Розділ 3

— Якщо чесно, то я до останнього не думала, що Давид повернеться, — заговорила Аміна.

Вона сиділа на диванчику в книгарні та переглядала новинки, які нам сьогодні привезли.

— Ну, в нього брат одружується, — сказала я та знизала плечима. — Його приїзд був цілком очікуваний.

— Ти зраділа? — Дівчина уважно подивилася на мене. — Скажи чесно, тобі хотілося, щоб він повернувся?

— Це не має жодного значення, Аміно. У мене є наречений.

— Я пам'ятаю! Головне, щоб ти не забула про це.

— Перестань, будь ласка! — буркнула я. — Чому ти так причепилася до цього?

— Просто не хочу, щоб ти знову обпеклася. До того ж Давид мені не подобається.

— Він твій брат.

— Він мені не брат!

— Не розумію, чому ти так категорично налаштована проти нього? Він тобі нічого не зробив, а навпаки допоміг.

— Просто... Не знаю, як це пояснити.

— Аміно, — почала я та трохи нахилилася ближче до неї, — а може, ти ревнуєш батька до нього?

— Що?

— Ну, таке враження складається. Цих два роки ти була центром уваги для свого тата, але Давида він любить не менше.

— Мені не десять років, щоб я хвилювалася через такі дурниці, — буркнула дівчина.

— Але все ж тебе це зачепило.

— Валю, все не так. Давид не хороший хлопець, і мені не подобається те, що ти починаєш його виправдовувати. Забула, як він вчинив з тобою? І не треба говорити, що він кинув тебе, щоб врятувати свою колишню. Давид міг би придумати щось, щоб підтримувати її та водночас бути з тобою. Та він обрав те, що було зробити найлегше. Навіщо тобі хлопець, який навіть не хоче боротися за тебе?

— Для чого ти це говориш зараз, Аміно? Я не збираюся повертатися до Давида.

— Я бачила, як ти дивилася на нього вчора за вечерею. Очей не могла відвести, а потім ще й пішла за ним.

— Я не зобов'язана тобі пояснювати, але ти б мала сама зрозуміти, що нам потрібно було поговорити. Ми два роки не бачилися! І якщо ти думаєш, що у мене досі є почуття до нього, то...

Я замовкла, коли двері в книгарню відчинилися. Уже була майже восьма і ми мали б зачинити магазин. Аміна невдоволено закотила очі, адже такі пізні відвідувачі завжди дратували.

— Привітик! — заговорила усміхнена Тася.

Я трохи здивувалася, бо не очікувала її тут побачити. Вона швидким поглядом оглянула магазин, а тоді попрямувала до мене. Я одразу ж піднялася.

— Не думала, що ти прийдеш сюди, — сказала я, а Тася швидко обійняла мене.

— Вирішила навідатися до тебе на роботу. Я не була тут раніше, — пояснила дівчина.

— Ми вже зачиняємося, — буркнула Аміна, підіймаючись з диванчика.

— Я в курсі. Ми, здається, ще не знайомі. Я Тася! — Дівчина простягнула свою руку.

— Аміна, — відповіла подруга та все ж потиснула руку Тасі. — Я чула про тебе швидше.

— Нарешті ви познайомилися! — сказала я, усміхнувшись. — Думаю, що нам час уже збиратися.

Я взяла свою сумочку та накинула светр на плечі. Сьогодні було трохи холодніше, аніж зазвичай. Аміна ж вимкнула усюди світло та комп'ютер. Ми вийшли на вулицю і зачинили магазин. Тася стояла, очікуючи мене. Мабуть, хотіла поговорити про щось. Аміна швидко попрощалася і попрямувала додому. Було таке враження, наче вона образилася. Тільки я не дуже розуміла, на що саме.

— Думала, що ти прийдеш вчора до Аліси, — заговорила я до Тасі.

— Вона не запрошувала мене, — сказала дівчина. — Та і я не казала їй про свій приїзд.

— Чому? Вона б зраділа.

— За цих два роки ми з нею майже не спілкувалися. Вона ніколи не дзвонила мені та дуже рідко писала. Спочатку я сама зв'язувалася з нею, а потім мені це набридло. Аліса надто зайнята своїм уже нареченим та новими подругами, щоб думати про мене. Знаєш, мені було добре в Італії, але я дуже сильно втомилася від цієї самотності.

— Так буде не завжди, — сказала я та легко поклала свою руку їй на плече. — Коли ти приїхала сюди, то, здається, хотіла побачитися з Алісою.

— Хотіла, але... Останній раз вона писала мені ще місяць тому. І це було запрошення на її весілля. Все! Я не впевнена, що вона дійсно хоче, аби я була присутня на цьому святі.

— Звісно, хоче! Тасю, вона б не запрошувала тебе, якби не хотіла, щоб ти приїхала.

— Не знаю. Мені образливо, що вона так просто забула про мене. У неї ж тепер ти є і ця... Аміна. О, а ще Слава, яким Алісі просто забило весь мозок!

