Розділ 7

— Не розумію про що ви, — пробурмотіла я, поправляючи окуляри на переніссі. — Як я могла розіслати хоча б "щось", якщо тут нема інтернету?

— Це ти мені розкажи, люба.

Я скривилася від його "люба". Бачила, що Кирило злився та ледве стримував своє роздратування.

— Нема чого розказувати, Кириле Геннадійовичу. Ви, мабуть, переплутати.

— О так! А лист з тим вульгарним відео магічним чином розіслався сам, поки я був у душі!

— Напевно.

Я знизала плечима та витягнула з тумбочки чисте горнятко. Насипала туди трохи сухого чаю, а потім залила його окропом.

— У мене таке враження, що ти знущаєшся! — сердито сказав Кирило. — Ти хоч уявляєш, що натворила? У якому ти світлі виставила мене перед моїми партнерами та рідними?!

— Рідними? — здивовано перепитала я, піднявши обидві брови.

— Так! Серед цього списку була електронна пошта моєї мами!

— Ви спілкуєтеся зі своєю матір'ю через електронну скриньку?

— Вона інколи надсилає мені на робочу пошту листівки з привітаннями.

— Ну, ви ж уже дорослий хлопчик. Думаю, що ваші батьки з розумінням поставляться до вашої сексуальної орієнтації.

— Про що ти, в біса, говориш? Ти чудово знаєш, яка у мене орієнтація. Мені нагадати тобі те, що сталося десять місяців тому?

— У цьому нема потреби. Я прекрасно пам'ятаю усе, що сталося тоді. Особливо мені запам'ятався ранок. А щодо цього відео, то... Я впевнена, що ви знайдете якесь рішення.

— Я міг би. Наприклад, написав би лист-пояснення, в якому вказав би, що це моя підлегла переплутала файли та надіслала усім свої улюблені фільми.

— Правильно, Кириле Геннадійовичу! Зваліть усе на мене.

— Я б з радістю, Софіє, але у нас тепер проблема.

— Яка проблема? — поцікавилася я, насупившись.

— Інтернет закінчився! — Кирило розвів руками. — Ти використала весь трафік на те, щоб завантажити та розіслати гейське порно. Прекрасно просто! Це найкраще з усього, що ти коли-небудь вигадувала. І я навіть знати не хочу, звідки ти взагалі вмієш це завантажувати на комп'ютер!

Мене починало злити, що він говорив зі мною таким тоном. Я розуміла, що вчинила трохи по-дурному, але ж бос образив мене.

— Ви самі винні! — голосно закричала я. — Чому ви збрехали мені? Чому не сказали, що у вас є інтернет? Я ділилася з вами про те, як важливо для мене зв'язатися з рідними. Ми могли попросити когось про допомогу, чорт забирай! Чому ви не намагаєтеся вибратися звідси? У мене таке враження, що ви радієте через те, що застрягли тут. Вам хотілося відпочинку? Чудово! Відпочивайте тут хоч до сказу, але я хочу додому...

Останні слова я промовила пошепки, відчуваючи сльози на очах. Дідько! Почувалася жалюгідно. Хотіла його вивести на емоції, але вийшло все навпаки. Я глянула на Кирила, що уважно спостерігав за мною.

— Ми скоро повернемося додому, — сухо мовив він. — Не хвилюйся за це.

— Я хвилююся лише через те, що застрягла тут з вами!

— Гадаєш, тобі було б легше самотужки?

— Була б моя воля, то мене б тут взагалі не було. Це все через вас і це тупе відрядження. Краще б я не погоджувалася.

— Дійсно, — погодився чоловік. — Так було б краще.

Він розвернувся та мовчки попрямував до своєї кімнати. Я важко видихнула, спершись до стільниці. Більше того вечора я його не бачила. Він просто-таки зачинився у своїй кімнаті та не виходив. Я сиділа на кріслі біля каміна, тримаючи в руках горня з чаєм. Усі дрова вже давно згоріли, а мені так не хотілося виходити на вулицю за іншими. Я сподівалася, що Кирило сам зробить це вночі, як і в попередні дні. Повільно підвелася з крісла, залишила горнятко на столі та попрямувала до своєї кімнати. Я лягла у ліжко, закутавшись ковдрою. На щастя, поки було тепло. Та посеред ночі я прокинулася від того, що тремтіла від холоду. Чула, як мокрий сніг бив у вікна. Це хоч колись закінчиться? Я сильніше закуталася в ковдру, стукаючи зубами. Намагалася зігрітися, але мені бракувало теплого тіла поряд. Я хотіла кохання, уваги, міцних обіймів, палких поцілунків. У мене були хлопці раніше, але завжди все закінчувалося занадто швидко та за одним і тим самим сценарієм — мені розбивали серце. Навіть свою цноту я віддала у вісімнадцять хлопцеві, якого заледве знала, сподіваючись, що він залишиться зі мною. Але той паскудник використав мене потім ще декілька разів для свого фізичного задоволення, а потім кинув заради іншої. Я втупила погляд у стелю, відчуваючи дурні сльози на очах. Чому я завжди закохуюся не в тих людей? Я так втомилася від невзаємності.

