Глава 6. Поранений чужинець

Коли Віра тільки дізналася про новину про майбутнє весілля Ростика, вона дуже сподівалася "урвати" тиждень канікул. Але дату весілля призначили на середину травня, тобто в самий розпал підготовки до річних контрольних робіт. Всупереч благанням Віри, директриса дозволила взяти "відгул" тільки на один навчальний день у понеділок.

Так що Вірі нічого не залишалося, як брати квиток на нічний рейс, який відправлявся ввечері в п'ятницю та прибував в суботу рано вранці. Це означало, що вона добереться до бабусі якраз в день урочистого одруження.Тобто, в прямому, сенсі вона потрапить з корабля на бал. В її випадку: з поїзда на весілля.

Ось так райдужна перспектива провести незапланований тиждень в Криму, розбилася об дійсність життя.

Після занять в ліцеї, Віра збирала речі наспіх. Ще жевріла надія, що вона зможе якось поспати в поїзді. Але й тут Віру чекав великий "облом".

Галасливі сусіди по плацкартному вагону всю ніч заважали спати своїми тривалими до півночі піснями під гітару та постійним грюканням дверей. Віра розуміла, що компанія напідпитку  потайки від провідника бігає покурити до тамбуру. Хоча гучне шльопання по вагону та різкі ляски дверима можна було назвати "таємними" з великими труднощами.

Віра б із задоволенням поїхала в купе, але мати, наслухавшись про жахи, які можуть статися в купе з юними дівчатами, вважала що в плацкарті безпечніше. Можливо й безпечніше з боку батьків, але с з боку мандрівниці старшого шкільного віку, ця подорож завдала більше незручностей, ніж.. безпеки. Вірі вдалося урвати всього кілька годин сну вже під самісінький ранок. Тому виходячи з вагону вона відчувала себе втомленою та розбитою.

Як і передбачалося раніше, Віра приїхавши до бабусі, потрапила в самий розпал передвесільних зборів. Насамперед їй хотілося змити з себе характерні запахи поїзда, якими старий плацкарт, здавалося просочився наскрізь, але... першою зайняла душ бабуля. Слідом за нею пішов Ростик, одноосібно вирішивши, що винуватця свята всі зобов'язані пропускати вперед. 

Вірі з батьком довелося довго чекати, поки Ростик, нарешті, зволить звільнити окуповану ванну. А Ростик, як ніби на зло, тягнув час та демонстративно голився, не дивлячись на нетерплячі стуки у двері.

Тільки через годину після приїзду Вірі нарешті, вдалося змити з себе неприємний липкий запах плацкарту.

Втім, радіти довелося недовго, бо Ростик встиг зайняти передпокій, у якому висіло найбільше дзеркало. Так що Вірі довелося сушити волосся феном у кімнаті бабусі. Сушіння супроводжувалося бурчанням бабусі з приводу купи волосся, яке їй потім, бідолашної потрібно буде видирати з пухнастого килима на підлозі.

З передпокою Ростика "виганяли" вже втрьох: Віра, бабуля та батько. Ростик упирався та голосно кричав, що він ще не зібрався.

Віра "підколола" двоюрідного брата, що він крутиться перед дзеркалом, немов це він наречена. Ростик пробурчав у відповідь щось нерозбірливе та в черговий раз демонстративно поправив яскраво бордову краватку-метелик, милуючись на своє зображення. Віра теж готова була визнати, що у своєму костюмі кольору слонової кістки з бордовими метеликом та хусткою у тон, яка кокетливо визирала з нагрудної кишені, Ростик дійсно має гарний вигляд. При інших обставинах Віра, навіть готова була признати, що їй прийшлося до вподоби те, що Ростик ризикнув відійти від застарілої традиції військових одружитися в парадній військовій формі, тому вибрав на урочисте одруження світлий “цивільний” костюм. Але... зараз Віра бісилася через повільність брата й те, що він своїми зборами заважає всім іншим домашнім.

Додавала перцю до цього суєтного ранку й бабуся. Вона металася в люті через те, що Ростик "копошиться". Вірі діставалося "за компанію".

— Могла б на день раніше приїхати, — бурчала бабуся, — тепер під ногами крутишся зі своєю валізою. А я, між іншим, вчора весь день прибиралася... А треба воно мені було ось так ухайдоківатися? Он, дивись, скільки сміття на колесах валізи нанесла до хати! 

— Не могла я раніше приїхати, — намагалася виправдатися Віра, хоча бабуся пропускала її слова повз вуха. 

— Ось скажи на милість, — продовжувала бурчати бабуля, — що мені попервах робити? Заново порядок після тебе наводити, або годувати з дороги? А я ще навіть укладку волосся не зробила! Та сукня ще непрасована висить!

— Бабусь, не хочу я ще їсти, — спробувала заперечити Віра, хоча знала, якщо бабуся щось зібралася робити, зупинити її неможливо.

Так сталося й зараз. З помадою в одній руці, другою рукою бабуля спритно знімала зі сковороди яєчню.

— Твоя улюблена, з помідорами, — знов буркнула бабуся та пішла прасувати сукню, крикнувши навздогін, — жери давай, та не викаблучуйся тут у мене!

Краєм ока з кухні Віра помітила, що бабуся мовчки стала узяла прасувати й сукню Віри. 

Длубаючись в тарілці та змушуючи себе їсти, Віра спостерігала за черговою лайкою Ростика та бабусі. Здавалося, в цьому бедламі тільки батькові Віри вдавалося зберігати олімпійський спокій.

Віра думала, що потім буде менше плутанини, але глибоко помилилася. Спокійно доїсти не вдалося, тому що приїхали друзі нареченого. Молоді хлопці галасливим натовпом ввалилася до квартири та... стало ще більше суєти та гамору.

Санько, який повинен був бути свідком на весіллі, голосно лаявся, бо ніяк не міг причепити бутоньєрку до лацкана піджака. Двоє друзів Ростика зголосилися допомогти, інші просто створювали навколо симуляцію бурхливої ​​діяльності. А по факту – просто заважали собі та іншим.

А потім Ростик забув, кому віддав обручки... Потім усі спостерігали запеклу суперечку про те, хто поведе весільне авто...

У підсумку, Віра спробувала було нафарбувати вії тушшю, вже сидячи на задньому сидінні автівки, завішаною стрічками, що прямувала за нареченою, але... хвацько підстрибнувши на вибоїні вона лише смачно вимазати щоку. Після цього вирішила сховати туш від гріха до косметички.

По приїзду до нареченої стало ще веселіше. Юля жила на четвертому поверсі дев'ятиповерхівки з самого народження, так що всі сусіди об'єдналися у великій дружній колектив з викупу нареченої.