідь на те запитання, яке турбувало мене весь день. Чоловік мовчав, а моє дихання стало надто спокійним. Я вже майже поринула в сон, як крізь темні картинки в голові почула його тихий голос:

— Бо я вже давно хотів це зробити. Знову...