Розділ сьомий

Телефон на підлозі попискував, нагадуючи про те, що було б непогано подивитись на екран, але я не могла змусити себе взяти мобільний до рук, навіть якщо там – якась пожежа. Замість цього повернулась на другий бік і вклала голову Владові на груди. Він підтягнув мене до себе ближче та, привставши трошки з ліжка, поцілував в скроню.

– Отже, наш випробувальний термін закінчився, – в оксамитовому голосі відверто дзвенів сміх. – Тож тобі лишилось визначитись, що між нами.

– А що між нами? – вигнула брови я.

– Ти – моя дівчина, – запитання в словах Влада не було. – Ти навіть впустила мене до себе додому і не намагаєшся запідозрити мене в тому, що я вкраду вашу плазму.

– Ти її в одні руки не винесеш.

– Я талановитий хлопець! – заявив він. – Я б впорався! Але, в будь-якому випадку. Ми могли б вже почати зустрічатись нормально, а не продовжувати щоразу випробувальний термін. М? Як на це дивишся?

Це було б правильно, подумалось мені, але всередині щось все одно не пускало далі. Ми з Владом вже тричі брали «додатковий тиждень», і ці стосунки розвивались геть не так, як я планувала. Вони нагадували танець, де кожен бачив свою схему хореографії і з шаленою впертістю не бажав обирати той варіант, який давав другий. Я розуміла, що це перетягування ковдри до добра не доведе, і все одно.

Я не довіряла Владові до кінця, він – не довіряв мені. Ми часто опинялись в одному ліжку, а я досі не могла нормально назвати його своїм хлопцем і представити своїм батькам. І взагалі майже нічого про нього не знала, окрім того, що Влад періодично кудись зникає на день чи два, а потім повертається і стирчить у мене під під’їздом з букетом моїх улюблених гортензій, які вже скоро ніде буде дівати.

Одна ваза з квітами зараз стояла на тумбочці біля мого ліжка. Інша – в кутку кімнати. Третя – на столі навпроти, але там гортензії вже трошки прив’яли. Влад приносив мені їх постійно, зрозумівши, що я їх люблю, і я боялась собі уявити, скільки грошей він вже витратив на квіти. Явно більше, ніж може дозволити собі звичайний хлопець з середнім заробітком, що винаймає квартиру у спальному районі Києва.

– Ти про себе нічого не розповідаєш, – капризно промуркотіла я. – Тільки затикаєш мені рот поцілунками і одразу тягнеш до ліжка.

– А ти проти?

– Я хочу про тебе більше знати!

Влад вмудрявся і далі описувати якісь дрібниці, але вперто ігнорувати елементи своєї біографії. Я навіть не знала, чи здатна нормально розсердитись на нього; у хлопця виходило так органічно заговорювати мені зуби, що стосунки самі пливли за течією. Я продовжувала випробувальний термін на тиждень, потім на ще один, впустила Вольного до своєї квартири, хоча все ще не зважилась показатись з ним на очі своїй рідні. І відчайдушно прикушувала язик, коли спілкувалась з друзями, аби не почати говорити про нього, особливо таким дурним, захопленим тоном, що – я знала, – так і рветься на свободу, варто мені лише подумати про Влада. Почну балакати – на мене дивитимуться, мов на ту божевільну.

– Ти й так багато знаєш, – всміхнувся Влад. – Мої смаки, мої звички. Ти прожила зі мною тиждень під одним дахом.

– Зате досі не в курсі, яку школу ти закінчив, в якому вузі ти навчаєшся, як звати твоїх батьків… От як твого тата звати?

– Олександр, – знизав плечима Влад. – Дуже важлива інформація, а головне, неймовірно рідкісне ім’я. Воно ж стільки тобі про мене розповість, Ксеніє Андріївно, – він розсміявся. – Я знаю, хто твої батьки, але ти теж не поспішаєш мені їх показувати, правда?

Він легенько штовхнув мене назад та навис наді мною. Ліжко капризно скрипнуло, ніби натякаючи, що не розраховане на двох, та плювати я хотіла на це матрацне попередження. Від кожного доторку Влада тілом розлітались іскри захвату; я божеволіла від нього, і йому, гадові, про це було прекрасно відомо.

– Можливо, я не хочу тебе розчарувати своєю сім’єю, – прошепотів Влад. – Хочу, щоб ти в мене по вуха закохалась, а коли вже точно нікуди не дінешся, розповім тобі всю правду.

– Ага. Або ти просто від мене приховуєш якусь гидоту і плетеш оці дурнуваті таємниці.

– Або так, – погодився він, а тоді поцілував мене в куточок губ. – Ти надто неприступна, кішко, щоб з тобою можна було прямо в усьому зізнаватися. І взагалі… Тобі вже втретє телефонує мама.

– А, забудь, – махнула рукою я. – Стоп! – ясність свідомості повернулась дуже швидко. – Мама? Серед білого дня? – я штовхнула Влада в груди, спихнула його з себе і швидко кинулась до мобільного, навіть не соромлячись, що ковдра полетіла на підлогу, розкриваючи моє тіло. – Алло, так, мам. Та не чула просто дзвінок, зайнята була… Щось термінове? А, просто хотіла попередити, що будеш раніше. – Я здригнулась. – За півгодини? Добре! Ні, я… Не знаю, чи буду вдома. Бувай! – я поклала слухавку і перевела зляканий погляд на Влада. – Мама скоро повернеться. Вставай, чого ти розсівся? Ти не можеш тут лишатись, коли вона прийде!

Здається, Вольний геть не розумів, чому це.

– Я б з задоволенням познайомився з твоєю матір’ю, – заявив він мені нахабно.

Можливо, треба було б те знайомство влаштувати, але я вихором вилетіла з ліжка, швидко натягнула на себе сукню і кинула Владові його джинси та футболку. Він підкорився, вдягнувся, але в синіх очах спалахнула якась підозра. Він… Чи то образився, чи то просто дражнився з мене, я не могла усвідомити до кінця. Та не сказав навіть слова, коли я витягнула його зі свої кімнати і вискочила разом з Владом до під’їзду – в домашніх капцях та легенькій сукенці, скуйовджена, з лихоманливим блиском в очах.