Розділ 20

Торем

У вікно кабінету господаря Орлейскої фортеці заглядав повний місяць. Подих вітру, немов важкі зітхання втомленого старого, піднімали тонку тюль, приносячи свіжість із присмаком солі і запахом диму. Не диму згарищ, а диму домашнього вогнища.

Свічки вже поплавилися мало не до половини і щомиті плювалися іскрами, від чого у присутніх починали сльозитися і свербіти очі.

– Вони не повернуться, поки Гертельн не надішле допомогу, – міркував Кнут, нависнувши над картою, яка була вкрита лініями і знаками.

– Я теж так думаю, - кивнув у відповідь Торем. - Дивно, що він досі не надіслав хоч кілька кораблів, – розтираючи обличчя руками, щоб прогнати дрімоту, яка накочувала, заходився міркувати він. – Схоже, що щось не ладиться між союзниками. І нам слід нанести удар до того, як вони знову знайдуть спільну мову.

– Не знайдуть, – ліниво зазначила Етхельда, розкинувшись у кріслі навпроти і осушивши вже не перший кубок вина. – Він чекає того, що йому обіцяли. А цього у короля вже нема!

Торем насупився, здогадуючись, про що йдеться. Але уточнювати не поспішав. Хельда в останні дні стала просто сама не своя. Вона била прислугу з приводу і без, хотіла принести селянку в жертву богам, щоб спитати про майбутнє. І тільки своєчасне втручання Торема врятував дівчину від загибелі. Місцеві не зрозуміють їх звичаїв, а Торем наразі не готовий був зіткнутися ще й з цим. Релігія страшний інструмент влади, з яким не так просто впоратися.

І нехай Хельда і вибрала іншу жертву і пустила кров чорної кози, але мовчати не стала.

«У тобі більше немає того, хто повинен був завоювати материк! Він помер, навіть будучи безсмертним! – кинула Снігова відьма, після ритуалу. – Твоя доля змінилася. І ти помреш безславним!»

Торема розлютило її передбачення. І до сьогодні Хельда не з'являлася йому на очі. А її поява на раді швидше здивувала, ніж порадувала Вигнанця.

Етхельда на прізвисько Снігова відьма взяла в руки глечик з вином і плеснула в кубок, наповнюючи його знову. Кілька червоних крапель впало на карту, розповзаючись по ній. Здавалося, що це кров заливає материк, Елехорію, тече по річці до моря.

– Хельда, іди в свою кімнату, – намагаючись зберігати спокій, скомандував Торем.

Але вона ніби не почула його.

– Старий хоче принцесску. Дурний молодик хоче принцесску. Навіть славний воїн хоче приинцесску, перетворившись в ганчірку. Що особливого в принцессці?

– Її кров. Вона спадкоємиця трону. Цього мало? – запитав Сноррі Срібноволосий, не приховуючи своєї ненависті до відьми. Він ніколи не приховував свого до неї ставлення, а сьогодні ще й був не в дусі.

Його загін тільки сьогодні повернувся зі столиці, і він ще навіть не встиг змити дорожній пил з обличчя. Тому вів себе нестримано і говорив трохи різко. Від чого Хельда напружилася, її очі спалахнули блакитним світлом, і здавалося, вона готова кинутися на його просто зараз.

Тільки їх перепалки і не вистачало! І Торем вже хотів осадити і вигнати геть обох, але в цей момент пролунав стук у двері.

А слідом у кабінет увійшла принцеса.

Бліда, змарніла, висохла. Ніби життя покинуло її в той день, коли рідний брат підняв на неї руку. Але сьогодні в її зовнішності все ж дещо змінилося. Вона йшла не поспішаючи, дивлячись чітко вперед. Розправивши плечі і піднявши підборіддя. І очі... її очі горіли. У них з'явилася рішучість. Відчайдушна, люта.

Коротко кивнула в знак вітання. Зараз, навіть така, вона була більше королевою, ніж полонянкою. І це захоплювало.

- Я можу поговорити, - вона спрямувала свій погляд прямо на Вигнанця. - з вами?

Хельда піднялася першою, трохи похитнувшись.

- Що б вона тобі не запропонувала - хапай не роздумуючи.- виплюнула вона, грюкнувши порожнім келихом по столу. - Хоч цим ти зможеш хвалитися, раз не перемогами, - глузливо підділа відьма, і помітивши спалахнувшу лють в очах свого ватажка, розвернулася і вийшла геть.

І тільки проходячи повз Адріану, немов ненавмисне похитнулася і врізалася плечем в дівчину, що і без того ледь трималась на ногах.

Торем мимоволі подався вперед, немов рефлекторно бажаючи її підтримати.

- Вибачте, ваша високість, - видихнула Хельда, пошарпавши принцесу по плечу. І вийшла геть з кабінету перш, ніж вибухнув скандал.

Торем і так стійко терпів її витівки. Але всьому рано чи пізно приходить кінець. І самому довгому терпінню теж.

- Я перевірю вартових, - одразу ж сказав Кнут, підвівшись з-за столу.

Сноррі тільки побажав доброї ночі. Він і без того тримався на ногах на чистій впертості.

І тільки коли Торем і Адріана залишилися наодинці, за закритими дверима кабінету її батька, вона наблизилася і опустилася в порожнє крісло.

- Що такого важливого ти мені хочеш сказати? До чого такі жертви? - трохи нервово запитав Торем, помітивши, як важко їй далася ця прогулянка. І навіть трохи розсердившись на її впертість. - Невже не могла послати за мною Каталею?

- Мені потрібно було пройтися і обдумати все... - вона стиснула поділ сукні, а потім спрямувала погляд у вікно. - Перед тим, як я скажу за чим прийшла, скажи мені, що сталося тоді, на переговорах. З чого все почалося?