Холод пробирав мене до самісіньких кісток. Я вилізла з-під ковдри, хоча мені зовсім цього не хотілося. У своїй валізі почала шукати хоч щось тепле. Можливо, вдягнути светр зверху на піжаму. Але ж у мене і так тільки два светри. Я згадала, що у вітальні мав бути теплий плед. Швидко попрямувала туди та побачила його на дивані. Я глянула на камін, в якому не було вогню. Ось чому так холодно. Мабуть, Кирило втомився розпалювати його. А може, просто таким чином намагався помститися мені за мій дурний вчинок? Якщо так, то йому це чудово вдалося, адже я терпіти не могла холод.

Я схопила плед та повернулася до своєї кімнати. Застрибнувши в ліжко, я замоталася ковдрою, а тоді зверху накинула на себе плед. Стало значно тепліше, тож через декілька хвилин я знову змогла солодко заснути.

Зранку я чула тихий шум у ванній кімнаті та вітальні, але не могла змусити себе прокинутися так рано. Легка усмішка з'явилася на моєму обличчі, коли я зрозуміла, що Кирилу, мабуть, теж уже несила терпіти холод. Скоро в домі знову буде тепло. Але я помилилася. Прокинулася від того, що мене трясло навіть попри те, що на мені була ковдра та плед. Я повільно встала та почала ще сильніше тремтіти. Такий дубак в цьому будинку був лише у той день, коли ми потрапили сюди. Я швидко перевдягнулася в тепліші речі. Добре, що у мене ще були колготки. Закутавшись пледом, вийшла з кімнати та увійшла до вітальні. У каміні все ще не було вогню, а я так сподівалася, що Кирило розпалив його. Схоже, треба самій цим зайнятися. Нехай! Я не така безпорадна, як він думає. Обійдуся і без нього. Я міцно стиснула зуби, надіваючи свої черевики. Швидко накинула на себе куртку та вийшла на вулицю. Я обійшла будинок, намагаючись знайти дрова. Зупинилася на тому місці, де Кирило зазвичай їх колов. Я помітила невелику купку, але вона була справді маленькою. Згадала про ті дрова, які вчора викинула з іншого вікна. Мабуть, їх візьму, адже цих вистачить максимум на два рази. Я попрямувала туди. Дрова були присипані снігом. Я почала струшувати його, шкодуючи, що не наділа рукавиць. Руки почервоніли та пекли від холоду. Я взяла невеликий оберемок дров і швидко повернулася в дім. Мій погляд зупинився на каміні. Я зовсім не вміла розпалювати вогонь, але ж хіба це проблематично? Дрова, папір та сірники все зроблять за мене. Я розклала дрова у каміні та підсунула під них папір. Здається, так це роблять. Я майже всі сірники використала на те, щоб розпалити вогонь, але у мене нічого не виходило. Папір швидко займався, а дрова лише декілька хвилин шипіли. Я не розуміла чому в мене нічого не виходить? Хотілося плакати. І тепер я ще більше тремтіла від холоду.

— Ти справді намагаєшся розпалити вогонь сирими дровами? — поцікавився Кирило.

Я навіть не помітила, як він прийшов сюди. Чоловік сперся на стіну, спостерігаючи за мною. Я не дивилася на нього у відповідь, а просто мовчки продовжувала свої спроби.

— І звідки ти їх принесла? — знову заговорив він. — Мабуть, це ті дрова, які ти вчора викинула через вікно. Що ж, Софіє, вони ніколи не займуться!

— Ви такий вигадливий, — пробурмотіла я. — То звинувачуєте у тому, що я нібито розіслала якесь відео з вашої електронної пошти, то тепер кажете, що я дрова викинула через вікно. Не думала, що ви такої поганої думки про мене.

— А я не думав, що ти так сильно ненавидиш мене, — буркнув він. — На роботі ти цього не показувала.

— На роботі мені платять за те, щоб я була милою з вами та виконувала всі ваші вказівки, — огризнулася я та різко підвелася на ноги. — Якщо ви такий обізнаний у всіх нюансах щодо розпалювання вогню, то може, займетеся цим самостійно? Я поки зроблю вам кави, Кириле Геннадійовичу. Якраз чайник закипів.

— Зроби.

