Пролог

Я повільно розплющила очі, відчуваючи неприємний біль у голові. Здається, вчора ввечері перепила, але мене це мало хвилювало. В пам'яті сплили прекрасні моменти цієї ночі, яку я провела з чоловіком, в якого закохана понад рік. Усмішка з'явилася на моєму обличчі. Я не могла її стримувати, але злегка прикусила нижню губу, щоб не усміхатися на всі тридцять два. Мій погляд знайшов чоловіка, що сидів на ліжку спиною до мене. Я пройшлася по ньому довгим зацікавленим поглядом, пригадуючи його ніжні дотики та палкі поцілунки. Глибоко вдихнула, відчуваючи в носі запах нашої близькості. Моє тіло затремтіло від приємних спогадів. Те, як він притискався до мене вночі, як міцно обіймав своїми руками... Я думала, що ми прокинемося разом, але він чомусь сидів з опущеною головою, спершись ліктями на коліна. Я повільно сіла на ліжку. Матрац трохи прогнувся під мною, і чоловік випрямився. Моя рука потягнулася до нього. Я хотіла торкнутися його плеча та обійняти, але погляд, яким він глянув на мене, змусив мене опустити руку. Моя усмішка впала, а всередині осіло неприємне передчуття.

— Добре, що ти вже прокинулася, — заговорив злегка хриплий голос. — Нам час уже повертатися додому.

— Але ж відрядження мало бути ще на один день, — пропищала я та прочистила горло. — Хіба ні?

— Плани змінилися, Софіє.

— Добре.

Я замовкла, засоромлено опустивши голову вниз. І що тепер робити? Мабуть, варто піти геть. Він же не просить мене залишитися з ним.

— Ця ніч була помилкою, — раптом сказав він. Моє серце завмерло. — Ми обоє багато випили вчора та піддалися спокусі. Вибач за те, що я не зміг зупинити себе.

Я важко ковтнула, притиснувши простирадло до своїх грудей. На очі виступили сльози, які я намагалася стримати.

— Мені не можна було навіть думати про те, щоб торкнутися тебе, — продовжив говорити чоловік. — Не варто було перетинати межу робочих стосунків. Та ми можемо забути про цей неприємний інцидент.

"Неприємний інцидент..." Я гірко посміхнулася його словам. Ось що означала дня нього ця ніч зі мною?

— Я зрозуміла, Кириле Геннадійовичу, — видавила з себе. — Неправильно було цілувати вас першою. Просто на якусь коротку мить забула, що ви... мій бос.

Він кивнув головою та з якимсь полегшенням видихнув. Чоловік підвівся з ліжка. Я зауважила, що на ньому вже були вчорашні штани та сорочка. Я ж досі лежала на ліжку голою. Наші напружені погляди зустрілися. Я підсунулася до краю ліжка та скинула з себе ковдру. Кирило одразу ж обернувся спиною, наче йому було гидко дивитися на мене. Я міцно стиснула зуби, тягнучись рукою до своєї сукні. Мені було байдуже на білизну. Я не хотіла витрачати час на те, щоб шукати її. Просто бажала якнайшвидше втекти звідси. Він вийшов з кімнати та сховався в іншій частині свого номера. Сльози потекли по щоках, але я швидко витерла їх долонями. Почала вдягати на себе вузьку сукню яскравого червоного кольору. Чим я думала, коли обирала її? Згадала, як крутилася у ній вчора біля свого боса, намагаючись звабити його. Мені це вдалося, але ціною свого розбитого серця. Я якраз застібнула блискавку на сукні, як до кімнати повернувся Кирило. Не могла дивитися на нього, тому опустила голову вниз. Раптом перед очима з'явилася пачка грошей. Я здивовано підняла погляд на нього. Його вираз обличчя був зовсім беземоційним.

— Що це? — з неприхованою образою спитала я.

Він промовчав. Я зірвалася на ноги та різко відштовхнула його руку так, що всі гроші посипалися на підлогу.

— Софіє...

— Я не повія! — голосно гаркнула.

— Я не кажу, що ти — вона, — спокійним тоном мовив він.

— Ти сказав, що це була помилка, а я погодилася з цим. Ми забудемо про те, що сталося, і будемо надалі працювати так, як раніше. На цьому все! Мені не потрібні твої подачки!

Я пройшла повз нього, вдарившись своїм плечем об його. Швидко схопила туфлі та поспішила до виходу з номера, щоб сховатися якнайдалі від нього.

— Через дві години чекатиму тебе біля входу в готель. Не запізнюйся!

І знову цей суворий голос начальника, від якого мене вже ледь не нудило. Куди дівся той ніжний та приємний чоловік, з яким я була вночі? Мабуть, я просто придумала собі його ідеальний образ, в який повірила. Коли вийшла в коридор, то не стримала своїх сліз. Вони невтомно текли по моїх щоках, а я не встигала їх витирати. Притиснувши туфлі до грудей, я обійняла себе руками. Якась жінка з'явилася у кінці коридору. Вона зневажливо глянула на мене, коли проходила повз. Дідько! Здається, я справді схожа на повію. Засоромлена та сконфужена, я опустила голову вниз, ховаючи волоссям обличчя. Уже біля дверей до свого номера я звернула увагу на невелику валентинку, що висіла на ручці. Не стримала свого голосного істеричного сміху. Я й забула, що це був той клятий Валентинів день! Коли увійшла в номер, то міцно притиснулася до дверей. Ніколи не забуду цю найгіршу мить у моєму житті, після якої я зненавиділа День закоханих...

