Раз на кілька сотень років серед артефакторів народжується людина з незвичайним даром. На перший погляд вона нічим не відрізняється від інших майстрів, так само вивчає креслення, працює з магічними кристалами, з’єднує шестерні та намагається змусити механізми виконувати задані функції. Проте рано чи пізно з’ясовується, що її вироби поводяться зовсім не так, як передбачалося. І причина цього значно цікавіша за звичайну помилку в розрахунках.
Більшість артефакторів сприймає механізм як сукупність деталей, магічних потоків і закладених у нього команд. Вони знають, як змусити його рухатися, виробляти тепло, освітлювати приміщення чи виконувати складні обчислення. Особливо талановиті майстри здатні створювати справжні дива, проте навіть вони рідко замислюються над тим, що відбувається з механізмом після того, як у ньому пробуджується магія.
А от ті, хто народжується з рідкісним даром, відчувають дещо більше.
Вони можуть почути невдоволення годинника, якому заважає неправильно встановлена пружина, відчути втому старого парового двигуна або зрозуміти, чому зовсім новий артефакт уперто відмовляється працювати. Для них механізми мають власні характери, звички й навіть уподобання. Одні охоче відгукуються на дотик, інші впираються, наче вередливі діти, а деякі роками чекають на людину, яка нарешті зуміє їх почути.
Такий дар відкриває перед майстром надзвичайні можливості. Адже той, хто розуміє механізм, здатен не лише полагодити його, а й переконати працювати так, як раніше ніхто навіть не намагався. Він може створювати артефакти, які рятуватимуть життя, полегшуватимуть працю й допомагатимуть людям. Але з таким самим успіхом здатен підкорити собі цілі механічні системи, перетворивши їх на небезпечну зброю.
Саме тому в старих записах майстрів, які ще пам’ятали про існування цього дару, зустрічалися дуже різні історії. Одні розповідали про дивовижних цілителів механізмів, інші — про винахідників, після яких залишалися зруйновані міста. І хоча відділити правду від вигадок за кілька століть стало майже неможливо, в одному давні хроніки сходилися: сам дар не визначав, якою людиною стане його власник.
З часом ці історії перетворилися на легенди, а потім і зовсім зникли з більшості підручників. Артефакторів навчали розраховувати магічні потоки, добирати матеріали й суворо дотримуватися креслень. Про те, що з механізмами можна домовлятися, серйозні викладачі навіть не згадували. А якщо якийсь учень раптом заявляв, що його артефакт має власну думку, йому радили уважніше перевірити з’єднання та перестати вигадувати дурниці.
Тому, коли в невеликому місті Кронвель у поважній родині спадкових артефакторів народилася дівчинка на ім’я Анастазі, ніхто не побачив у цьому нічого незвичайного. Батьки раділи доньці, старші діти знайомилися з новою сестричкою, а майстерня Арквеллів продовжувала виконувати замовлення, як робила це багато поколінь поспіль.
Перші дивні випадки почалися значно пізніше, коли Анастазі навчилася тримати інструменти й узялася створювати власні артефакти. І що більше вона старалася зробити все правильно, то частіше її вироби знаходили зовсім інше застосування.
Ніхто в родині не здогадувався, що саме відбувається. Батько перевіряв креслення, мати заспокоювала доньку, брати із задоволенням випробовували чергові дивовижні пристрої, а сама Анастазі поступово переконувалася, що природа припустилася якоїсь прикрої помилки, наділивши її талантом артефактора.
І вже зовсім ніхто не знав, що далеко від Кронвеля, у величезному повітряному доку, стояв старий міжконтинентальний дирижабль на ім’я «Сіріус». Його двигуни справно працювали, пасажири подорожували між континентами, а механіки ретельно стежили за станом кожної системи. Проте десь у глибині складного магічного серця корабля зберігалося відчуття, яке жоден прилад не міг виміряти.
«Сіріус» чекав.
І сам поки не знав, на кого саме.
#1924 в Фентезі
#457 в Міське фентезі
#5516 в Любовні романи
#1317 в Любовне фентезі
Відредаговано: 21.11.2026