Я попрямувала до вітальні та витягнула з шафки дві чашки. Сподівалася, що Кирило справді розпалить вогонь, але він не зробив цього. Чоловік розслаблено всівся на дивані, закинувши одну руку на спинку. Я знову затремтіла, відчуваючи, що змерзла настільки, що скоро перетворюся на бурульку. Злість та образа поселилися десь глибоко всередині. Йому байдуже на мене. Так завжди було. Він лише чекає, коли я подам йому каву, як найвідданіша підлегла. Хоче показати, що має владу наді мною. Вже дістало те, що він ставиться до мене, як до непотребу. Я зробила йому каву. Кирило завжди любив, щоб вона була міцною та без цукру. Ну що ж, я і зробила її такою. Просто насипала туди ще добрячу ложку солі.

— Ваша кава готова, пане! — голосно сказала я. — Ласкаво прошу до столу!

Кирило деякий час продовжував сидіти на дивані. Я роздратовано склала руки на грудях, спостерігаючи за ним. Нарешті він підвівся та увійшов до кухні з натягнутою усмішкою на вустах. Я уважно дивилася на те, як він бере в руку чашку. Чоловік трохи підозріло примружив очі, не відриваючи від мене свого погляду. Я так само мовчки слідкувала за ним. Він приклав порцеляну до своїх губ та легко перехилив її. Помітила, як змінився його вираз обличчя. Кирило скривився та підбіг до раковини. Він виплюнув у неї каву з рота, а тоді кинув чашку з таким грюкотом, що я аж підскочила з переляку.

— Та що з тобою не так, Софіє? — закричав Кирило так голосно, що я вдруге здригнулася. — Якого чорта ти поводишся, наче маленьке ображене дівчисько? Я не розумію, що з тобою відбувається! Чому ти, чорт забирай, не можеш бути нормальною? Я втомився від тебе. Ти з хорошої дівчини перетворилася на справжнісіньке стерво!

Я була здивована настільки, що аж рота відкрила. Ніколи не бачила Кирила таким злим, і він ще жодного разу не розмовляв зі мною таким тоном та не говорив таких образливих слів.

— А що ти хотів, га? — голосно спитала я. — Щоб я була твоєю іграшкою? Мене це вже дістало! Ти абсолютно ніколи не цінував нічого, що я для тебе робила. Ми застрягли тут, і... І що? Що далі, Кириле? Ти хотів, щоб я розважала тебе тут? Поводилася як хороша слухняна дівчинка та розсувала для тебе ніжки, коли ти захочеш мене? — Я підійшла впритул до нього, міцно стискаючи долоні в маленькі кулачки. — Але я нагадаю тобі, що ми вже це проходили десять місяців тому.

— Ми обоє тоді були п'яні, — зауважив Кирило.

— Це нічого не змінює, Кириле. Ти використав моє тіло для своїх втіх, а потім тицьнув у мене грошима та прогнав, наче останню повію!

Чоловік втомлено видихнув. Він обережно поклав свої руки на мої плечі, дивлячись мені в очі.

— Знаю, Софіє. Я прекрасно розумію, що образив тебе тоді, але...

— Нема ніяк "але"! — закричала я, штовхаючи його в груди. — Я довірилася тобі. Ти так дивився на мене, що я відчула себе потрібною тобі. Думала, що щось значу для тебе. Дурна наївна дівчинка... Я сподівалася, що ти не вчиниш зі мною так, як з іншими дівчатами. Але ти вчинив ще гірше. Вони всі спали з тобою без зобов'язань, а у мене були сподівання. Я дивитися на тебе можу, розумієш? Мені боляче... Дуже боляче. А тобі, як завжди, байдуже на мене.

Я схлипнула від непролитих сліз. Спробувала відштовхнути Кирила від себе, щоб втекти якнайдалі. Він навіть не похитнувся, тож я почала бити його сильніше. Чоловік раптом перехопив мої руки та міцно притиснув мене до себе. Одинока сльоза потекла по моїй щоці. Я підняла погляд до карих очей Кирила, що не зводили погляду з мого обличчя. Він був значно вищим за мене, і в цей момент, коли чоловік стояв так близько та міцно тримав мене, я почувалася занадто слабкою.

— Ти дуже сильно помиляєшся, — прошепотів Кирило.

Я похитала головою, заперечуючи його словам. Навіть слухати не хотіла. Просто бажала втекти якнайдалі. Наші погляди знову зустрілися. Одна секунда — і він нахилився до мене та сильно поцілував у губи. Це було так неочікувано, що я ошелешено завмерла на місці. Навіть не могла поворухнутися, а мій мозок, здається, вимкнувся. Кирило відпустив мої руки, і я відчула його долоні на своїй талії. Він ще сильніше притиснув мене до себе. Його теплі губи почали повільно рухатися, вимагаючи, щоб я відповіла йому на поцілунок. І тільки я хотіла зробити це, як у моїй голові загорілося червоне світло. Не можна піддаватися йому, бо для нього це ніколи не значитиме те, що і для мене.