Десять місяців по тому

— На цьому все! Ви можете бути вільні, — діловито, як завжди, сказав Кирило.

Він опустив свій погляд до документів, очікуючи, коли всі працівники вийдуть з його кабінету. Я дозволила собі непомітно роздивитися його, як частенько робила це, коли він був зайнятий. Це шовковисте темне волосся, якого я торкалася лише один раз у своєму житті, виразні гострі вилиці, густі чорні брови, легка щетина та проникливі карі очі, якими він просто зараз дивився на мене. Я знервовано усміхнулася, склавши руки на столі. Здається, він спіймав мене за спогляданнями. Я зашарілася та швидко поправила свої окуляри на переніссі.

— У тебе є якісь запитання? — поцікавився бос, з очікуванням дивлячись на мене.

Я сіла рівніше. Оглянувши кабінет, помітила, що усі вже встигли вийти.

— Я звільняюся, Кириле Геннадійовичу! — голосно заявила.

Повисло довге мовчання. У кабінеті було чутне лише моє серцебиття. Я трохи зручніше сіла на кріслі та міцно стиснула пальці перед собою.

— Коли? — сухо спитав він з ноткою здивування.

— Після Нового року, — відповіла я. — Просто хотіла повідомити вам про це раніше.

— До нього ще дванадцять днів, — пробурмотів Кирило, насупившись. — Які причини, Софіє?

— Мені запропонували хорошу вакансію в іншій компанії. Я погодилася.

— Погодилася влаштуватися в іншу компанію, хоча зараз працюєш в найкращій архітектурній фірмі нашого міста? Це звучить безглуздо.

Я міцно стиснула губи, а тоді глибоко вдихнула. Не хотілося зізнаватися, що саме він є причиною мого бажання звільнитися. Я справді намагалася забути про ту ніч з ним, але не могла. Кожного разу, коли дивилася на нього, згадувала його ніжні дотики та ті болючі слова, які він сказав мені вранці. Це повільно вбивало мене щоразу, коли я приходила в цей офіс.

— Мені здається, що я добре виконувала свою роботу протягом цих двох років, тому очікую, що ви без проблем відпустите мене та дасте мені хороші рекомендації.

Я натягнуто усміхнулася, намагаючись послабити напругу, що повисла в цьому кабінеті. Різкий погляд начальника зупинився на моєму обличчі.

— Ти справді хочеш піти звідси? — спитав він вже спокійніше.

— Так буде правильно, — пробурмотіла я.

— Це твій вибір, але...

Кирило чомусь замовк. Я уважно подивилася на нього, схвильована та збентежена. Що він хоче мені сказати? Очікування здавалося нестерпним.

— Але? — тихо перепитала.

— Дванадцять днів, — задумано прошепотів він, а тоді глянув на мене так, наче в нього з'явилася якась геніальна ідея. — У нас ще буде час, щоб поїхати у відрядження.

Я насупилася від його слів та хмуро глянула на нього. Це жарт такий?

— Яке ще відрядження?

— Нове замовлення. Ми з тобою поїдемо в гірськолижний курорт.

— Вибачте, але я гадаю, що це погана ідея. Я звільняюся, тому не хотіла б братися за новий проєкт.

— Розумію, але ти поїдеш зі мною не як дизайнер, — сказав Кирило та раптом підвівся.

— А як хто? — розгублено спитала я.

Чоловік сперся руками до столу та нахилився ближче до мене. Я намагалася затримати своє дихання, щоб він не помітив, яким воно стало важким. Моє тіло напружилося від його близькості, але я змогла опанувати себе.

— Як моя права рука, — відповів він. — Мені потрібен погляд хорошого спеціаліста. У цій компанії я найбільше довіряю саме тобі.

— Ви ніколи не казали мені цього раніше.

— Я не надто багатослівний, Софіє.

— Я помітила це. Ну, тобто... Я все ж схильна до того, що це відрядження — не для мене. Вам потрібен хтось, хто буде працювати з вами надалі.

— Ти казала, що цих два роки працювала добре. Це дійсно було так, але зараз ти мене розчаровуєш. Мені доведеться добряче подумати, коли писатиму тобі рекомендації.

— Це схоже на шантаж!

— Ні, це просто робота. Ти все ще працюєш тут, доки я не підпишу твою заяву.

— І ви не зробите цього, якщо я не поїду з вами у відрядження, — додала я та невдоволено похитала головою. — Після нашого минулого відрядження, я не впевнена, що хочу знову перебувати з вами вдвох.

— Добре! — Кирило кивнув головою. — Ми можемо взяти ще когось. Можливо, Лідію?

Я скривилася від однієї згадки про неї. Вона б точно зраділа, якби у неї з'явилася можливість побути з босом наодинці. Ця дівчина просто-таки липне до нього постійно.

— Гаразд! — погодилася я, адже розуміла, що вибору в мене нема. — Скільки триватиме відрядження?

— Два дні, — швидко відповів начальник.

— Думаю, що я зможу це витримати.

— От і чудово, Софіє! Я заїду по тебе завтра о восьмій ранку.

— Дев'ятій, — виправила я та підвелася.

— Вісім п'ятнадцять, — сказав він.

— Вісім сорок п'ять!

— Вісім тридцять, і це моє останнє слово!

Я закотила очі та кивнула головою, погоджуючись. Швидко попленталася до виходу з його кабінету. Одна думка про те відрядження змушувала мене нервувати, але я зібралася зі своїми емоціями. Два дні — це дуже мало, тож я була певна, що впораюся з цим.