Розділ 3

Лежачи у гарячій воді, я нарешті змогла розслабитися та зігрітися. У цьому будиночку мені навіть здалося затишно, попри всю абсурдність ситуації, що склалася. Коли вода у ванні охолола, я вибралася з неї. В будинку все ще було холодно, тож я почала тремтіти. Швидко витерла на сухо своє тіло рушником, а тоді почала вдягати теплі спортивні штани та в'язаний светр. Мені стало трішки тепліше. Я розчесала пальцями своє вологе волосся та вийшла з ванної кімнати. У будинку витав приємний запах їжі. Я попрямувала до кухні й помітила Кирила, що готував щось на плиті.

— Думала, що у нас є тільки два батончики, — пробурмотіла я, спостерігаючи за чоловіком.

Кирило оглянувся на мене та пройшовся по мені швидким поглядом без жодної нотки зацікавлення. Він завжди дивився на мене так, наче я його не приваблюю. Фактично, так і було.

— У нас — так, але в цьому домі знайшлися продукти. Тут є макарони, крупи, різні консерви та мариновані овочі.

— Вам це не здається неправильним? — спитала я. — І мені дивно, що ви такий спокійний.

— А ти хотіла, щоб я панікував, як ти?

— Я не панікую.

— Ну, звісно ж! Ти лише видаєш геніальні ідеї. Хочеш повернутися в автомобіль? Мені здається, що тут однозначно краще.

— Зроблю це завтра, — буркнула я. — Поки ви відпочиватимете тут на чужих харчах, я перевірю, чи раптом ніхто не проїжджав тією дорогою.

— І що ти робитимеш далі? Може, спробуєш розчистити сніг самостійно? Думаю, що у цьому домі знайдеться для тебе лопата для снігу.

— Дивлюся, ваш мозок генерує ще геніальніші ідеї, аніж мій.

— Спокій — це адекватне ставлення до будь-яких життєвих ситуацій, — сказав бос своїм улюбленим діловитим тоном. — Терпіти не можу істеричок.

Я підійшла ближче до нього та нахилилася до його вуха. Кирило повернув голову в мою сторону. Наші погляди зустрілися, і він трохи насупився.

— Мушу вас засмутити, Кириле Геннадійовичу, — солодко прощебетала. — Ви застрягли з однією з них.

— Щось я не помічав цього за тобою раніше.

— Я чудово вмію прикидатися.

Ми деякий час мовчки дивилися одне на одного. Я завжди на роботі показувала себе максимально серйозною, хоча насправді не була такою. За два роки мене так сильно це дістало, що хотілося відплатити начальнику за те, що він ніколи не цінував мене.

— Кинь трохи дров у камін, — майже наказав він. — Я зараз зайнятий, а ти начебто стоїш без діла.

— А ви знайшли дрова? — спитала я, піднявши обидві брови.

— Задня стіна обставлена ними, але є ще багато колод, яких треба наколоти.

— Ви, мабуть, і сокири в руках ніколи не тримали, — фиркнула я. — Білоручка.

Кирило раптом голосно засміявся від моїх слів. Я закотила очі та попрямувала до вітальні. У кутку стояв камін, в якому тріскотіло багаття. Я присіла біля отвору, відчинила скло та, боячись, кинула туди декілька дров. Ніколи раніше не робила цього, тож боялася обпектися. Мені аж стало жарко, тому я швидко зачинила скло та підвелася.

— А як у цьому будинку відбувається нагрів? — поцікавилася я. — Буде тепло лише у вітальні?

— Як я зрозумів, то саме камін забезпечує тепло в трубах, — відповів Кирило. — Якщо постійно слідкувати за вогнем, то скоро буде тепло усюди.

Я повернулася на кухню та сіла на стілець, спершись руками до столу.

— І хто буде слідувати за цим?

— Ти, Софіє.

— Я? — відверто здивувалася. — Ви знущаєтеся? Я не буду всю ніч сидіти біля каміна!

— Я забезпечую нашу сім'ю дровами, а ти — теплом. Хіба не кажуть, що жінка має підтримувати родинне вогнище?

Я скривилася, а на обличчі Кирила з'явилася дивна посмішка. Ніколи раніше він так не поводився.

— Вам, здається, сніг у голову вдарив, — пробурмотіла я. — Боюся, що ви обморозили собі мізки. Хоча, мабуть, це вже давно сталося. Ви частенько поводилися так, наче довбаний вилупок.

— Вау! — Кирило здивовано глянув на мене. — Ангелик починає показувати свої гострі зубки.

— І кігтики, — додала я. — Як тільки ми повернемося, то я у той самий день напишу заяву на звільнення.

— Якщо ми повернемося, — виправив начальник.

— Ще краще! У будь-якому випадку я говоритиму та робитиму все, що захочу. І мене навіть не злякають ваші погрози про звільнення.

Я хитро усміхнулася, адже в моїй голові вже починав вибудовуватися чудовий план. Два роки в офісі були для мене справжнім пеклом, а тепер пекло чекатиме на мого "улюбленого" боса.

— Не знав, що ти так ненавидиш мене.

— А за що вас любити? — поцікавилася я, примруживши очі. — Ви два роки ставилася до мене як до секретарки, хоча я — висококласна дизайнерка! Вам постійно все було не так. І ви ніколи не доплачували мені за те, як часто я затримувалася на роботі.

