Розділ восьмий

Додому я повернулась замріяна. В голові уже прокручувала майбутню завтрашню зустріч. Цікаво, які у Влада батьки? І як він планує нас познайомити, вони приїдуть до Києва? Було б непогано! Напевне, вони хороші люди, думаю, високоосвічені, хоча, можливо, не надто заможні.

А потім я поведу його на виставу і там познайомлю зі своїми батьками. Напевне, це буде доречно.

…Десь з таких мрій мене і вирвав дзвінок Тамари. Я зиркнула на телефон відверто невдоволено, не бажаючи зараз ні з ким розмовляти, але слухавку підняла.

Подруга, не цікавлячись, чи можу я взагалі розмовляти, миттю заторохкотіла про якийсь концерт завтра у клубі. Я й моргнути не встигла, як дізналась, що вони з Олегом вже взяли на моє ім’я квитки, і я просто не можу це пропустити, в жодному разі.

– Та в мене на завтра інші плани, – трохи розгублено промовила я. – Ми з Владом…

Тамара фиркнула так, що у мене ледь телефон з руки не вилетів.

– Знов «ми з Владом», – заявила вона роздратовано. – Ти скоро як окрема особистість взагалі існувати перестанеш, Ксю? Мені вже стає страшно, на що він тебе перетворює, на якийсь придаток до себе, чесне слово!

Я зовсім так не думала, але в словах подруги вчувалась небезпека, навіть якась погроза. Я мимоволі втягнула голову в плечі, відчуваючи потребу попросити пробачення за свою поведінку. Тоді швидко випросталась. Це що за реакція така? Ми самостійні дорослі люди, всі, а Тамара відчитує мене, мов маленьку дитину. Вона на це не має жодного права!

– Розумію, ти переживаєш, що ми зараз проводимо разом мало часу, – крижаним тоном промовила я, – але я ж не намагалась втручатись в твої стосунки з хлопцями і не обурювалась, коли ти з кимось зустрічалась, правда? Тоді чому ти так поводишся по відношенню до мене? Це не надто порядно.

– Та я… Та я ж нічого. Просто я за тобою скучила, ми зараз мало часу проводимо разом. Я лише хотіла сказати, що було б нам непогано кудись сходити погуляти. Не виходить завтра – давай сьогодні, гаразд? Ну Ксюш! Не ображайся, будь ласка! А то я подумаю, що ми вже з Олежкою тобі зовсім не друзі, ти знайшла собі когось більш підходящого, як і хотіла твоя мама…

Моя мама начебто ніколи не тиснула на мене в контексті вибору друзів, але я справді відчувала провину перед Олегом і Тамарою за те, що вони не подобались моїй родині. І головне, мені так і не вдалось зрозуміти, звідки це упереджене ставлення. Звісно, це мої друзі, а не мамині, вона не зобов’язана їх любити, але все одно. Через гроші? Але з приводу Влада мама поки що нічого не казала. Та й Рада, краща подружка Мар’яни Вешнєвої, часто разом з Мар’яшею бувала у нас вдома. Її батьки бідніші за Олегових, але Рада у мами викликала щиру симпатію.

Тоді в чому ж справа?

– Гаразд, давай зустрінемось сьогодні, погуляємо, – здалась я. – На нашому місці, о п’ятій, згодиться?

– Так! – радісно вигукнула Тамара. – Ми з Олегом будемо. До зустрічі!

– Бувай.

Жодного радісного передчуття від майбутньої зустрічі з друзями я не відчувала. Анітрохи. Настрій помітно зіпсувався. Проте я змусила себе струснути головою, відкидаючи дурні думки, перевдягнулась – це з Владом можна бути в домашніх капцях або з дядьком Лео, що точно не виноситиме мені мозок через неправильний зовнішній вигляд, а до Тамари та Олега я б так не пішла. Все-таки, скільки б років ми не були знайомі, а я не могла впустити цих людей у свою найближчу зону комфорту.

А Влада впустила, ще й так швидко, що досі страшно. Можливо, це все через кохання, мені просто дах зносить?..

Так чи інакше, до п’ятої лишалась всього година. Я спочатку потягнулась до сукні, але потім зупинила свій вибір на вузьких джинсах та блузці, навіть застебнула її на всі ґудзики, хоча терпіти не могла, коли щось стискає горло. Крикнувши мамі, що йду до друзів, вискочила з квартири швидше, аніж вона стала задавати ще якісь питання.

Звісно, мама не заборонила б мені цю зустріч, проте після кількох її питань я могла раптом прийти до висновку, що взагалі нікуди йти не хочу. А це вже геть недобре, не можна так вчиняти з друзями.

…У знайомому кафе, в яке я часто зазирала після занять, сьогодні було людно. Олег та Тамара вже сиділи на місці, хоча я прийшла раніше, ніж планувала. Хлопець махнув мені рукою, і я поспішила до столика. Високі підбори босоніжок несподівано гучно відбивали ритм ходи, і я відчула полегшення, коли нарешті сіла – це означало, що від мене не линуло зайвих звуків. Чомусь зараз я почувалась ніби не в своїй тарілці.

– Нова блузка? – прискіпливо оглянувши мене, поцікавилась Тамара. – Крута! Дорога, напевне?

– Та звичайна, – знизала плечима я.

– Ну, що тобі звичайна, то мені як подарунок небес, – подруга усміхнулась. – Розповідай, на що ти проміняла концерт найкращого діджея Києва?

Я не стала уточнювати, що така музика взагалі не в моєму смаку, і я б з набагато більшим задоволенням сходила на музичну виставу чи якийсь рок-концерт. Тамара ніколи не могла запам’ятати, що у нас надто різні смаки.

– У мене побачення з Владом, – спокійно промовила я. – І з ним було домовлено раніше, тож, пробачте… Якби ви мене попередили…

То я б все одно пішла з ним, бо знайомство з батьками – це не жарти.