Розділ 14

Адріана

Кнут повів мене в бік парадного виходу. Я йшла за ним не задаючи зайвих питань і намагаючись відволіктися від майбутньої бесіди.

Сьогодні життя у палаці кипіло і бурлило. Кількість вартових подвоїлася, мовчазні служниці полірували підлогу, розстеляли килими та розправляли варварський герб над головними сходами. Від побаченого все стислося всередині, але я не сповільнила крок. І навіть не скривилася. Я ловила на собі здивовані і навіть люті погляди. Невже чутки про заручини досягли вух слуг? З іншого боку, це просто чутки. Не більше!

Подолавши сходи, ми вийшли з палацу, і мовчазний мій наглядач попрямував через просторий сад в бік королівської стайні.

В саду теж на всю кипіла робота. В повітрі панував солодкуватий аромат квітів і свіжоскошеної трави. А королівські садівники під суворим наглядом варварів приводили в порядок кипарисову алею. І я всередині ніби стало трохи легше. Ці кипариси – алея слави роду Тиммерманс. Кожен раз з кожним завойованим містом перед палацом висаджували нове дерево.

- ...ганьба роду... – вітер доніс чийсь скрипучий невдоволений голос.

- ...не гідна... – вторив йому низький бас.

Вся кров прилила до обличчя. Але... Пройшла повз, не зронивши ні слова і не подавши виду, що розчула ці дошкульні слова. І все ж ці заручини вже обговорюють! Пора припинити всі ці чутки!

Яскравим полум'ям всередині розгорався гнів. Я була готова вчепитися йому в обличчя, наближаючись до стаєнь і все більше накручуючи себе перед майбутнім розмовою. Не могла відірвати погляд від воріт, очікуючи його побачити.

Ні. Так не можна. Зупинилася слідом за Кнутом, і втягнула в себе повітря. Потрібно зберігати спокій або хоча б його видимість. Як би сильно я його не ненавиділа.

Але замість Торема на подвір'я вибіг кінь. Величезний бойовий кінь мого батька. Ураган. Так кликав його батько. Чорний смерч, вступає в сутичку нарівні з вершником. Він ніколи не підпускав до себе нікого, крім свого господаря. І зараз я не могла стримати задоволену посмішку, коли він галопом мчав через двір.

Але в наступну мить на порозі сараю з'явився мій так званий наречений, спершись на одвірок, він кілька разів переривчасто свиснув і кінь зупинився, як укопаний, всхрипуючи і стрижачи вухами. Знову довгий затягнутий свист і Ураган, розвернувшись, потрусив назад, ткнувся носом у плече Торема.

Проклята тварина. Кругом одні зрадники.

Я задерла підборіддя і рішуче попрямувала до Вигнанця, який, наче мене тут зовсім не було, сідлав коня. Сам, без допомоги прислуги. Батько точно б не став цього робити, затягувати попругу...

- Нам треба поговорити! - мій голос дзвенів від напруги.

Зупинилася, схрестивши руки на грудях. Торем кинув на мене короткий погляд, і знову взявся поправляти узду.

- Про що? - навіть не подивившись на мене, запитав він.

- Про те, що ти вирішив проти моєї волі, варвар.

- Я намагаюся врятувати тебе від нещасливого життя, принцеса, - насмішкувато протягнув Торем, нарешті, перевів на мене погляд. Глузливий, немов його забавляло те, що він ламає все моє життя. - Чи тобі більше до душі весілля і життя з трухлявим старим? Дивні вподобання для юної дівчини.

- Я сама маю право вибирати свою долю. А ти всього лише шукаєш спосіб завоювати владу. Але цей шлюб не буде визнаний народом! І тобі не втримати ці землі!

- Шлюб, просто спосіб утримати ці землі без зайвої крові. Але ти, дивлюся, прагнеш бачити смерті свого народу. Яка кровожерлива принцеса.

- Ти дорікаєш мені за кровожерливість? - власний голос звучав жорстко, чуже. - Ти прийшов на мої землі з мечем, вбив мого батька, називаєш себе повелителем, жадаєш влади і змітаєш на своєму шляху всі перепони. Намагаєшся досягти бажаного будь-яким способом!

- Я прийшов з миром, - посерйознішав Торем, його погляд став важким гострим. - Але мабуть кровожерливість у вас в роду. І зрада присязі. На прийшлих з миром в цих землях прийнято піднімати зброю?

- Це брехня, - процідила крізь зуби. - Мій батько не став би...

- Що саме не став? - розсміявся Торем. - Ти могла запитати у своїх же людей. Вони знають більше, ніж ти, мабуть. Але шори на очах заважають бачити. Тебе обманювали всі - батько, тепер ось брат.

- Та тільки ти прийшов з миром і лише правду кажеш? - я гірко усміхнулася.

- Ти вільна вірити в те що хочеш! - махнув він рукою і знову повернув всю увагу коневі.

- Я вірю в те, що бачу. Від тебе я бачу лише смерть і хаос. Весілля не буде. Я не даю свою згоду, а у старшого чоловіка з мого роду ти не маєш прав просити моєї руки, - я розвернулася і попрямувала у бік воріт.

- На жаль, принцеса, долю вибрали за тебе. Тепер ти плата за військову допомогу Шелінкора. - похитавши головою, просвітив мене Вигнанець. - Твій брат не так давно оголосив про цей союз. І ти знаєш, що дружини Гертельна довго не живуть.

Ця новина змусила мене зупинитися. У мене вже був наречений. І про цей шлюб домовився ще батько. Тобіас не став би йти проти волі покійного.

Я не вірила жодному слову Вигнанця, та все ж...

- Цього не може бути, - різко мотнула головою. - Тобіас не став би укладати союз не спитавши моєї згоди.

- Хочеш перевірити? - хмикнув Торем. - Давай запитаємо у трьох торговців на базарній площі, кому обіцяна твоя рука. Кому як не принцесі знати, що немає досвідченого народу, ніж торговці.

На мить завмерла від несподіванки пропозиції. Невже він пропонує виїхати в місто?

 - Тільки якщо ти готова їхати зі мною в одному сідлі!