Розділ 20

Сергій Куценко всіма силами стримував емоції.

— Інтелігент, — подумав Тарас. Інший на його місці зараз би репетував і стукав кулаками по столу.

- Ми ж домовлялися, що ти не втручаєшся. Ти розумієш, що там скрізь стоять відеокамери? І може, вже зараз поліція розсилає орієнтування з твоїм портретом і з вимогою затримати небезпечного злочинця? Це ж треба, тренер, який приїхав ділитися досвідом, взяв та особисто спалив резиденцію президента Казахстану.

- І врятував цим чимало життів. Та ніхто цією резиденцією не користується вже років двадцять, – спробував знизити градус обурення шефа Мишко Клочков.

- Це має значення? Завтра Тарас приїде в аеропорт, і його там арештують згідно орієнтування. Як терориста. А потім і мене заарештують – за сприяння терористу. Це ж я його селив у цей готель.

- Не прийде. Аеропорт захопили протестувальники і літаки з нього не літають.

- Це правда. Але Тарасу треба негайно їхати з Казахстану. Мишко, які для цього можуть бути варіанти?

- Найпростіший – це аеропорт Бішкека. Звідси 265 км. Доїхати можна на таксі, - повідомив Михайло, почаклувавши зі своїм ноутбуком.

- Добре. І навряд чи зараз орієнтування  з'явиться у прикордонників. Поліції не до того. Домовилися, я проконсультуюсь і замовлю квитки, – ухвалив рішення Сергій.

Вони сиділи у люксі Сергія, розташованому на 23 поверсі готелю. З вікна відривався досить похмурий сьогодні вид на центр міста, в якому палахкотіло чимало пожеж.

- Яка у нас ситуація в Алмати? - Запитав Сергій у Михайла.

- Гнітюча. Протягом сьогоднішнього дня було захоплено та спалено будівлі акімату та резиденції президента Казахстану, захоплено будівлю департаменту поліції, а там було багато зброї. Були підпалені будівлі прокуратури Акмолинського району та телеканалу «Казахстан», захоплено аеропорт. Наразі озброєні групи штурмують Алмалінське, Жетисуське, Ауезовське, Бостандицьке районні підрозділи поліції, будівлю місцевої поліцейської служби. На проспекті Назарбаєва, на вулицях Жовтоксан та Сейфулліна споруджені барикади. Найдивовижніше, що невідомо, хто керує цими добре організованими групами, які захоплюють державні установи. І з ким можна було б контактувати, – викладав Михайло інформацію, доступну у відкритих джерелах.

Він продовжив викладати факти:

- Поліції на вулицях немає, а автомобілями їздять люди, озброєні автоматами. Зранку відбуваються численні факти мародерства по всьому місту. Вдень було пограбовано два відділення банків, магазини мобільних телефонів та косметики, сім магазинів зброї. Люди, які поверталися з площі Республіки на західні околиці, дорогою грабували магазини та вивозили побутову техніку. А ввечері вже розграбовані торгові центри Мерей, Mega Alma-Ata, Esentai, Promenade, ЦУМ.

- А ще відбулися дві важливі події. Увечері відсторонено з посади голову КНБ Казахстану та його заступників, а Токаєв звернувся до ОДКБ з проханням про введення військ, - доповнив Сергій. – І ще, на площі Республіки людей зараз практично немає. А ЄС закликає Токаєва домовлятися.

- І з ким Токаєв має домовлятися? Я не бачив сьогодні нікого, хто б сьогодні мав на площі хоч якийсь вплив. Хіба що Армен? Який хоче стати лідером повстання, – включився у розмову Тарас.

– Армена як персону для переговорів готував КНБ. Щоб потім звинуватити його в організації заворушень та «злити». Але взагалі проблема лідерів – суто технічна. Для її вирішення сюди й привезли Ірену. Вільна преса за пару днів виготовить необхідну кількість лідерів, – відповів Сергій.

І знову Тараса покоробило від його цинізму.

- А навіщо Токаєву потрібні війська ОДКБ? - Запитав Михайло.

- Найімовірніше, це страховка від можливого виступу спецназу КНБ. Та й у повну лояльність командування збройних сил Токаєв навряд чи вірить.

Було вже десять годин вечора – півтори години тому «Казахтелеком» відновив доступ до Інтернету. Але не телефоном, ані месенджерами Тарас не міг зв'язатися з Іреною. Залишилася непрочитаною і SMS, яку він послав. І зараз це хвилювало його більше, ніж революція, аеропорти та теоретично дійсно можливе розсилання щодо нього орієнтування як на терориста.