— Раз у три місяці я стабільно виписував тобі премію в розмірі сто відсотків від твоєї зарплати, — обурився чоловік. — Смію відмітити, що жоден інший працівник цього не отримував.

— А коли я сиділа допізна на роботі, то ви навіть не цікавилися про те, чи раптом не вб'є мене хтось, коли я повертатимусь сама додому!

— Ти хотіла, щоб я приставив до тебе охоронця чи сам проводжав додому? Я декілька разів пропонував підвезти тебе, але ти завжди відмовляла.

— Знаєте що... Що я вам зараз скажу... Скажу, що... — Я почала злитися, бо не могла підібрати слів. — Уф! На все у вас є відповідь. Мені терміново потрібен шоколад.

— Шоколад? — зацікавлено спитав Кирило.

— Він мене заспокоює, коли я нервуюся.

— А ти зараз нервуєшся?

— Ви хіба не бачите, що дратуєте мене? — буркнула я та важко видихнула. — Довго там ще?

Я кивнула головою в сторону каструлі, що стояла на плиті. Поруч з нею була сковорідка з якимсь червоним соусом.

— Одну хвилинку, леді, — прощебетав чоловік. — Зараз ваш відданий слуга подасть вам цю вишукану вечірню трапезу.

Я закотила очі, спершись щокою на свою руку. На одну коротку мить я замилувалася Кирилом. У нього було широкі плечі та красиві руки. Ця чорна водолазка так вдало підкреслювала кожен його м'яз. Я зауважила, як напружилися біцепси, коли він схопив руками каструлю та підійшов до раковини. Не могла погляду відвести від нього, і водночас страшенно злилася на себе. Не така реакція у мене має бути на свого боса. Я маю ненавидіти його за всі ті минулі образи, а особливо за те, як він виставив мене десять місяців тому зі свого номера наче повію. І так, наступного місяця після того інциденту він виписав мені премію у розмірі двісті відсотків. Схоже, я непогано відпрацювала тоді. Дурні сльози виступили на очі, як і кожного разу, коли я згадувала той день.

— Смачного! — Кирило відірвав мене від думок, ставлячи переді мною тарілку.

Запах був непоганим, і я справді здивувалася, що він зміг приготувати щось їстівне з такої мінімальної кількості продуктів. Я опустила голову вниз, дивлячись у тарілку. Ті погані думки засмутили мене так сильно, що весь апетит раптом зник.

— Я так розумію, що ти в думках побажала, щоб я подавився, — раптом заговорив чоловік.

Я підняла на нього свій погляд. Він розслаблено сидів на стільці навпроти, усміхаючись.

— Вибачте? — перепитала я.

— Ну, ти не побажала мені "смачного" у відповідь, тож я подумав, що ти мовчки сказала, щоб я подавився.

— Ви маєте рацію, Кириле Геннадійовичу.

Я знову глянула в тарілку, намагаючись не витріщатися на нього. Відчувала, як його карі очі слідкували за мною. Це змусило мене трохи зашарітися. Мої щоки помітно почервоніли. Хотілося кудись втекти якнайдалі від нього.

— Тобі не обов'язково звертатися до мене так офіційно. — Кирило прочистив горло, ніби вагався щодо своїх слів. — Ми зараз не на роботі.

— Справді? А ми хіба не у відрядженні?

— Так, але ж воно начебто не склалося.

— Звідки це взялося? Перейти на "ти" — це те саме, що перетнути межу робочих стосунків, — сухо сказала я. — Пригадую, що раніше ви не хотіли цього.

Кирило трохи опустив голову, наче обдумував мої слова. Раптом він глянув на мене таким поглядом, що по моїй спині пробігся мороз. Ми мовчки дивилися одне одному в очі, згадуючи той "неприємний інцидент". Та образа назавжди залишиться між нами.

— Стосунки залишаться робочими, — твердо мовив він.

— Але ж ми, чорт забирай, не на роботі! — роздратовано буркнула я та з грюкотом відсунула свою тарілку.

Різко підвелася зі стільця і швидко попрямувала до тієї кімнати, яку обрала для себе. Я зачинила за собою двері й сперлася до них спиною. Почала знервовано перебирати пальцями та важко зітхнула. Мені зовсім це все не подобалося.

Я підійшла до своєї валізи. Витягнула звідти теплу піжаму та швидко переодягнулася. На диво, ліжко було дуже зручне, а постіль приємно пахла. Не було того неприємного старого запаху. Я заплющила очі, закутавшись у ковдру. Втома взяла наді мною верх, тож я дуже швидко заснула. Зранку прокинулася від того, щоб мені було страшенно жарко. Я не мала чим дихати. Вибралася з-під ковдри та важко розплющила очі. Хотілося вірити, що та вся дурня була просто поганим сном, але ж ні! Я справді застрягла в засніжених горах зі своїм босом. Підвівшись з ліжка, я потягнулася вверх і підійшла до вікна. Здавалося, що снігу насипало ще більше. Я скривилася та вийшла з кімнати.

Коли увійшла до вітальні, то помітила Кирила, що спав на кріслі навпроти каміна. Я підійшла ближче до нього. Побачила, що в каміні догорали дрова. Схоже, він усю ніч підкидав їх, щоб у будинку було тепло. Я легко усміхнулася, спостерігаючи за ним. Він здавався мені таким милим, коли спав. Хотілося б прокинутися на ліжку та побачити його таким... Поруч.