— Ми вже не ті дівчатка, які могли багато часу проводити разом та влаштовувати посиденьки в будинку Аліси. У кожної з нас є своє особисте життя.

— Але не в мене. — Тася сумно усміхнулася. — Гаразд, годі про це! Як пройшла святкова вечеря?

— Непогано, — відповіла я. — Ем... Давид повернувся.

— Що? Справді? — здивувалася дівчина. — Ох, навіть я почала хвилюватися. Уявлення не маю, як було тобі.

— Ми поговорили трохи. Здається, все нормально.

— Як він сприйняв те, що ти заручена?

— Не знаю. — Я знизала плечима. — Навіть якщо йому це не дуже сподобалося, то він не показав цього. Ми обоє розуміємо, що між нами усе вже в минулому. Я зараз з іншим, а він і так збирається повертатися. Вчора трохи поговорили наодинці, а потім він поїхав до себе додому.

— Ти була з Захаром на тій вечері? — поцікавилася Тася.

— Так.

— Цікаво, що тепер буде.

— А що буде? Ми побачимося ще на весіллі, а після цього Давид повернеться в Лондон. От і все!

— Логічно, — пробурмотіла Тася. — Ти зараз зайнята? Я думала, що може, ми б посиділи десь? Бачила, що неподалік відкрили нову кав'ярню.


— Добре! Ходімо туди.

Я мала б відмовити їй та сказати, що на мене чекає Захар, але просто не могла цього зробити. Тася і так чомусь образилася, а мені не хотілося засмучувати її ще більше. Ми попрямували до кав'ярні неподалік. Я витягнула свій телефон, щоб написати Захару, але він вимкнувся, бо я не встигла його зарядити. Ми зайшли до кав'ярні та сіли за вільний столик. Тася замовила собі лате, а я ж обрала м'ятний чай. Ми деякий час просто розмовляли ні про що. Я трохи нервувала, бо розуміла, що Захарові не сподобається моя відсутність. Він, мабуть, уже злий. Доведеться пояснювати все. На щастя, Тася все ж поспішила додому, бо хотіла ще подзвонити до своєї бабусі, поки не надто пізно. Ми попрощалися, а тоді я пішла до своєї квартири. Усю дорогу думала про те, як примирити Тасю та Алісу. Я розуміла, що Тасі було складно в Італії без подруг, але ж ми не винні у тому, що їй довелося поїхати. Наші життя продовжилися. У Аліси останні два роки були такими насиченими, що подруги — це останнє, про що вона взагалі хотіла думати. Та все ж і перед Тасею я відчувала якусь провину. Вона — найперша людина, з якою я тут познайомилася. Завдяки їй я дізналася, що таке справжня дружба. Мені навіть соромно, що за цих два роки я теж рідко згадувала про неї та не дуже цікавилася її життям в Італії.

Коли я зайшла у квартиру, то одразу ж помітила ввімкнене світло у вітальні. Здається, Захар все ще був тут. Я поклала свою сумочку на тумбочку та швидко зняла балетки.

— Де ти була? — одразу ж спитав Захар, як тільки я увійшла до вітальні. — Ми мали повечеряти разом. Твій робочий день закінчується о восьмій, а зараз уже десята!

— Зустрілася з подругою, — відповіла я. — Хотіла написати тобі, але у мене телефон розрядився. Вибач.

— З подругою? — перепитав хлопець, примруживши очі.

— Так, з подругою. Вона тільки недавно повернулася з Італії. Заходила до мене на роботу перед закриттям магазину, а тоді запропонувала випити разом кави. Я не хотіла їй відмовляти. Не ображайся, будь ласка!

Я підійшла до столу, за яким він сидів. На тарілках досі була вечеря. Схоже, Захар навіть не торкнувся до їжі.

— Мені не подобається, що ти зустрічаєшся з подругами без мого відома, — буркнув Захар.

— Тобі не здається, що це вже занадто? Ти не можеш заборонити мені спілкуватися з тими, з ким я хочу!

— Ти це про кого зараз? Про того хлопця?

— Про якого ще хлопця? — спитала я, насупившись.

— Як його там.., — Захар вдав, що задумався. — Давид, здається. Ти так вчора дивилася на нього. Думала, що зможеш приховати від мене свої погляди в його сторону?

— Перестань!

— Не перестану! Може, це ти з ним сьогодні бачилася, а не з тією подругою?

— Навіть якщо так, тебе це не стосується! — сердито сказала я. — Ти не маєш права звинувачувати мене у зраді лише тому, що я запізнилася на вечерю.

— Значить, мені треба пильніше слідкувати за тобою.

— Що? Ти взагалі вже з глузду з'їхав? Як ти можеш сумніватися у мені? Я погодилася вийти за тебе заміж!

— Погодилася, але чи вийдеш?

— Твої ревнощі безпідставні, Захаре! Мене з Давидом нічого не пов'язує. Запам'ятай це, будь ласка.

