1

Їй снився сон. Чоловік з золотавими волоссям і пронизливо блакитними, як літнє небо, очима стояв перед нею на коліні, тримав за руку, зазирав в очі, і тягнувся поцілувати. А потім і цілував. Владно, нахабно, проникаючи язиком в її рот, стискаючи потилицю сильною долонею. Так цілував наче мав на це повне право.

Аріна прокинулась збентежена.

- Перехвилювалась, - сказала вона сама собі дуже голосно. Щоб розігнати тривогу і бентегу, що скупчились навколо своєї голови.

Чоловік зі сну був точнісінько таким же прекрасним, як на агітках і білбордах. У вікно визирни – а він все ще там, хоч вибори вже давно і минулись.

- Поначіпляють кругом фотографій, - бурмотіла Аріна, яку все не покидало відчуття надзвичайної реальності свого сну. Власні відчуття щемливого кохання, яке переповнювало груди, силилось виплеснутись на зовні щасливою посмішкою.

Вона варила каву в турці. Неквапливо, відстрочуючи момент виходу з дому. Здається після цього сну вона не зможе з ним спокійно говорити. Тільки не після того, як ледь не пережила оргазм від сну в якому фігурував мер їхнього міста.

На кухні на щастя нікого не було щоб порушити її внутрішній стан.

Щоб відволіктися ухопила першу ліпшу газету, забуту кимось із сусідів на підвіконні,  розгорнула її, і знов на мить зависла, ніби все ще сновидячи. Вже на яву. Він дивився своїм фірмовим лінивим прищуром з першої шпальти.

- А ну тебе! – Аріна перекинула газету на інший бік, і почала  читати гороскоп.

«Левам сьогодні всміхнеться вдача. Несподівана зустріч переверне все їх життя», - писав невідомий астролог.

- Ну дай то Бог, - Аріна взагалі-то давно звикла говорити сама з собою.

Гнітюче відчуття самотності згущувалось над нею, не зважаючи на ту обставину, що вона була всюди оточена людьми. Навіть в цьому гуртожитку, із спільною кухнею і туалетом, вона все одно була самотньою. Самотність всоталась в неї ще в дитинстві. І працювала як водовідштовхувальне покриття на взутті. Варто було якійсь людині зробити крок до Аріни на зустріч, як вона просто її відшивала. 

Її маленька кімнатка заставлена тубами, мольбертом, ящичками з фарбами була її темницею, і місцем сили, і прихистком. І ще бозна чим. Але тепер все це було під загрозою знищення. Їх аварійний гуртожиток побудований перед війною було призначено під знесення. Всі жителі отримували від міста компенсацію у вигляді нового житла. Всі, окрім Аріни.

Виявилось, що її батьки, які давно забули про її існування, колись таки втнули дурницю. І Аріну включили до участі в приватизації трикімнатної квартири.

В тій квартирі зараз жив її татко з своєю новою сім’єю. Формально у Аріни була аж одна четверта частка власності. Фактично – розраховувати було ні на що. Ніхто не чекав її в чужому місті з нарисами, фарбами, кистями і забаганками чутливої натури художника.

Єдина надія все виправити – це зустрітися з мером. З тим самим із сну. Що має волосся кольору соломи, таке блискуче немов у ангела, і очі, сині як волошки, чуттєві губи… І, Аріна на це дуже сподівалась, мер ще має розвинуте відчуття справедливості. Так він принаймні завжди говорив виступаючи з агітацією.

Навіщо він тільки їй приснився? Вона ж ніколи про нього не думала як про чоловіка. Тільки як про засіб вирішити свою проблему.

Дівчина запалила тонку цигарку з ментоловим присмаком, видихнула дим в морозне повітря відкритої фіранки. Нерви наче прийшли в норму.

Вона зіткнулась з мером в коридорі ратуші. Він виходив з своєї приймальні. Ще кращий ніж на білбордах. З аурою владності і сили – відразу вірилось цей чоловік може все. Такий знайомий, і дико рідний, після пережитого сну. Він ковзнув по Аріні невидячим поглядом і пройшов геть.

- Я на прийом, - пролопотіла дівчина секретарю.

- Нестора Віталійовича нажаль терміново викликали в інше місце, - цілком привітно відповіла жіночка-секретар. – Я можу записати вас на новий час. Після Нового року.

- Як же так? – тепер то стало зрозуміло, чому він виходив в пальто, щоправда не застебнутому. – Я тиждень чекала на цей прийом!

- Вас записувати? – це вже лунало в спину.

Аріна вилетіла з кабінету, ковзаючи мокрими від снігу чоботами по кахлях, і побігла слідком за мером. Його силует ще виднівся біля сходів.

- Стривайте! – вона гукнула йому в спину. І він повільно обернувся.

Якщо в чомусь і розбирався в цьому житті Нестор, так це в людях. Він добре знав, вже з першого погляду чого чекати від кожного зустрічного. Хто стане ідеальним тихими виконавцем, сидітиме до ночі на роботі і виходитиме працювати на вихідні. Хто буде жорстким і непримиримим цербером, а кому сидіти в ЦНАПі і відбивати  нападки людей.

Люди були ним класифіковані і розділені на види. Зараз до нього летіла істеричка. Різка, вся створена з гострих кутів, вона б не витримала на держслужбі і кількох днів. Надто пряма, з тих що не гнуться, а ламаються.

- Перепрошую? – він запитав тихо, але так, щоб у неї відразу пропало бажання розвивати розмову.

- Я до вас на прийом записана.

- Нажаль, його доведеться відкласти, - якомога м’якіше і в той час сталево-твердо відповів Нестор. Голосом теж можна і гіпнотизувати, і приборкувати звірів. І відшивати нав’язливих прохачів.

Мер розвернувся, щоб йти геть.

- Але це не чесно! – істеричка несподівано ухопила його за рукав.

Шарпнулась по інерції за ним. На сходи злетіла її смішна синя шапка-берет з велетенським балабоном.

- Я скільки чекала на цю зустріч. Тільки ви можете мені допомогти! – бубніла вона, обходячи Нестора і нахиляючись за своєю шапкою.

Він раптом усвідомив що дивиться на її потилицю. Вкриту таким коротким світлим волоссям, що здавалось вона оксамитова. З-під волосся по шиї кудись під кутку зміїлась ціла в’язь татуювання. І Нестор не міг відірвати від нього погляд.

Але дівчина випросталась, повернулась до мера обличчям, стискаючи свою шапку  в руках. На лоба падав лишень короткий синій чубчик. Ультракоротка зачіска залишала різке обличчя відкритим, вилиці здавались гострими, очі виділялись темними проваллями.