— Цього разу я закрию на це очі, але не чекай, що так буде завжди.

Захар піднявся і попрямував до коридору. Через декілька хвилин я почула, що двері зачинилися. Він мене так сильно розізлив, що у голові з'явився різкий біль. Ще його ревнощів бракувало. Мені зовсім не хотілося, що Захар почав контролювати мене. Цього раніше не було. Навіть якщо я думала, що приїзд Давида нічого не змінить, зараз розуміла, що дуже сильно помилялася.

Наступного дня у мене був вихідний. Захар так і не вибачився переді мною, а я й не збиралася миритися першою. Взагалі відчувалося якесь полегшення, коли його не було поряд. Захар завжди хотів бути найважливішим для мене, але я ніколи не могла поставити його на перше місце у своєму житті. Мабуть, я б ніколи не зробила так, як Аліса. Вона відмовилася від своєї сім'ї, щоб бути зі Славою. Я б не змогла зробити це заради Захара.

Я сиділа на терасі кав'ярні, спостерігаючи за людьми. Сьогодні навпаки було надто жарко, тому я вирішила замовити собі глясе. Одразу ж помітила Алісу, що наближалася в мою сторону. Вона була одягнена в короткі джинсові шорти та майже прозорий топ. Захар, мабуть, ніколи б не дозволив мені так одягнутися. Він часто робив зауваження, якщо я одягала надто коротку сукню. Слава ж, здається, справді дуже сильно довіряв Алісі, якщо відпустив її в такому вигляді. Після того, як Захар вчора пішов геть, я зарядила свій телефон і одразу ж написала Алісі й Тасі. Мені хотілося, щоб вони нарешті поговорили.

— Привіт! — радісно заговорила Ліса і сіла навпроти мене. — Сьогодні так жарко! Мені терміново потрібне морозиво.

Вона закликала офіціанта і зробила замовлення. Потім дівчина уважно подивилася на мене.

— Ну і? — спитала вона. — Про що ти хотіла поговорити?

— Як Тася? — поцікавилася я.

— Не знаю. — Аліса трохи насупилася. — Ми з нею вже давно не спілкувалися. Мабуть, зайнята у своїй Італії.

— Чому ти не спілкуєшся з нею, Лісо?

— Тобто не спілкуюся? Ми інколи листуємося в соцмережах.

— От якби ти цікавилася її життям, то знала б, що Тася вже деякий час тут.

— Вона повернулася? — здивувалася Аліса.

— Так, і дуже ображена на тебе. Ти ж крім запрошення їй більше нічого не написала.

— У мене зараз не так багато часу. Ти сама знаєш, що було два роки тому, а потім ми зі Славою поїхали у подорож. Тепер у мене весілля. Я зайнята приготуваннями до святкування. Вона мала б мене зрозуміти.

— Ти сама знаєш, що Тася надто сильно прив'язується до інших.

— Знаю... Просто вона поїхала, а у моєму житті з'явилися нові люди. Я і з тобою не так часто бачуся, бо майже весь свій час проводжу зі Славою.

— Ну, поясниш їй це сама, — сказала я та кивнула у сторону Тасі, що прямувала до нас.

Тася спочатку здивувалася, коли побачила за столиком не лише мене, але й Алісу. Потім вона усміхнулася та ледь не побігла в нашу сторону. 

— Привіт! — привіталася Тася.

Вона спершу нахилилася та обійняла мене, а тоді подивилася на Алісу.

— Нічого собі! — вражено сказала Ліса, підіймаючись зі стільця. — Ти так змінилася!

Вона оглянула її з ніг до голови, а потім міцно обійняла. Я усміхнулася, спостерігаючи за ними.

— Я дуже рада, що ти повернулася, — сказала Аліса. — Ти навіть не уявляєш, як я сильно скучила за тобою.

— Ну, якби ти дійсно так сильно скучила за мною, то повідомила б про те, що була в Римі, — дорікнула Тася.

— Вибач, — пробурмотіла Аліса. — Просто ми зі Славою влаштували собі цю подорож лише для двох...

— Я все розумію, — перервала її Тася. — Краще розкажи мені, як так сталося, що ви з ним тепер разом.

— О, це дуже цікава історія.

Вони сіли за столик на вільні стільці. Аліса, усміхаючись, почала розповідати їхню зі Славою історію, яку я вже чула дуже багато разів. Вона захоплено розказувала все, а Тася уважно слухала її. Я ж просто мовчки спостерігала за ними. Потім мою увагу привернув знайомий чоловічий профіль. Я трохи напружилася, вдивляючись у Захара, що стояв неподалік. Та здивувала мене не його присутність, а дівчина, з якою він розмовляв. Вони стояли надто близько. Я глянула на годинник і помітила, що це лише одинадцята година ранку. В такий час він мав би бути на роботі. Що він робить тут та ще й з цією красивою брюнеткою модельної зовнішності?